Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » На волю! 📚 - Українською

Читати книгу - "На волю!"

333
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На волю!" автора Ерін Хантер. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:
ніколи ще не вбивав іншого кота. Можливо, у розпал бійки йому й довелося б, але отаке холоднокровне вбивство? Це було дещо інше.

— Чого чекаєш? — під’юдила його Жовтоікла. — Ламаєшся тут, ніби кицюня.

Ці слова спантеличили Вогнелапа. Чи могла вона й досі відчувати його запах Двоногів, навіть через стільки часу?

— Я не кицюня. Я новак-вояк Громового Клану! — відрубав він.

Жовтоікла примружила очі. Вона побачила, як Вогнелап здригнувся від її слів, і збагнула, що зачепила потрібну струну.

— Ха! — форкнула вона. — Тільки не кажи мені, що Громовий Клан у такому відчаї, що йому доводиться приймати до себе кицюнь!

— Громовий Клан не у відчаї! — зашипів Вогнелап.

— То доведи! Вчини, як годиться воякові, прикінчи мене! Ти зробиш мені послугу.

Вогнелап витріщився на неї. Йому не подобалося таке заохочення до вбивства цієї жалюгідної істоти. Він відчув, як з новим уколом цікавості його м’язи розслабилися. Як міг кіт із Клану дійти до такого становища? Та ж за старійшинами доглядали навіть краще, ніж за кошенятами!

— Ти, здається, страшенно квапишся помирати, ге ж? — нявкнув він.

— Справді? Ну, це вже моя справа, мишолюбцю, — відрізала вона. — У чому річ, кицю? Ти намагаєшся забалакати мене до смерті?

Слова звучали бравурно, але Вогнелап відчував голод і неміч, якими смерділо тіло кицьки. Невдовзі вона все одно помре, якщо не поїсть. А позаяк полювати самотужки вона вже навряд чи змогла б, можливо, йому слід убити її негайно. Двоє котів дивилися одне на одного, і в жодному погляді не було певності.

— Чекай тут, — зрештою наказав Вогнелап.

Жовтоікла, здавалося, конала. Полиск її шерсті потьмянів, а раніше пухнастий хвіст обм’як.

— Ти знущаєшся, кицю? Я вже нікуди не піду.

Вона застогнала і, перемагаючи біль, відповзла до купи м’якого листя. Там вляглася і заходилася вилизувати свою рану.

Вогнелап похапцем озирнувся через плече і тихенько та роздратовано засичав на неї, перш ніж зникнути поміж дерев.

Він безмовно брів серед папоротей. Зігріті сонцем запахи лоскотали його нюх, і кіт вловив кислий сморід давно здохлого щура.

Чув шемрання комашні під корою, шарудіння маленьких звірків у товщі опалого листя. Спершу він подумав піти і викопати дрозда, якого вбив допіру, але на це треба було багато часу.

Можливо, варто було піти взяти шматок пацючих останків. Легка здобич, але охлялій кішці потрібна свіжина. Лише у найбільшій скруті вояк не погребує воронячим їдлом.

На цій думці він і спинився, винюхавши попереду молоденького кролика. Ще кілька кроків — і він його побачив. Притиснувшись до землі, кіт став підкрадатися до створіння. Коли звірок помітив Вогнелапа, той був уже на відстані в одну мишу від нього. А це було занадто пізно.

Видовище куцохвостого, який білою блискавкою майнув геть, вогнем гонитви шугнуло Вогнелаповими жилами. Швидкий кидок, зблиск пазурів — він його дістав.

Кіт схопив тіло, яке ще борсалося, і швидко його прикінчив.

Жовтоікла втомлено спостерігала, як Вогнелап кинув кроля на землю біля неї.

— Ну що ж, привіт іще раз, кицю. А я вже думала, ти пішов кликати своїх друзів-вояків.

— Справді? Ну, я ще встигну це зробити. І не називай мене кицею, — прогарчав він, носом підштовхуючи кроля ближче. Він соромився власної чулості. — Слухай, якщо ти не хочеш…

— О, ні! — пожадливо нявкнула Жовтоікла. — Ще й як хочу.

