Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

— Ні, — відповіла Фіона, швидко відвертаючись.

Адам уважніше придивився до неї.

— Боже мій! — вигукнув він. — Ти знаєш, де вона! Знаєш! Хіба ні? — Його погляд був просто жахливий, і Фіона перелякалася.

— Вона в нашому будинку в Единбурзі! Вона змусила мене пообіцяти не розповідати про це! Я думала, що дотепер вона вже буде вдома й спокійно одружиться з ним! — І тут Фіона засміялася. — А вона таки смілива, ця Кат! Молодчинка!

— Фіоно, ти знаєш, — мовив Адам зловісно, — як я покараю тебе, еге ж?

Аж тут Фіона зірвалася. Якщо Патрика можна приборкати, то можна й Адама. Принаймні спробувати можна.

— Леслі, якщо втнеш таке, — заверещала вона на нього, — я розсуну ноги перед першим чоловіком, який увійде в ці двері! Досить зі мною поводитись, як із неслухняною дитиною!

Якусь мить вони обурено дивились одне на одного, а потім Адам розсміявся:

— Не думаю, що ви з Кат були товаришками.

— Не були, але стали. Нам обом довелося опиратися зарозумілим Леслі. Твій брат — ішов би він у дулу — назвав її річчю, за допомогою якої він зробить синів. Ти вважаєш її винною, що вона втекла від нього? Я не вважаю!

— Я маю сказати йому, Фіоно, інакше безвинне дитя виявиться незаконнонародженим.

— Я розумію, — погодилася вона. — Посильний із Ґленкірка ще тут. Надішли з ним повідомлення. І ще, Адаме, скажи Патрикові, хай він буде ласкавішим до Кат. Вона насправді любить його, ти ж знаєш, але хоче, щоб він її любив за те, яка вона є, а не лише за дітей, яких вона може йому дати. Патрик мав би ставитися до неї з повагою. Він сам в усьому винен.

— Схоже, — піддражнював він її, — що шлюб зі мною корисний для тебе, кохана. Ти помудрішала. — Він ухилився від подушки, що полетіла йому в голову.

— Пиши свого листа, Леслі, і приходь до ліжка, — відповіла вона. — Сьогодні кузина Луїза показала мені такі цікаві малюнки, мені не терпиться перевірити, чи вийде в нас зробити так само. — Вона заклично глянула на чоловіка через плече.

Адам Леслі теж поглянув на свою прекрасну дружину.

— Я буду вашим найстараннішим і найпалкішим учнем, мадам, — мовив він, пустотливо звівши брови.

Розділ 9

Посильний Леслі без жодних труднощів дістався від Парижа до французького узбережжя, але от там він застряг надовго. Починався страшенний зимовий шторм, і жоден із капітанів не наважувався вирушити в Північне море. Звісно, хлопець був не проти відсидітися в маленькому затишному французькому готелі. Він насолоджувався смачними стравами та найвишуканішими винами. Проте знав, що новини, які мав повідомити, були надзвичайно важливі для графа. Лорд Адам дав йому золоту монету й пообіцяв, що він отримає ще одну від графа.

Нарешті одного вітряного, але сонячного ранку, ставши посеред таверни, посильний підняв угору золоту монету й оголосив:

— Це отримає чоловік, що живим-здоровим довезе мене до Абердина! Ще одну заплатить мій господар граф Ґленкірк, коли ми туди дістанемося!

Чорнобородий чоловік вихопив монету з його руки.

— Якщо цей вітер протримається, хлопче, — сказав він, — я за мить тебе туди домчу!

Посильний дістався до Ґленкірка вранці другого лютого. Граф не лише повернув хлопцеві монету, яку тому довелося витратити, а й заплатив йому ще дві. Капітан також дістав обіцяну винагороду.

Патрик Леслі виїхав із Ґленкірка по обіді того самого дня. Він заїхав до монастиря й попрохав дядька Кат абата Чарльза Леслі їхати з ним до Единбурга.

— Треба мчати швидко, дядьку. Еллен каже, що до пологів іще принаймні два тижні, але коли народжується первісток, ні в чому не можна бути впевненим.

Чарльз Леслі кивнув, пішов до своєї кімнати й повернувся через кілька хвилин. Ряса ченця зникла. Абат Чарльз став високим і дебелим сорокап’ятирічним чоловіком, узутим у чоботи й готовим до поїздки.

— Мені буде краще, — пояснив він, — якщо я не буду схожий на священика в тому місті, повному єретиків.

Через кілька днів вони стояли перед Фіониним будинком в Единбурзі. Саллі відчинила двері. Її очі розширилися, коли вона побачила дві такі разючі постаті.

— Твоя господиня вдома? — запитав граф.

— Вона спить, мілорде. — Саллі не знала, хто був цей красивий незнайомець, але в тому, що він лорд, вона анітрохи не сумнівалася.

— Тоді ми почекаємо, — сказав Чарльз Леслі, заходячи в будинок. — Я її дядько.

Саллі провела їх до вітальні й пішла погукати місіс Керр. Економка з’явилася за кілька хвилин, тримаючи тацю з вином і печивом.

— Я місіс Керр. Чи можна дізнатися, у якій справі ви сюди прибули, джентльмени? Моя господиня зараз у дуже делікатному стані.

— Вона ще не народила? — стривожено запитав Патрик.

— Ні, сер. Поки що ні, але це напевно станеться найближчими днями.

— Скажіть-но мені, місіс Керр, — запитав абат, — ви належите до старої церкви чи нової?

Роки релігійної ворожнечі навчили городян стерегтися таких запитань. Але, хтозна й чому, місіс Керр відчувала довіру до цього чоловіка. Озирнувшись мигцем навкруг, вона без вагань відповіла:

— До старої церкви, сер.

— Я абат монастиря Ґленкірка, — мовив старший із чоловіків. — Це мій небіж, граф Ґленкірк.

Місіс Керр присіла в реверансі.

— А молода жінка, яка називає себе міс Абернеті, — провадив абат, — насправді заручена з графом леді Катріона Хей. З певних причин, про які я не хочу розповідати, моя норовлива небога двічі втікала перед власним весіллям. Однак тепер часу на дурниці вже немає. Через кілька днів народиться графів син. Ясна річ, він має народитися в шлюбі. Якщо ви будете ласкаві провести нас до спальні моєї небоги, ми зустрілися б із нею просто зараз.

Місіс Керр не сказала ані слова, але швидко пішла з офіційної зали вгору по сходах, граф і абат ступали слідом за нею. На другому поверсі вона вказала на двері:

— Ось кімната моєї леді. Мілорде, дозвольте мені розбудити її. — Через кілька хвилин вона висунула голову з дверей і кивнула, щоб чоловіки заходили. Потім повернулась і квапливо пішла сходами вниз розповісти Саллі про такий надзвичайний поворот подій.

Кат Хей стояла спиною до палаючого каміна в темно-зеленому оксамитовому халаті.

— Що, дядечку, привело вас сюди? — спокійно запитала вона.

На одну мить Чарльз Леслі згадав свою бабусю Джанет.

— Я приїхав почути, як ви з Патриком вимовите ваші весільні клятви, — сказав він.

— Так довго їхали — і все даремно, — промовила вона.

— Небого! Часу зовсім