Читати книгу - "Книжконюх. Дарвін, Тьєррі Дебру"

СТІВЕН: Певна річ... так...

ЛЮСІ: Ви біологію викладаєте?

СТІВЕН: Ні, малювання.

ЛЮСІ: Малювання! Круто! То ви художник?

СТІВЕН: Та трохи є...

ЕНТОНІ: Упевнені, що не хочете випити?

СТІВЕН: Ні, дякую.

ЛЮСІ: А я залюбки! (Пауза.) Якщо залишилося віскі на денці, я не відмовилася б.

Ентоні, повагавшись, виходить.

СТІВЕН: У вашої сестри дуже талановитий чоловік.

ЛЮСІ: О, такий талановитий! Блискучий вчений. Блищить, мов паркет... Ви репліки вмієте подавати?

СТІВЕН: Репліки?

ЛЮСІ: Я готуюся до прослуховування.

СТІВЕН: А, значить...

ЛЮСІ: Просто хочу переконатися, що не забула текст. Входити в роль не треба.

СТІВЕН: Але ж...

ЛЮСІ: Я могла б попросити Тоні, та йому вже набридло. На його думку, я плутаю реальність із вигадкою. Казна-що! Просто я добре граю. А плутає він! Чули про п’єсу «Кішка на розпеченому даху»?

СТІВЕН: Як ви кажете?

ЛЮСІ: П’єса така. Я над нею працюю.

СТІВЕН: Невже... Не читав.

ЕНТОНІ (заходить): Думаєш, зараз для цього зручний момент?

Простягає їй склянку.

ЛЮСІ: Дякую, Ентоні. Дуже люб’язно з вашого боку, Ентоні. «А знаєш, чоловіки просто в захваті від мене! У мене струнке тіло, міцні м’язи, м’яка шкіра. Авжеж, твоя правда, часом обличчя здається втомленим, і все одно на вулиці чоловіки обертаються мені вслід. Коли я була в Мемфісі, то їхні очі опікали мене буквально всюди — на полі для гольфу, в ресторані, в універмагах. Я відчувала, як чоловіки буквально проштрикували мене поглядами. Коли Еліс влаштувала вечірку — пригадуєш? — на честь своїх нью-йоркських кузенів, то найгарніший юнак ні на крок не відходив від мене, навіть коли я пішла попудрити носик! Довелося грюкнути дверима у нього перед носом і замкнутися на ключ!»

Тут ви маєте сказати: «Ліпше ти впустила б його».

СТІВЕН: Ну...

ЕНТОНІ: Люсі, годі.

ЛЮСІ: Ну як вам? Сподобалось? Я гарно зіграла?

СТІВЕН: О, дивовижно! Я сказав би... дуже природно. Саме так — природно.

ЛЮСІ: Сподіваюся, ви кажете це не тільки щоби сподобатися мені?

СТІВЕН: О, ні... аж ніяк...

ЛЮСІ: Тоні ніколи не знає, що мені сказати. Скажу вам по секрету: театр він не любить. А Саллі вічно чимось зайнята.

Заходить Саллі.

САЛЛІ: Я тебе заспокою, сестричко. Цілком може статися, що скоро в мене з’явиться купа часу! Привіт, Стівене. Рада, що ти зайшов.

СТІВЕН: Доброго вечора.

ЛЮСІ: Що трапилося? Я щось пропустила?

СТІВЕН: Саллі, я на твоєму місці так не переживав би. Як я розумію, педрада не заборонятиме вчителям розповідати учням про Дарвіна.

САЛЛІ: Невже?

СТІВЕН: Звичайно!

ЕНТОНІ: От бачиш...

СТІВЕН: Достатньо буде зазначити, що... що теорія еволюції — не єдина можлива теорія походження людини. Що вона також хибує на невідповідності й неточності. І що є й інші теорії.

САЛЛІ: Інші теорії?!

СТІВЕН: Атож.

САЛЛІ: Які «інші теорії»?

СТІВЕН: Наприклад... науковий креаціонізм.

ЕНТОНІ: Науковий креаціонізм?! Що за дурня?!

СТІВЕН: Існування годинника передбачає наявність годинникаря. Ви з цим не згодні?

ЛЮСІ: Може, хтось буде ласкавий мені пояснити?

СТІВЕН: Деякі креаціоністи не відкидають факт еволюції. Вони з цим згодні. Як і з ідеєю про Великий вибух. Просто вони вважають, що був задум творіння, а значить, — було й джерело. Проект, який зрештою привів до появи людини.

САЛЛІ: Проект?!

СТІВЕН: Авжеж! Дуже продуманий проект. З конкретною метою.

ЕНТОНІ: Тобто йдеться про Бога.

СТІВЕН: Ніхто не примушуватиме вчителів використовувати саме цей термін! Проект, задум... цього достатньо.

САЛЛІ: Але ж Стівене, це не науково! Я нікому не забороняю думати — якщо вже на те пішло, — що людина постала в результаті «божественного» задуму. Однак такі думки мають залишатися в царині віри, а не науки! А ми зараз говоримо про суто наукову дисципліну! Ти згадував про годинник, але людина з годинником нічого спільного не має! Ми — не бездоганний механізм. Ми постійно змінюємося — і до фінальної стадії ще далеко.

СТІВЕН: Хіба наука не допускає сумніви? Сперечатися — це ж так захопливо!

САЛЛІ: Здається, ти не розумієш, у яку гру тебе втягнули...

СТІВЕН: Натомість я дуже добре розумію, що ти ризикуєш втратити роботу. Проект, креаціонізм... хай навіть «всесвітнє психічне поле», усе це тільки слова! Ти ж не хочеш, щоб тебе звільнили через якісь слова? Хіба тобі не потрібна посада?

ЛЮСІ: Можливо, я чогось не розумію, але на мою думку сказане вами — дурня! Скажімо, я. Обожнюю слова! Слова — це дуже важливо. Гадаю, якби зараз тут був наш тато, він витурив би вас геть!

САЛЛІ: Люсі, годі! Стівен хоче допомогти. Повір, зараз мало хто за мене вступиться.

ЕНТОНІ: А я вважаю, що Люсі має рацію! Якщо погодишся на один компроміс, відкриєш шлях іншим. Якщо допустити креаціоністів до викладання науки у школі, невдовзі єдиним шкільним підручником стане Біблія!

СТІВЕН: А вам не здається, що ви перебільшуєте? Зрештою, про що йдеться? Про кілька навчальних годин на рік. І все! Годі вже носитися з цим Дарвіном! Вам не здається, що його теорії бракує поезії? Матерія, матерія — усюди матерія! Матерія та викопні рештки. Чи розписав би Мікеланджело стелю Сікстинської капели, якби знав, що людина — просто удосконалена мавпа? Чи склав би Йоганн Себастьян Бах свої дивовижні меси, якби народився після появи теорії Дарвіна?

САЛЛІ: Ти хочеш довести існування Бога талантом кількох митців?

СТІВЕН: Доведи, що Бога не існує — і я замовкну.

САЛЛІ: Стівене, це неможливо. Це те саме, що стверджувати... скажімо, що навколо Венери обертається чайник. Заперечити це неможливо!

СТІВЕН: Ти порівнюєш Бога з чайником?!

САЛЛІ: Годі, ти чудово зрозумів мої слова!

СТІВЕН: Отже, ти відмовишся і втратиш роботу?

ЕНТОНІ: Ще не так давно за таке можна було втратити життя. Відчуваєте? Пахне багаттям!

СТІВЕН: Ентоні, часом вас складно збагнути. Кілька хвилин тому ви натхненно розповідали мені про частинки, психічні поля і коливання — і мені здалося, що ви ще не остаточно зачинили двері в Таємницю, що супроводжує наше існування.

ЕНТОНІ: Стівене, мої двері дійсно широко відчинені. Та я нікого не примушую переступати поріг. Тільки з власної волі! Дійсно, у світі частинок багато дивного. І я причарований — так колись людину зачаровувало видовище бурі. Та на відміну від наших предків я не хворію на манію приписувати Господу все, чого не розумію.

САЛЛІ: Стівене, подивися мені в очі і скажи чесно: ти погодився б на те, що пропонує мені педрада?

Пауза.

СТІВЕН: Авжеж.

413: Люсі таки має рацію. Я залюбки витурив би цього виродка за поріг!

СТІВЕН: Що ж... не вкрадатиму