Читати книгу - "Пристань Ескулапа, Едмунд Нізюрський"

— Нічого іншого я й не хочу, друже, — кашлянув Трепка. — Отже, до роботи. На допомогу вам даю Павла.

Через півгодини Журка закінчив переглядати записи, які я зробив на полях справи.

— Припустімо, що в порошку, який дали прийняти Містралю, був ціаністий калій чи якась інша отрута, — сказав він.

— Уже в самому порошку, — втрутився я, — наскільки мені відомо, були отрути, які в більших дозах можуть викликати смерть.

— То правда… але зараз мене цікавить інше. Я думаю, хто і як міг додати в порошок цю отруту.

— Ну, найлегше це міг зробити Йонаш.

— Йонаша тут навряд чи можна брати до уваги, — заперечив Журка, — він зовсім не здається мені настільки легковажним, щоб зробити такий дурний вчинок. Підозра відразу впала б на нього.

— Ви думаєте, що хтось міг підсипати отрути в баночку, з якої Йонаш брав порошки, чи зіпсувати терези, якими він користувався?

— Ні. Це малоймовірно. Думка дати професорові щось снотворне виникла порівняно пізно, і Йонаш зараз же пішов у лабораторію. Я думаю, що скоріше хтось міг замінити готовий уже порошок у кімнаті професора. Замінити зовсім або, скориставшись з неуважності Містраля, досипати чогось. Одно тільки ясно: вороги скористалися з нагоди, яку давала хвороба професора. По-моєму, треба звернути увагу на доктора Йонаша, доктора Протоклицьку, професора Касіцу, ну і Мацьошекову. От, мабуть, і всі. Панни Стор це не стосується, бо вона одразу ж після вечері вийшла з дому.

— Є ще доктор Заплон, — додав я.

— Заплон теж, мабуть, відпадає. Він пішов у місто задовго до вечері і не міг навіть знати про те, що професор несподівано захворів.

— А може, він після цього зараз же вліз через вікно? Його кімната міститься біля кімнати Містраля, а під вікнами тягнеться широкий карниз.

— Дурниці, — усміхнувся Журка. — До того ж віконниці були зачинені. Я сам їх зачинив. Ми знаємо, що з усіх чотирьох названих осіб цього вечора в кімнату професора заходили двоє: Йонаш і Мацьошекова. Останнім заходив до професора Йонаш, коли заносив йому порошок, хоча…. власне, треба було б це перевірити. Міг ще хтось увійти, коли вас не було у вестибюлі. Ви ж виходили надвір.

— Це правда, — підтримав я, — ми виходили, коли Мацьошекова підняла переполох із цим обличчям у вікні.

— Скоріше, вона вас виманила, — буркнув Журка. — Обличчя у вікні! Невже ви так легко піймалися? Це ж дуже заплутує справу. Хто знає, що могло трапитися за цей час там, нагорі.

— Ну, не знаю, чи можна так сказати, — промимрив я ображено. — Як би там не було, а нагорі у вестибюлі лишалося тоді двоє: Йонаш і Протоклицька.

— Якщо говорити точно, — сказав Журка, — то троє. Бо, йдучи на другий поверх, я зустрів на сходах Мацьошекову. Але що з того, — адже ці люди могли бути в змові.

— Сумніваюсь, — відповів я. — Протоклицька і Мацьошекова не терплять одна одну.

— Комедія про людське око; тут усе може бути. А якщо навіть це й правда, то не забувай, що спільність інтересів може об'єднати навіть ворогів. Але поки що облишимо це. Мене більше цікавить, що робила Мацьошекова в кухні, коли побачила те фантастичне видіння. В ту пору, здається, їй уже нічого було там робити.

— Мабуть, що так, — підтвердив я. — В цей час вона мала бути скоріше десь у пекарні.

— Де та пекарня?

— На городі біля парників.

— Треба буде оглянути ту місцевість, — зауважив Журка. — Крім того, треба перевірити, що вона робила у вестибюлі, коли ми вийшли надвір.

Відчинилися двері, і до кімнати ввійшов задоволений Трепка.

— Ну, перший крок зроблено, — обізвався він. — Уже відомо, звідки взяли отруту. З баночки в лабораторії зникло чотири грами: ціаністого калію. Це підтверджують одностайно Галінка Стор і Протоклицька. Обидві вони налякані. Я забрав цю баночку. Цікаво, чиї відбитки пальців ми на ній знайдемо.

— Може, знайдемо, а може, й ні, — пробурмотів Журка. — У кого були ключі від шафки з отрутами?

— У доктора Протоклицької, Галінки і обох професорів. Доктор Протоклицька при нас віддала свій ключ Йонашу. Крім того, звертаю вашу увагу на одну обставину: у професора Містраля ми не знайшли ніяких ключів.

— Розумію… А який на вигляд ключик від шафки з отрутами?

— Це ключик від англійського замка. Ось… — Трепка витягнув з кишені два плоскі ключики. — Я забрав їх на всякий випадок.

— І ще треба не забувати, — втрутився я, — що шафку тільки недавно почали замикати спеціальним ключем. А раніше кожен мав доступ до отрут.

— Коли востаннє перевіряли вміст баночки?

— Шість днів тому, у понеділок, коли доктор Протоклицька веліла поставити англійський замок.

— А після цього хтось заглядав до шафки?

— Ніхто не признається.

Журка глянув на годинник. Була перша година.

— Мабуть, почнемо допити.

— Я теж так думаю, — згодився Трепка. — Найкраще кувати залізо, поки воно гаряче.

Коли ми ввійшли до вестибюля, там саме точилася бурхлива дискусія. Звичайно, у зв'язку з смертю Містраля. З нашим приходом усі замовкли і зацікавлено поглядали на нас.

Журка в кількох словах виклав суть справи: професора Містраля вбито, і тепер починається слідство. Це слідство незвичайне, бо вбивця перебуває серед людей, які тут зібралися. Це хтось із п'яти осіб, що сидять у цьому вестибюлі, якщо, звичайно, не рахувати Мацьошеків, які теж будуть узяті до уваги.

— В зв'язку з цим, — втрутився Трепка, — прохання, щоб ніхто з вас протягом двох-трьох днів не залишав «Пристань». Ми становитимемо ізольоване середовище. У цій,