Читати книгу - "Слідопит, або Суходільне море"

— Ірокези,— поправив розсудливий індіянин.

— Яка різниця — ірокези, мінги, менгвези а чи фурії[32],— все це одне й те ж саме. Я називаю всіх мерзотників одним словом—мінги. Ходи-но сюди, вождю, поговоримо як слід.

Обидва вони відійшли і про щось довгенько й серйозно розмовляли мовою делаварів. Переговоривши з індіянином, Слідопит підійшов до своїх супутників і поділився всім, що йому розповів Змій.

Деякий час могіканин, виявляється, ішов назирці за ірокезами, які прокрадалися в напрямку форту, доки помітили дим від Джасперового багаття, після чого вони відразу ж гайнули назад. Тут Чингачгук насилу встиг сховатися й не без чималого ризику перечекав, поки вони пройшли. Мабуть, то було його щастя, що увагу ірокезів прикувало їхнє відкриття, і вони не так прискіпливо, як звичайно, пильнували лісових прикмет. Хоч як би воно було, а п’ятнадцятеро їх проминули його, ступаючи один одному в слід, і Чингачгук знову пішов назирці за ними. Коли ірокези дійшли до того місця, де був парний слід могіканина та Слідопита, вони відразу ж повернули до берега і підійшли до води саме в ту мить, як Джаспер сховався за коліном річки. Та, оскільки дим був увесь на видноті звідтіля, ірокези пірнули в ліс, намагаючись непомітно підкрастися до багаття. їхнім відходом і скористався Чингачгук: він зайшов у воду і добрів, як гадає, зовсім непомічений до вигину річки. Там він постояв, як було сказано, доки ірокези підійшли до самого багаття, де вони були, до речі, дуже недовго.

Про дальші наміри ірокезів могіканин міг здогадуватися тільки з їхніх дій. На його думку, вони розгадали, що багаття було розкладено з метою збити їх з пантелику, бо, наспіх обстеживши все довкола, вони розбилися на дві групи: одні знову зникли в лісі, а чоловік шість чи вісім пішло Джасперовим слідом понад річкою до того місця, де перед цим стояли їхні піроги. Куди вони підуть звідтіль, можна було тільки здогадуватись, бо Змій, збагнувши всю небезпечність становища, хутчій кинувся шукати своїх друзів. Судячи з жестикуляцій ірокезів, він припускав можливість, що вороги підуть за течією. Щоправда; {він не міг це стверджувати з певністю.

Доки Слідопит розповідав усе це своїм супутникам, в серцях обох його білих товаришів взяли гору професійні чуття, і, шукаючи засобів порятунку, кожен з них звернувся до своїх навичок.

— Я пропоную мерщій на човни і гайда звідси! — першим гарячково озвався Джаспер.— Течія тут бистра, і, якщо добряче наляжемо на весла, ці негідники нізащо не доженуть нас.

— А як же бути з цією бідною квіткою, що перша заквітчала тутешні галявини: невже їй судилося зів’янути отут у хащах? — заперечив приятелеві Слідопит поетичною мовою, яку він несвідомо засвоїв, провівши довгі роки свого життя серед делаварів.

— Ми, чоловіки, захистимо її хай навіть ціною власного життя! — вигукнув, густо червоніючи по самі вуха, юнак.— В той час, як ми грудьми стоятимемо проти ворога, Мейбл та дружина Гострої Стріли лежатимуть у пірогах.

— Що й казати, щодо вміння орудувати веслом, то тебе, хлопче, і справді ніхто не перевершить, але клятого мінга ніхто не перевершить у лукавстві; піроги летять по воді швидко, а кулі — ще швидше.

— Обов’язок людей, котрі дали клятву батькові, що виявив їм стільки довір’я,— не щадити свого життя заради...

— Але їхній обов’язок також — не втрачати розсудливості.

— Розсудливість! Розсудливість може' врешті-решт довести людину до боягузтва!

Усі стояли гуртом на вузькій піщаній косі, а Слідопит, стискаючи цівку обома руками на висоті своїх плечей, схилився на рушницю, приклад якої впирався у прибережну рінь. Коли Джаспер кинув ці різкі й незаслужені слова докору, на засмаглому до густого горіхового кольору обличчі провідника не промайнуло й тіні, яка зрадила б його душевний стан. Одначе юнак помітив, що Слідопитові пальці в ту мить, мов лещата, стиснули цівку рушниці. Це було й усе, чим Слідопит виказав своє почуття.

— Ти молодий і гарячий,— відповів Слідопит з такою гідністю, що юнак гостро відчув моральну вищість друга,— проте все моє життя проходило серед подібних небезпек, і хлоп’яцтву не переважити мого досвіду та хисту. Що ж до боягузтва, Джаспере, то я не відповідатиму на гнівне й зопалу кинуте звинувачення гнівними і необдуманими словами, бо певен, що твоя пропозиція слушна, як на твої знання та досвід. Проте послухай поради того, хто мав справу з мінгами ще тоді, коли ти лежав у колисці, і запам’ятай: легше побороти їхнє лукавство розумом, ніж безрозсудністю.

— Прошу вибачити мені, Слідопите,— щиро розкаюючись, промовив Джаспер і схопив свого старшого товариша за руку, якої той не став однімати.— Я щиро й уклінно прошу вибачити мені. Визнаю, що з мого боку було нерозумно й несправедливо так ображати вас — людину, чия мужність у захисті доброї справи несхитна, як скелі на берегах Онтаріо.

Уперше барва Слідопитового лиця згустилася, й урочиста гідність у погляді, якого він прибрав, поступилася непідвладному внутрішньому поривові, розтала у виразі щиросердої простодушності, притаманної його вдачі. На потиск руки свого молодого приятеля він відповів таким само гарячим потиском, ніби між ними ніякої суперечки й не було; і ледь помітний холодок у погляді його примружених очей змінився виразом лагідної добродушності.

— Ну, гаразд, Джаспере, гаразд! — промовив він, усміхаючись.— Я на тебе зовсім не гніваюся, і ніхто на тебе не гніватиметься лише через те, що ти зі мною погарячкував. Моє серце, як і належить серцю білої людини,— м’яке, не злопам’ятне. Але якби ти сказав Змієві хоч половину того, що я від тебе почув, ти добренько-таки ризикував би, незважаючи на те, що він делавар, бо колір шкіри таки візьме своє.

Доторк до плеча примусив Слідопита замовкнути на півслові. Мейбл стояла на весь зріст у пірозі, ледь схилившись уперед в позі граційного напруження. Приклавши пальця до губів, вона припала очима до просвіту в галуззі, тримаючи водночас у другій руці довгу лозину, якою й торкнула Слідопитове плече.

Він негайно пригнувся, зиркнув у просвіт, біля якого чатував, і шепнув Джасперові:

— Трикляті мінги! До зброї, друзі мої! Та позавмирайте, як ті колоди!

Джаспер хутко, але без шуму гайнув до піроги і з лагідною наполегливістю змусив Мейбл сісти на дно її пригнутися так, щоб її не було видно. Та, попри всі його старання, хлопцеві так і не пощастило домогтися, щоб вона нахилила голову і не дивилася на