Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 4, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 4, Франко І. Я."

244
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 4" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 106
Перейти на сторінку:
другом був Микита,

Але ваша злість несита

Злом платить найліпшу річ.

Раз ото степами йшли ви,

Голод мучив вас страшливий,

Хоч коліна власні їж!

 

Аж тут чути: «Гатьта! Вісьта!»

Їде шляхом хлоп до міста,

З рибою на торг, мабуть.

«Гей,- Лис каже,- мисль щаслива!

Брате, буде нам пожива,

Лиш гляди та мудрий будь!»

 

Скочив Лис з одного маху,

Бач, і впав посеред шляху,

Мов здохлий, простяг лапки.

І лежить отак простертий -

Він же ж міг пожити смерти

Від мужицької руки!

 

Хлоп над'їхав - що за диво!

З воза зліз, за камінь живо,

Щоб його добити там.

Далі бачить - він не диха!

«От мій зиск,- промовив стиха,-

На клапаню буде блам».

 

Взяв Микиту за хвостину

Та й на віз між рибу кинув,

Сів і їде в божий час.

А Микита, той проноза,

Ну ж метати риби з воза,

В кадці лиш лишився квас.

 

Риб не стало, Лис мій в ноги!

Здибав Вовка край дороги,-

Той остатню Щуку мне.

«Ну-бо, брате Миколайку,

Ти лишив для мене пайку?

Погодуй тепер мене!»

 

«О,- говорить Вовк Неситий,-

Осьде пай твій знаменитий!

На, смакуй, та не вдавись!»

І - зміркуй безодню злості! -

Дав йому лиш самі ості

З риб, що вкрав так сміло Лис!

 

А для Зайця річ нелюба,

Що надрав учитель чуба?

Ніби нас не драли всіх?

Хто ж то бачив, щоб наука

Йшла до голови без бука?

Се розмазувать - лиш сміх.

 

А той Цуцик, Гектор куций,

Сам спіймавсь на своїй штуці!

Кіт Мурлика нам сказав:

«Ковбасу ту знакомиту,

За що скаржить він Микиту,

Сам він у Мурлики вкрав.

 

Мій братанок - муж побожний.

Всякий проступок безбожний

Є для нього наче хрін.

Ось вже цілий рік минає,

Як твердий все піст тримає,

Не бере в рот м'яса він.

 

Я вже сам не раз журився,

Що так голодом зморився…» -

Тут урвав нараз Бабай,-

Бач, кумпанія чимала

Бог зна звідки причвалала

З криком, шумом в царський гай.

 

Старий Півень перед веде,

За ним по два у ряд іде,

Носять мари на плечах:

А на марах Курка лежить,

За марами весь рід біжить -

Плач і лемент, ох і ах!

 

Півень перед троном царським

Крикнув тенором лицарським:

«Милосердя, царю мій!

Вся надія наша вбита!

А убійця - Лис Микита!

Най нас суд розсудить твій.

 

Ми в монастирі святому

Проживали й зла нікому

Не чинили. Та не раз

Бачив я, що попід брами

Лис мишкує,- все за нами

Своїм хижим оком пас.

 

Я сі штуки добре знаю,

Своїм дітям повідаю:

«Стережіться, крий вас біг!

В ліс мені не вибігати,

Бо там ворог наш зубатий,

Він життя вас збавить всіх».

 

Аж тут раз стук-стук до брами:

В волосянці перед нами

Став Микита, як монах,

Повітав нас благодаттю

І з цісарською печаттю

Лист отвертий мав в руках.

 

«Ось вам,- каже,- лист безпеки!

Каже цар, щоб відтеперки

Між звірами був спокій,

Щоб братався Вовк з Вівцями

І щоб я навіки з вами

Був як друг, як брат, як свій!

 

Бач, пустинником я стався

І від м'яса відцурався,

Їм лиш зілля й дикий мід.

Мир вам, діти! Жийте з богом!»

І, вклонившись за порогом,

Він пішов собі у світ.

 

«Ну,- тут дітям я говорю,-

Воля, діти! Можна з двору

Нам по стернях погулять!»

Радість, втіха, спів між нами!

Всі ми рушили до брами,-

Та не всім прийшлось вертать.

 

Лиш ми вийшли,- гульк, з укриття

Як не скочить Лис Микита

Та й хахап мою дочку!

Я як крикну: «Кукареко!»

Але він вже був далеко,

Вже сховався у ліску.

 

Я кричу, мов в дзвони дзвоню…

Вірні пси за ним в погоню

Кинулись - та, боже мій! -

Принесли лиш труп бездушний!..

Так той злодій непослушний

Зневажає наказ твій!»

 

Цар сказав: «А що, Бабає?

Дуже острий піст тримає

Твій братанок! Бачиш сам,

Як то він спасає душу!

Ні, кінець зробити мушу

Всім подібним хапунам!»

 

І Медведя зве, Бурмила:

«Як тобі в нас ласка мила,

Друже, меч свій прив'яжи,

Йдти до Лиса,- най, мосьпане,

Зараз тут на суд мій стане,-

Строго-строго накажи!

 

А вважай на ту падлюку,

Щоб не вдрав яку він штуку,

Бо то, брате, хитрий звір!» -

«Що, мене б він смів дурити?»

Закричав Медвідь сердитий

Та й потяг в Микитин двір.

 

ПІСНЯ ДРУГА

 

 

Гей, хто в лісі не буває,

Той не бачив, той не знає,

Як Микита Лис жиє.

Лисовичі - славний замок.

Не один там хід і ганок,

Ям, скриток чимало є.

 

Лис Микита в своїй буді

Спочива собі по труді,

Аж нараз почув: стук, стук!

Глянув - ой, небесна сило!

Аж се сам Медвідь Бурмило,

А в руках страшенний бук.

 

«Гей, Микито! Де він, ланець?

Вилізай! Ось я, післанець

Від саміського царя!

Наробив ти зла багато,

Злий на тебе Лев, наш тато,-

То й спокутувать пора!

 

Кличе цар тебе на суд:

«Най мені явиться

1 ... 17 18 19 ... 106
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 4, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 4, Франко І. Я."