Читати книгу - "Еволюція або Смерть! Пригоди Павіана Томаса"

— Леоніде Даниловичу, от ти ж давно мене знаєш, а таке говориш! — увічливо нагадав Ахметов. — Я ж в хуйню ніколи не вкладаюся, Дани­лович, і завжди граю тільки по-крупному! Мене цікавлять масштабні проекти, щоби на віки, так би мовити! Так що з цим у мене все гаразд, і я тобі навіть більше скажу — ціль, як ніколи, близько! А всі ці труби, шахти, домни, футболи — все це попіл, вчорашній день. Зараз інше попре, і хто перший це відчує, той і пан.

— Це ти що, про Царьова? — гигикнув у слухавку Кучма. — Авжеж, потужний проект, не доїбешся! Здоровенне ракло в спортивному костюмі з пропитим баняком замість макітри. До чого ти опустився, Рінате? А як все починалося! Га? Згадай-но лишень — це ж любо-дорого пригадати! А тепер ось Царьов. Доволі ганебно виглядає, як на мою скромну думку.

— Саме так, Данилович, — чемно відповів Рінат Леонідович, — Царьов. Це в мене найперспективніший напрямок зараз. Ти ж просто не в курсі справи, сидиш там у своїх Калачакрових Варах, а треба слідкувати, тримати руку на пульсі. Еко­номічна наука не стоїть на місці й щодня роз­робляє нові тренди. Ми тут надумали зробити з Царьова месію. Буде проповідувати нове пер­спективне вчення. Сам знаєш, які там гроші крутяться. Мої аналітики прорахували, що май­бутнє саме за цією галуззю виробництва.

— Та ти шо! — здивувався Кучма. — Це які ана­літики? Часом не оті сталіністи з Трансправославного Університету? То, може, ти мені по старій пам’яті розповіси про цей напрямок? А я тобі за це віддячу! Злию тобі одного цікавого інсайдика, прямо з ЦРУ. Давай мінятися?

— Ну, чого ж не розповісти старому товаришу, Данилович! — зацікавився інсайдом Ахметов. — Ну, слухай, може, і собі щось надумаєш. Дивись, великого секрету тут вже нема. Мої люди про­вели глибинне дослідження і намацали одну поки малорозвинуту бізнесову сферу. Як завжди, низькотехнологічну, але, сука, вічну. Хочу перекинути всі активи туди. Це виробництво містичних спе­куляцій. От ти смієшся, а дарма! Коломойський зараз теж цей напрямок активно розробляє.

— Та ти шо! — підскочив у кріслі Кучма. — Оце тактак! І що, і що там?

— Нафта кінчається, вугілля нікому нахуй не потрібне, а містичні спекуляції за будь-яких економічних обставин користуються скаженим попитом. Насправді, дуже цікава історія вихо­дить. Пророком, і навіть месією може стати будьякий ідіот — це лише питання часу і випадку. Наприклад, оце бурмило — депутат Царьов. Воно, звичайно, смішно, але що буде через пару тисяч років — ми ж не в курсі. Між тим бути може все, що завгодно. Будь-яка нісенітниця може отримати статус божого одкровення, в історії таких прикла­дів багато. Сам знаєш — на світі повно ідейних ідіотів, і розібратися, хто ідіот, а хто просто про­гулятися вийшов, можуть тільки їхні сучасники. Та й то лише по фотографіях з «Однокласників». Всі вони багато і переконливо пиздять, а хтось за ними все записує та архівує.

Царьов теж набазікав чимало. Я б навіть ска­зав, на невелику збірочку скрижалів набереться. «Спочатку було слово, і слово було ”шчто“?» Непо­ганий початок для священного тексту, погодься! Потім підуть фрагменти з інтерв’ю газеті «Червоне лихо» за 2008 рік і тому подібне. Років так через п’ятсот сучасна московитська мова з криміналь­ним акцентом уже не всякому буде зрозумілою, а через тисячу потребуватиме перекладу спеціа­лістів. Тут і почнеться найголовніше — філософ­ське переосмислення всієї хуйні. Всілякі помилки в тлумаченні, навмисні перекручування, нерозу­міння тогочасних реалій, елементарні підтасовки! Кримінальний жаргон перетвориться на священ­ний санскрит, і тоді на кожний царьовський висер писатимуть по три сторінки пояснень мовою май­бутнього міжнародного спілкування. Думаю, що це буде неолатина на основі полтавської говірки, тому, як бачиш, я вирішив трохи підтяг­нути свої знання.

Пройде ще трохи часу, і постать депутата Царьова поступово зіллється з історичною пам’яттю про Юлія Цезаря, а на релігійному небосхилі засяє нове божество — Гай Юлійович Царьов, цезарь, кєсарь і слєсарь. Він матиме свого зем­ного пророка на ім’я Іосиф Віссаріонович Флавій. Символом нової релігійної смути стане зображення колорада. Згодом, коли вчення отри­має назву «царизм» і охопить всю землю, прочани потягнуться до святинь. Головною з них буде Собор Горя Царьова в Луганську, значному релі­гійному і духовному центрі тогочасної цивіліза­ції. Побудовано собор буде у вигляді гігантського їбальника — стоповерхова бетонована мармиза досвідченого алкоголіка і малоосвіченого дегене­рата. І люди будуть молитися і возносити, в горі і в радості. Писатимуть ікони святих, в ролі яких виступатимуть делегати останнього з’їзду Пар­тії Регіонів. О! Це буде іконостас з господарників-страстотерпців, невинно проїбавших владу. Повір мені, Данилович, все це буде! Щось подібне ми можемо бачити щодня.

Кучма ковтнув віскаря, трохи помовчав і поцікавився:

— А тобі який з цього зиск, Леонідович? На ту мить ти вже давно лежатимеш у могилі, і на ній буде насрано. Це гарантовано.

— Ось тут, Данилович, ти крепко помиляєшся! У нас в Новоросії наука теж не стоїть на місці. Вчені з Трансправославного Університету нарешті винайшли еліксир економічного безсмертя!

Я профінансував дослідження, і ось — результат! І знаєш, де саме?

— Де? — щиро поцікавився Леонід Данилович.

— Переді мною на столі. Невеличка така колбочка. Здається, дрібниця, але вона переверне світ!

— Яка люта хуйня! І що робитимеш з цим далі? — жваво спитав Кучма.

— Данилович, — урочисто промовив Ахметов. — Все елементарно! Я вип’ю цей еліксир і житиму вічно. Взагалі-то планую стати генеральним волхвом царизму і керувати народами Новоросії з того бетонованого їбальника, що я тобі казав. Це, Данилович, унікальна пропозиція! Вічний біз­нес для вічного бізнесмена! Максимум за сто років я стану найзаможнішою людиною планети і утикаю всю Землю гігантськими бетонованими їбальниками!

— Рінате Леонідовичу, — серйозно сказав Кучма, — все це звучить просто ахуєнно, але є одне «але». Чисто технічний нюансик. Твої дослідники дещо проїбали, не взявши у розрахунок інсайд, про який я обіцяв тобі розповісти. Мені його злили дуже серйозні люди, страшно наближені до вер­хівки ЦРУ.

— Лякаєш? А мені тепер все похуй! І ти, і твоє ЦРУ, все похуй!

— Слухай, там у