Читати книгу - "Книжконюх. Дарвін, Тьєррі Дебру"

ЕНТОНІ: Саллі, слід знайти якесь рішення. Бо ситуація неприємна.

САЛЛІ: Що ти пропонуєш?

ЕНТОНІ: Хай докладе зусиль! Сама! І не кажи мені про її спроби самогубства. Це театр! Дешевий шантаж!

САЛЛІ: Отже, ти пропонуєш виставити її?

412: Ви пробували?

413: Пробував що?

412: Вийти з... тобто, я хочу сказати... повернутися додому. У фізичному сенсі.

413: Навіщо?

412: Як це — навіщо? Щоби знову побачити своїх доньок!

413: Але я їх уже бачу!

412: Так, але вони вас не бачать.

413: Так влаштовано світ. Приходить час — і батько мусить піти.

412: То ви не хочете повертатися? Боїтесь?

413: Чого я мав би боятись?

412: Не знаю. Ви мені скажіть.

413: А ви починаєте набридати.

412: Даруйте, і все ж нагадую, що я не просив ні лежати з вами в одній палаті, ні переглядати ваші спогади.

413: До речі, щодо спогадів. У вас немає жодного, який підняв би вас на поверхню і дав би мені змогу пізнати вас ліпше. Якщо це дійсно так, то ви небезпечна особа. Жодного візиту — хіба це не підозріло?

412: Нічого підозрілого. Це радше сумно.

413: Перепрошую.

412: Але ви маєте рацію — особа я небезпечна. Хто­зна, може, я когось убив.

413: Навіщо такі крайнощі? Можливо, ви просто страшенно банальна людина, як переважна більшість людей.

412: Дякую, ваші слова заспокоюють. (Пауза.) Дивно, та я гадки не маю, на що скидаюся насправді. Скажіть, я бридкий?

413: Бридкий? Що ви кажете, ні! Не перебільшуйте!

412: Значить, трохи ліпший за бридкого... Дякую і на цьому.

8.

ЕНТОНІ: Я не чув, щоб вона виходила. Почекаєте?

СТІВЕН: Якщо я вам не заважаю...

ЕНТОНІ: Звісно що не заважаєте! Вона зрадіє, що ви прийшли. Будете пиво?

СТІВЕН: Ні, дякую, я не вживаю.

ЕНТОНІ: Хіба це не абсурд?

СТІВЕН: Даруйте? Це ви про що? Про пиво?

ЕНТОНІ (сміється): Ні, про метушню! Про Дарвіна!

СТІВЕН: Я тут саме через це. Мені здалося, що Саллі розгублена.

ЕНТОНІ: Ви правильно зробили, що прийшли.

Пауза.

СТІВЕН: Вона розповідала про ваші дослідження. Теорія збігів, правильно? Певно, я видамся неуком, але мені дійсно важко збагнути, що таке квантова фізика.

ЕНТОНІ: О, не хвилюйтеся! Мені також.

СТІВЕН: Ви мене заспокоїли.

ЕНТОНІ: Томатний сік будете?

СТІВЕН: Ні, дякую.

ЕНТОНІ: Щоби заглибитись у квантову фізику, треба повністю змінити своє світосприйняття. Скажімо... бачите мене? Я ж стою перед вами, правда?

СТІВЕН: Та начебто так...

ЕНТОНІ: А вам відомо, що порожня частина мого тіла незліченно більша, аніж заповнена?

СТІВЕН: Що ви кажете?

ЕНТОНІ: Якщо прибрати пустий простір між атомами, ви перестанете мене помічати. Я стану меншим за порошинку. Та що там я! Еверест був би не більшим за намистину — однак намистина важила б, як Еверест!

СТІВЕН: Нічого собі! Але як це пов’язано зі збігами?

ЕНТОНІ: У нескінченно малому відбуваються події, пояснити які за законами нашого світу неможливо. До прикладу, візьмемо дві частинки, пов’язані однаковими властивостями. Розділимо їх, приберемо будь-який можливий зв’язок між ними — і все ж, коли ми працюватимемо з однією з них, то побачимо, що друга, відділена, реагуватиме точнісінько так само, ніби... досі прив’язана до першої частинки! На мою думку, справа тут у коливаннях. Ми, фізики, називаємо це сплутаним квантовим станом.