Вогнелап спостерігав, як кішка розтерзала його здобич і стала жадібно їсти. Він згадав про власний голод — так гостро, що аж слинка потекла. Вогнелап знав, що не повинен навіть думати про їжу. Він все ще мав уполювати достатньо їжі для цілого Клану, однак свіжина пахла просто чудово.

— Ммм-мм, — через кілька хвилин Жовтоікла широко позіхнула і перевернулась на бік, — перша свіжина за стільки днів!

Вона ретельно облизала мордочку і, всівшись, заходилася вмиватись.

«Ніби одне вмивання щось змінить», — подумав Вогнелап, наморщивши носа. Сморід, який йшов від неї, був просто нестерпний.

Він помітив пошматовані рештки своєї здобичі. Там було недостатньо, щоб втамувати буркотіння його шлунка, але бійка з Жовтоіклою ще сильніше розпалила його апетит. Вогнелап піддався голоду і жадібно доїв кроля. Смакувало просто чудово. Він облизав губи, прибираючи рештки цього смаку, тремтячи усім тілом.

Жовтоікла з цікавістю спостерігала за ним, оголивши свої зіпсовані зуби.

— Краще за те сміття, яким Двоноги годують декого з твоєї братії, ге ж? — хитро нявкнула вона.

Знаючи, що знайшла болюче місце ворога, вона намагалася ще дужче під’юдити його.

Проігнорувавши останню фразу, Вогнелап почав вмиватися.

— Це ж просто отрута! — провадила Жовтоікла. — Щурячий послід! Лише безхребетна купа хутра погодилася б на такі гидотні мишачки… — вона урвала мову і напружилась. — Цссс… Вояки наближаються.

Вогнелап і сам знав, що наближаються інші коти. Він чув їх м’який поступ на падолисті й шурхіт шерсті об гілочки. Він чув тихенькі посвисти вітру в їх шубках. Знайомі запахи. Вояки Громового Клану достатньо впевнені на своїх рідних землях, щоб не перейматися здійнятим шумом.

Вогнелап винувато облизнувся, намагаючись змити будь-які сліди того, що він оце щойно їв. Тоді глянув на Жовтоіклу і на купку свіжих кісток біля неї. «Передовсім має бути нагодований Клан!» — голос Левосерда знову залунав у його голові. Але він, звісно, зрозуміє, чому Вогнелап нагодував це бідолашне створіння. У нього в голові запаморочилось від раптового і страшного усвідомлення того, що з ним оце щойно трапилося. Це його перше учнівське завдання, і воно закінчилось тим, що він порушив вояцький кодекс!

Розділ 8

Жовтоікла виклично загарчала, почувши наближення сторонніх, та Вогнелап відчував її паніку. Кішка спробувала зіп’ятися на лапи.

— Бувай. Дякую за обід.

Вона пошкандибала на трьох лапах, але враз скривилася від болю.

— Чорт забирай! Ця нога мало не закостеніла, поки я відпочивала.

Тепер уже було надто пізно тікати. Тихі тіні виринули з-поза дерев, і за мить патруль Громового Клану оточив Вогнелапа і Жовтоіклу. Вогнелап упізнав їх: Тигрокігтя, Темносмуга, Верболозу і Синьозірку; всі були стрункі й мускулясті. Вогнелап відчув запах страху Жовтоіклої, щойно вони з’явилися.

Сіролап ішов слідом за ними. Він вийшов із кущів і стояв неподалік від вояцьких чат.

Вогнелап поспіхом привітався зі своїм Кланом, але відповів лише Сіролап.

— Привіт, Вогнелапе! — вигукнув він.

— Тиша! — прогарчав Тигрокіготь.

Вогнелап глянув на Жовтоіклу і подумки зітхнув. Він усе ще вловлював запах її страху, але замість того, щоб покірно піддатися, це пелехате створіння всім своїм виглядом кидало виклик.

— Вогнелапе? — запитання Синьозірки було холодне і зважене. — Що тут у нас? Ворожий вояк, ще й нещодавно нагодований, судячи з вашого запаху. — Її погляд

1 ... 17 18 19 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На волю!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На волю!"