Читати книгу - "Любов дика та прекрасна"

Кат підвелася й благально простягнула руки.

— Будь ласка, Фіоно.

В очі Фіоні впав трохи заокруглений животик — такий, якого раніше в Кат не було. їй сяйнуло:

— Боже мій, Кат! Ти носиш його дитя!

— Еге ж, — гірко мовила Кат. — Знаєш, Фіоно, що він мені сказав? Що я річ, за допомогою якої він зробить сина. Ненавиджу його!

Фіоні не вірилося, що Кат справді ненавидить Патрика, але вона уявляла, що та відчувала. Ці чоловіки Леслі були такі до біса гордовиті. Усе, що Кат хотіла від Ґленкірка, — аби той побачив у ній особистість. За кілька місяців він буде на межі, готовий погодитися на що завгодно, аби лише його син народився законним.

Фіоні здавалося, що очікування піде їм обом на користь. «Окрім того, — подумала вона, — я справді винна своєму любому діверові за те, що так знехтував мною». Вона повернулася до Кат і сказала:

— Будинок до твоїх послуг, люба моя, але я вже відпустила слуг.

— Мені ніхто не потрібен.

— Не мели дурниць, пташечко. Тобі таки хтось потрібен. Я напишу до місіс Керр. Вона зазвичай наглядає за будинком, коли мене немає. Я повідомлю їй, що моя бідолашна овдовіла кузина леді Кейт Абернеті приїде, щоб пожити в будинку, і попрошу потурбуватися про тебе, якщо вона зможе. У тебе досить грошей?

— Гадаю, так, а ще маю коштовності.

— Якщо гроші скінчаться або тобі треба буде щось закласти, іди до Дому Кіра у Ювелірному провулку. І, Кат, відразу сходи до лікаря Роберта Ремсі. Він живе всього за кілька будинків від мого, за рогом на Хай-стрит. Пам’ятай, що в тебе в животі спадкоємець Ґленкірка.

— Спасибі, Фіоно, — тихо мовила Кат і, раптово нахилившись, поцілувала свою кузину в щоку.

— Ми їдемо завтра вранці, — хрипкувато проказала Фіона. — Приходь після обіду. Місіс Керр упустить тебе в дім і дасть тобі ключ. — Вона встала. Натягнувши каптур на обличчя, Фіона додала: — Помирися швидше з Патриком, Кат. Леслі, може, і зарозумілі, але — заради Бога! — вони ж чоловіки!

Надвечір наступного дня Кат переїхала з готелю «Троянда й чортополох» до Фіониного будинку. Будинок колись належав бабусі Кат і Фіони Фіоні Абернеті, дружині першого графа Сайтена. Спільна прабабуся кузин, легендарна Джанет Леслі, вирішила, що правильно буде, як будинок відійде до тезки Фіони Абернеті, тож успадкувала його Фіона Леслі.

Це був невеликий будинок, збудований близько сімдесяти років тому з пористої червоної цегли, щільно обвитий із трьох боків плющем. У підвалі були добре устаткована кухня, комірчина, льох і пральня з кількома великими ваннами для прання. На першому поверсі містилися чарівна їдальня, офіційна зала, невеличка родинна кімната вікнами в сад і велика бібліотека. На другому поверсі були чотири спальні, кожна з окремою вбиральнею. І на горищі кімнати для прислуги.

Біля будинку стояли невеличка стайня, де Кат влаштувала Багрянця, і сад, повний квітів, трав і фруктових дерев. Віддалік від центральної Хай-стрит тут було тихо, і мало хто проїжджав повз.

Місіс Керр, приємна пухка вдова середніх років, була дуже співчутлива. Вона довірливо розповіла Кат, що колись опинялася в такому самому становищі. Її чоловіка вбили в прикордонній сутичці з англійцями, коли вона була на шостому місяці вагітності. Удова виховувала свого хлопчика сама, і що то вже за юнак хороший виріс! Тепер він був учнем м'ясника.

— Моя кузина, леді Леслі, розповідала вам, як загинув мій чоловік? — запитала Кат.

Місіс Керр похитала головою.

— Також прикордонна перестрілка, — сумно мовила Кат. — У Чевіоті лише два місяці тому.

— Так, — відповіла жінка, співчутливо киваючи. — Пам’ятаю це. Але їхніх полягло тоді більше, ніж наших.

Знов опинившись на самоті, Кат усміхнулася сама до себе. Про «Кейт Абернеті» скоро добре знатимуть. Вона роздивилася в місіс Керр пліткарку — ласкаву душу, але пліткарку.

Наступного дня вона вирішила послухатися Фіониної поради й пішла до лікаря Ремсі.

Він оглянув її й пояснив:

— Серденько, якщо не буде ніяких несподіванок, я навряд чи знадоблюся вам. У вас там зростає прекрасний здоровий хлопчина, і ваша місіс Керр, гадаю, зможе допомогти вам народити без жодних проблем. Але якщо таки буду потрібен, не соромтеся покликати мене.

Тепер, влаштувавшись у будинку Фіони, Кат відчувала, що може знову радіти життю. Її вже не нудило вранці, і в неї зростав апетит. Зроду вона не опинялася так далеко від рідної домівки. Ні матері. Ні батька. Ні Ґленкірка. Ні Еллен. Ні перед ким не треба відповідати, хіба що перед самою собою. Місіс Керр щоранку приходила прибрати в будинку й прослідкувати, щоб вона добре їла, але Кат виходила з дому ще затемна.

Осінь ставала все ближчою. Кат гуляла найголовнішими вулицями Единбурга, вивчаючи місто. Сукні в неї були прості, хоча й дорогі, вагітність її було добре помітно, поводилася вона скромно. Ніхто її не зачіпав. Коли надворі похолоднішало, Кат стала обмежуватися прогулянками в саду або короткими виходами на базар разом із місіс Керр.

Ці виходи зачаровували її. У Ґрейгевені їжа малася завжди, тож у товаристві економки Кат відкривала для себе цілий новий світ. Місіс Керр щоразу розширювала кордони цього нового світу, наприклад, запрошуючи Кат купити крам, щоб пошити одяг для дитини. І вже невдовзі Кат могла сказати:

— Місіс Керр, мені треба до швацької крамниці. У мене закінчується той чудовний блакитний шовк для дитячих очіпків. Вам нічого не потрібно від м’ясника, бо я проходитиму поряд із його крамничкою?

Місіс Керр не дивувало те, що її юна господиня така необізнана в щоденних справах. Кат пояснила добрій жінці, що вона рано осиротіла й виховувалася в монастирі графства. Це була звичайна історія.

Дні дедалі коротшали, і місіс Керр вирішила, що юній леді Абернеті не слід залишатися вечорами самою. Її небога Саллі переселилася в будинок, щоб наглядати за Кат. Двадцятирічна Саллі була така сама пухка й весела, як її тітка. Її присутність зробила вечори Кат не такими самотніми. Дівчата шили, інколи Кат читала вголос перед каміном. Дівчина сподобалася Катріоні настільки, що майбутня мама запропонувала їй залишитися й допомагати глядіти дитину. Саллі була тільки рада.

Фіона з Адамом святкували Різдво в Парижі зі своїми кузенами Леслі. На Новий рік прийшли поздоровлення з Ґленкірка. Адам похитав головою.

— Він