412: Сплутаним? Ну і слівце!

413: Цить!

ЕНТОНІ: От ви і я, скажімо — сплутані.

СТІВЕН: Та невже?

ЕНТОНІ: Усе сплутане. Якщо простіше: усе пов’язане з усім. Усі частинки Всесвіту прив’язані до загального поля коливань.

СТІВЕН: Скажу чесно — заплутали ви мене.

ЕНТОНІ: Спробую пояснити. Це як океан. А кожен із нас — хвиля. Можливо навіть — але тут я вже виходжу за межі фізики, — що наш стан коливання існував до нас і нас переживе.

СТІВЕН: Ви про... життя після смерті?

ЕНТОНІ: Життя — але не в звичному сенсі слова. Коли хвиля перестає бути хвилею, вона губиться в океані, але те, що робило її хвилею, продовжує існувати — і, можливо, візьме участь в утворенні інших хвиль. Розумієте?

СТІВЕН (посміхається): Почасти...

ЕНТОНІ: Гадаю, людей, яких любили, ми вже не побачимо. Однак виживе коливання, якого, утім, не усвідомлюємо ані ви, ані я. Принаймні не так, як усвідомлюємо свою присутність тут.

СТІВЕН: І все ж я не бачу зв’язку зі збігами...

ЕНТОНІ: Зараз побачите. У реальності коливань — як і загалом у квантовій фізиці — час не існує. Минуле, майбутнє, теперішнє — усі ці поняття позбавлені сенсу. Можливе буквально все! Те, що в нашому світі ми називаємо інтуїцією чи передбаченням, цілком може бути короткими візитами до неусвідомленої реальності коливань. Вам траплялося відчувати, що ви вже щось бачили або переживали?

СТІВЕН: Ясна річ.

ЕНТОНІ: У такі моменти, цілком може бути, ми несвідомо під’єднуємося до іншого виміру, де час — це тільки ілюзія.

СТІВЕН: Але чому це триває лише мить?

ЕНТОНІ: Причина в нашій свідомості. Вона ніби відрізає нас від усесвітнього зв’язку з усім.

СТІВЕН: Навіщо?

ЕНТОНІ: Щоб захистити нас. Якби ми пізнали світ повністю — збожеволіли б. Є межа, яку нам не переступити. Дехто стверджує, буцімто йому це вдалося. Застосовуючи молитву, медитацію, наркотики чи ще щось. У цьому контексті збіги — ідеться не про поодинокі банальні збіги, а дійсно тривожні, які часто повторюються, і я називаю таке явище каскадом збігів — постають як тріщини у системі, зведеній задля нашого захисту. Ми ніби на мить перемикаємося на чужий нам часопростір, приєднуємося до своєрідного всесвітнього психічного поля.

СТІВЕН: Всесвітнє психічне поле... цікаво.

413: «Цікаво»! Телепень! Можу закластися — він ані слова не зрозумів!

412: Боюся, не лише він.

ЕНТОНІ: Звісно, усе це лише гіпотеза. Довести я це не можу. І багато хто з колег скаже, що я — несповна розуму.

СТІВЕН: Вас ніхто не фінансує?

ЕНТОНІ: Звісна річ, ні.

СТІВЕН (риється по кишенях): Де я її поклав?.. Ось! На вашому місці я звернувся б до цієї фундації. Щороку вони виділяють значні суми на різноманітні дослідження і публікації. Вам варто спробувати! (Пауза.) Всесвітнє психічне поле... Нічого собі! Можливо, це просто інша назва для Бога?

ЕНТОНІ: Не кваптеся поперед батька до пекла!

Заходить Люсі.

СТІВЕН: Доброго вечора!

ЛЮСІ: Вітаю! Привіт, Тоні!

ЕНТОНІ: Привіт.

ЛЮСІ: Не представиш мені свого друга?

ЕНТОНІ: Ну...

СТІВЕН: Мене звати Стівен. Я... колега вашої сестри.

ЛЮСІ: