Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

– Що ти збираєшся зробити?

– Подати на розлучення, – відповідаю своїй сестрі, сидячи у неї на кухні.

Ріта дала мені притулок на якийсь час, поки я не вирішу, що робити далі зі своїм життям. Хоч зізнаюся чесно, піти сьогодні від Андрія було дуже складно. Довелося скандалити, бити посуд, судомно збирати свої речі, та в результаті, я практично нічого вартого не взяла і користуватимуся добротою Ріти не тільки в плані житла, але і носитиму її речі.

– Почекай, ви що, посварилися? – сестра округляє очі, наче я сказала, щось надприродне. – Отак одразу розлучатися?

Звичайно, я не встигла розповісти своїй сестрі, яку чудову картину побачила учора в туалеті ресторану. Якоюсь мірою, взагалі сумнівалася це робити, тому що мені було просто соромно.

Коли ми слухаємо такі історії про когось стороннього це одне, але коли подібне відбувається з нами – одразу ніяково.

Цей чоловік зі мною жив в одному домі, і лягав до одного ліжка. Це мені він казав, що все в нас буде добре, і сам, насолоджувався тілом іншої жінки. Навіть страшно уявити, скільки разів це було, адже вона була його помічницею, вони були по дванадцять годин разом в офісі, хто його знає, що вони там робили?

Чоловіки дивні істоти, і те, що я вважаю зрадою, для нього могло бути гаразд, і може бути, той випадковий мінет під столом, Андрій і не відніс до зради?

Боже, що в мене в голові діється? Заремський хоч і зрадник, але не думаю, що тут вся справа в простому скиданні фізичної напруги, хоч і не сперечаюся, Вероніка гарна дівчина і не дивно, що в Андрія з нею все вийшло. Такі красуні не просто так йдуть працювати до таких начальників, я впевнена, що вона завжди хотіла більше, ніж він їй давав.

Коли я розповіла все ж таки сестрі, свідком чого, стала, Ріта довгий час дивилася в одну точку, але, коли до неї повернувся дар говорити, відповіла, що в неї шок. Чудово. Вже в якому шоці я була, говорити було зайвим.

— Почекай, то у нього з нею просто випадковий зв'язок? Чи вона була його коханкою? — судя по всьому, у сестри шок досі не пройшов, і вона дістає сигарети з ящика, хоч обіцяла покинути.

— Яка різниця тепер? – знизую я плечима. — Мені вистачило того, що він зізнався, що це було не один раз, але Ріта, вона була з ним постійно. В офісі жінки пліткували про них, мені до речі Юлька вчора про це говорила, думаєш, тут кілька разів було? Слабко в це віриться. Та й мені все одно, скільки разів, важливим є лише те, що він зрадив мене.

— Так, звичайно, — Ріта з полегшенням випускає дим із легень і дивно на мене дивиться. — Провчи його. А хочеш ми цій Вероніці патли вирвемо?

— Ні, не хочу, — заперечно хитаю головою. — Та й до чого тут вона? Звичайно, я ненавиджу Вероніку, але проблема не прямо в ній, проблема в ньому.

— Тоді давай йому морду наб'ємо? — Ріта сьогодні рясніє ідеями.

— Ти і я? Багато у нас шансів на успіх, – сміюся я з підтримки сестри. — Ні, ми нічого такого не робитимемо, я подам завтра на розлучення, а там, мені вже буде все одно на цю парочку.

— Що, отак одразу на розлучення? — сестра застигає із чашкою кави, перед обличчям.

— А що ще в таких випадках робити? Ріта, це зрада, чи ти не знаєш, як це?

— Так, але Леська зрозумій, він оступився, ти справді його змусила. Та й потім, ну розлучишся ти з ним, і що далі? Думаєш, у твої роки, ти сильно будеш комусь потрібна?

У мене бутерброд застряг у горлі від її слів. Дивлюся в надії, що Ріта жартує, але судячи з її обличчя, сестра говорить цілком серйозно.

— Ти зараз пожартувала? – питаю я.

— Лесь, ти зрозумій, це Заремський, з ним краще не зв'язуватися, він дуже шанована людина в нашій країні, а в місті тим більше, — задумливо відповідає Ріта. — Тут кожен собака знає, чиї вікна стоять у квартирах. Він багатий та успішний, ти збираєшся поділити майно?

— Яке до біса майно? Мені нічого від нього не потрібно, нехай сидить у своїй золотій вежі, я хочу втекти від нього і більше ніколи не бачити, — категорично заявляю, але насправді взагалі не уявляю собі цього.

— Ти так зараз легко це говориш, ти що, більше його не любиш?

Цілком логічне питання, а я зовсім не знаю, що на нього відповісти. Я люблю Андрія до скреготу зубів, але я обіцяла собі сьогодні вночі, що як би його не любила, і як би мені не було важко, я піду. Тому що він зрадив мене, мою віру в нього та найстрашніше — він зрадив наш союз, хоч і обіцяв мені ніколи цього не робити.

Мені взагалі здається, що він зраджував мені постійно, моя підсвідомість підкидає всі випадки, коли чоловік їхав у відрядження надовго, і їздив якраз зі своїми колегами. Хто знає, як давно він втішався у жарких поцілунках інших жінок. Сам факт того, що він клявся у вірності одній, а з іншою робив непристойні речі, ставив мене у страшне становище. От хоч вбийте, я не розумію, як можна, так? Невже твоя совість, дурна ти людина, не кольнула тебе жодного разу?

— Люблю, — глухо відповідаю я і намагаюся приховати свої сльози. — Але, мабуть, я любила його недостатньо, раз він пішов по рукам.

— Лесю, про що ти говориш? Він покаявся, він жалкує. Ну, оступився чоловік, що ти як Сніжна королево, сидиш тут, і мені розповідаєш про його моральні якості? — Ріта виходить з—за столу і стає біля вікна, загасивши при цьому цигарку. — Ти думаєш, якщо подаси на розлучення, у тебе буде шанс зустріти чоловіка абсолютно моногамного? Це марення, всі люди зраджують.