Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Смерть в океані, Леонід Михайлович Тендюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Смерть в океані, Леонід Михайлович Тендюк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смерть в океані" автора Леонід Михайлович Тендюк. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 73
Перейти на сторінку:
бував на Самоа, знаєш, напевне, як ведеться риболовля. Тутешні остров'яни також використовують сіті — закидушки й остроги, а ще в ковбанях та вузьких проходах між рифами ставлять загати.

Спочатку ми з Теувіні ловили разом: коли траплявся косяк, кидали на нього сіть. Вціляли острогою. Кілька разів Теувіні пірнав до підводних загат. І щоразу в руці звивалася гриваста, з синюватим полиском макрель.

Потім на великому катамарані до нас підплив молодий тубілець. Він почав щось говорити. Жестикулюючи, Теувіні мені пояснив, щоб я залишився, а він з прибульцем кудись попливе.

— Тебе залишили в океані, а самі подалися до берега? — здивувавсь я.

— Ні, до берега вони й не збирались — попливли туди, де кінчалася надводна торочка бар'єрного рифу. З океану, мабуть, очікували косяк. І справді незабаром я побачив, як тубільці почали кидати на воду сіті.

Теувіні ловив із юнаком, який узяв його на свій човен. Я залишився сам.

Рибалка з сусіднього човна — Той, Кому Не Таланить — теж нікуди не поплив. Він то жбурляв острогу, то пірнав, повертаючись на поверхню з рибиною в руці.

Глибини в тих місцях, де ми стояли, незначні — в людський зріст, можливо, трохи більше.

Очеретний, схвильований, ходив по палаті, раз по раз підтверджуючи свою оповідь жестами.

— Присядь, заспокойся, — порадив я, збираючись дослухати його загадкову історію.

В океані, де людина залишається віч-на-віч із стихією, яких тільки див не буває!

Ну, по-перше, «ласку» акули я відчув на собі… На Маврікії — острові в Індійському океані — мені розповідали, як одного разу кити перекинули човен рибалки. Врятувався неборак випадково і теж майже неймовірно: напівпритомного його приніс до берега дельфін.

Зустрічі з морськими зміями, хижою рибою муреною, іншими мешканцями глибин. Та хіба все те дивовижжя можна перелічити!

Остров'яни — люди кмітливі й відважні. Океан для них і супротивник, і брат. Ніхто так добре не пірнає, як вони, особливо ловці перлин та шукачі морських губок. І те, що розповідав Очеретний про старого тубільця — Менеуа, його підводні мандрівки, мене не здивувало.

Але…

— Не перебивай — слухай! — таки присів на циновку Степан. — Заякорившись над відмерлою кораловою брилою, я вирішив перепочити. Запасливий і обачний Теувіні взяв у човен кокосових горіхів. Зелені, покриті ворсистою кожурою, — із прохолодним, солодкуватим кокосовим молоком. У спілих кокосах був поживний м'якуш — копра.

Ото я й заходився лущити горіх, добираючись до його серцевини.

Голова старого Менеуа то з'являлася, то знову на кілька хвилин зникала під водою.

Дві-три хвилини, хоч це й неабияк багато, для полінезійських нирців, як ти знаєш, ніщо. Тож я, спочатку наляканий і здивований тривалим перебуванням Менеуа під водою, далі не звертав на нього уваги. Нехай собі пірнає, дитя води!

Усівшись на дні катамарана, я продовжував жувати копру. Та ба! А де ж рибалка? Він би повинен був давно вже випірнути. Спливала хвилина за хвилиною, а його не було.

Відв'язавши човна, я помчав до скелі, де був припнутий катамаран Менеуа.

Скочив у воду і… жахнувся. Серед хаотично розкиданих коралових уламків, густо порослих водоростями й травою, завис, ніби припнутий за руку до дна, недавно зниклий з очей тубілець.

Що з ним трапилося? Не роздумуючи, я пірнув на поміч… На мене глянули вилізлі з орбіт очі; груди утопленика були розсічені, а в кучерявій бороді уже вовтузився рачок. Проте не це видовище вразило найбільше. Людина була прикута до коралової брили. Кисть правиці по саме зап'ястя затисло, немов лещатами.

— Тридакна?! — вихопилось у мене.

— Вона, Васько, — скрушно мовив Степан.

— Так ось, виходить, що!

Тридакна — велетенський молюск, стулки якого бувають близько двох метрів завдовжки. Прирослі до скель, вони то розтуляються, то щільно змикаються, коли драглиста темно-синя мантія молюска фільтрує й проціджує крізь себе воду.

Я чував про тих, хто необережно наступив або доторкнувся рукою до тридакни. Вона ставала для них могилою.

— Не буду тобі, друже, розповідати, — перевів подих Очеретний, — яких я доклав зусиль, орудуючи і веслом, і металевим шворнем, щоб розтулити перламутрові лещата гігантського молюска та звільнити з пастки нещасного Менеуа.

Тубільця я відкачав, і, як бачиш, він живий. Але руки позбувся.

— Ось тобі й Той, Кому Не Таланить. Мабуть, немарно ж назвали його так на Фунафуті,— закінчив сумну оповідь Очеретний.

Розділ одинадцятий
ТАУСОА — ВЕЛИКА ХИЖИНА

Через свою недовірливість наш Савелій Гудзонович таки помилився.

Він твердив, що ми на острові обов'язково потрапимо у вороже оточення, і отже, перед лицем тієї небезпеки щомиті треба бути настороженим, дивитися обома.

Та скільки ми й жили на Фунафуті, того, від чого так застерігав Толстиков, не відчули й не помітили. Навпаки, тубільці старалися виявити до нас свою прихильність. Особливо після того, як Очеретний врятував старого Менеуа.

На другий день вранці, коли Степан ще спав, а я, усівшись на циновці, розтирав хвору ногу, надворі почулися голоси.

— Воу! Тама, тама! — піднесено вигукнув хтось.

А, зрозуміло! — посміхнувсь я. І по-самоанськи й мовою тутешніх племен це означало: друг, хлопець.

Не встиг я звестися з долівки, як пролунало знову:

— Стопа! Стопа!

Так на свій лад тубільці вимовляли ім'я Очеретного. Вигукували всі разом, скандували, ніби викликаючи на підмостки сцени улюбленого артиста.

— Степане, прокинься! Тебе ждуть поклонники, — якомога голосніше сказав я.

— Га, які полковники! — не второпав

1 ... 17 18 19 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смерть в океані, Леонід Михайлович Тендюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смерть в океані, Леонід Михайлович Тендюк"