Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин 📚 - Українською

Читати книгу - "Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кривавий блиск алмазів" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 60
Перейти на сторінку:
горищі або у підвалі — розстріл, партизан листівку приклеїв на твоєму домі — розстріл, хтось не зареєструвався в управі або чужий приїхав до родичів, а ти не побіг у поліцію, — теж розстріл… Не знала, з якого боку чекати…

— Так ви усіх мешканців знали.

— Аякже.

— А цього теж? — Капітан вийняв з папки невеличке фото гауптштурмфюрера. — Він жив у вашому домі?

Лисюк довго вглядалася підсліпуватими очима у фото, зрештою прошамкала:

— Кажись, він. До Люськи ходив. Його усі боялися. З автоматником приїде, бувало, увесь дім винюхає, як нишпорка. Я й досі як згадаю… — Стара зіщулилася.

— «Люська» — це Людмила Гальчинська, яку вбили у своїй квартирі?

Стара кивнула.

— Розкажіть, що ви знаєте про неї.

Жінка знизала плечима: мовляв, що розповідати?

— З якого часу ви її знаєте?

— Як поселилася.

— Коли?

— У війну. Вона співала у кафе на Великій Васильківській, потім у якомусь театрі, — згадала жінка. — А цей, — кивнула на фото, — до неї досить часто наїжджав.

— У неї іще були знайомі серед офіцерів?

— Не пригадую… Це біля другої такої, неподалік від нас, що співала у театрі, Окіпної на прізвище, і її подруги-німкені товклося багато офіцерів, чорні великі автомобілі раз у раз під'їжджали до їхнього дому. Люди ходили протилежним боком вулиці, а дехто взагалі цей квартал обминав. А потім німці пронюхали, що вони підпільниці, і обох закатували.

Капітан Андрійко, знаючи героїчну і трагічну водночас історію київських підпільниць Раїси Окіпної та Євгенії Бремер, тяжко зітхнув разом з Лисюк.

— А до нас тільки один цей гестапівець приїздив.

— А партизани не навідувалися?

— Не знаю, — похитала головою стара. — Не чула у нас про таких. На нашій вулиці не було…

— Як ви гадаєте, Катерино Пилипівко, хто міг убити Гальчинську?

— Цього ніхто не знає.

— Поки що, — зауважив Андрійко, — поки що, — повторив він. — А ми з вами, Катерино Пилипівно, зробимо так, щоб узнати, «хто» і «чому»… Так, кажете, скоро після операції відчули себе нормально і змогли навіть працювати. Адже робота у вас важка: і лопатою гребти, і мітлою махати, взимку і лід сколювати. А тачку тягати?.. Коли у вас була операція?

— Зараз згадаю, — не дивуючись раптовому запитанню, відповіла жінка, поправила хустку і пожувала зморшкуватими губами. — Після війни через три роки, — нарешті згадала вона.

— У сорок восьмому, виходить, а ви після того ще десять років працювали двірничкою.

— Так.

— А зараз?

— Уже давно на пенсії.

Капітан Андрійко хотів спитати: «Яка пенсія, скільки?» — але стримав свою цікавість. Відомо, яка може бути ця пенсія. Та жінка сама додала: — Сорок три карбованці…

— Маєте чоловіка?

— Дід мій давно богу душу віддав… Діти допомагають…

— Так, так, — повторив капітан. — Значить, тоді, у війну, ні німці, ні партизани, на вашу думку, претензій до Гальчинської не мали.

— Звідки мені таке знати?

— Ну, не знати, але здогадуватися про що-небудь.

— І не здогадуюсь. Вона з людьми ладила, була гарна, привітна. А щодо партизанів чи там підпільників, не знаю, не помічала, хоч, правду сказати, повинна була усе помічати, аякже — двірничка! Якби щось таке у моєму домі відбувалося і німці примітили — я живою не була б зараз…

Версія про помсту або про те, що Людмила Гальчинська знала якусь таємницю з війни і хтось тільки тепер пішов на вбивство, аби жінка не проговорилася, щоб хтось носив стільки років у душі ненависть до неї, явно провалювалася…

— А ви часом не помітили, Катерино Пилипівно, хто-небудь чужий до неї в ці дні приїздив, наш чи, може, іноземець?

— Не знаю. Я тепер рідко з дому виходжу, а з вікон моїх тільки шматок асфальту видно. Не знаю, не знаю…

— А Радянська влада до Гальчинської ніяких претензій після війни не пред'являла, не знаєте? За зв'язки із гестапо або іще за щось…

— По-моєму, ніяких. До неї у цій квартирі жили євреї, так вони пішли у Бабин яр… А за того гестапівця?.. Не знаю… Та які там у неї зв'язки були, просто гуляла, та й усе… Вона з усіма гуляла, невситима баба, прости господи. Як німці утекли, прийшли радянські. Вона одразу закрутила з якимсь нашим офіцером з комендатури… Гарненька була і гульлива, от і знаходила собі швиденько хахаля…

— Ну що ж, молодість, — примирливо зауважив капітан. — Замужем вона не була?

— Не була. А нащот молодості, так вона, прости господи, і з сивою косою мужиків заводила. І коли розтовстіла, як діжка, то й тоді не цуралася… Я знаю…

— Значить, тільки з чоловіками мала справу?

— Аз ким іще?! Правда, була в неї і подружка.

— Хто така?

— Якась лікарка чи медсестра.

— Як її звати, прізвище?

— Прізвища не знаю, а звати Віра Миколаївна. Гальчинська так її й називала — «Віра Миколаївна», а та її — «Людмила Йосипівна», сама чула.

— Де працює ця Віра Миколаївна або де живе?

Лисюк знизала плечима.

— Мабуть, уже на пенсії, вона молодша за покійну, але теж, видно, за шістдесят має… Де живе?.. — підтисла сухенькі губи двірничка. — Де живе? — повторила задумливо. — Десь на Ширмі.

Капітан кивнув. Він знав, що кілька вулиць, розкиданих на крутих горбах навпроти «Совських озер», ще до революції забудованих приватними оселями, люди називають «Ширмою». «Ну, що ж, — подумав, — знайти цю Віру Миколаївну за такими даними не проблема. Можливо, розмова з нею проллє якесь світло на трагедію».

У нього не було відчуття, що уже натрапив на правильний слід. Але наперед ніхто не може вгадати, що саме виявиться ниточкою до клубочка і хто вкаже на цю

1 ... 17 18 19 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин» жанру - 💙 Детективи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Кривавий блиск алмазів, Володимир Леонідович Кашин"