Читати книгу - "Зіграємо в сім'ю, сестричко?, Соломія Даймонд"

*Алекс

Я прокинувся від стукоту у двері. Останнім часом це вже звичка. Цікаво, хто цього разу вирішив порушити мій сон? Ще й у вихідний! Я підвівся на ліктях і зустрівся з Мією, яка тримала в руках декілька підручників і журналів. Вона присіла на край мого ліжка, а я підвівся на ліктях, щоб краще її бачити. На ній була обтягуюча чорна майка на тонких бретелях і сині джинсові шортики. Її волосся було зібрано у два пучки. Вона виглядала з ними доволі кумедно й водночас гарно.

— Я знаю, що нам буде складно працювати вдвох, але потрібно хоча б спробувати. Проєкт сам себе не зробить. Розгляньмо всі можливі варіанти й пропозиції. Можливо з нас вийде хороша команда? Ти доволі непоганий дизайнер.

— Ти вражаєш мене своєю спонтанністю, сестричко. Спочатку уникаєш мене цілий день, а потім вриваєшся в мою спальню з самого ранку з пропозицією робити разом проєкт.

— По-перше, я не вривалась, а ввічливо постукала та вже тоді зайшла. По-друге, зараз не ранок, а перша година дня. По-третє, на відміну від тебе, мені важлива моя оцінка за семестр. Я не хочу вилетіти з університету, — протараторила Мія. Мої брови різко здійнялись вгору від її балаканини.

— По-четверте, вийди з моєї кімнати, якщо не хочеш побачити мене голим, бо я бажаю переодягнутись. Хоча, я не проти, щоб ти залишилась. — Я самовдоволено хмикнув собі під ніс і помітив незадоволену гримасу на обличчі Мії. Було таке враження, що вона з’їла найкисліший лимон в цьому світі. — По-п’яте, я страшенно голодний і якщо ти не хочеш стати моїм сніданком, то тобі теж варто піти. І по-шосте, я згоден робити з тобою цей проєкт, але коли нарешті одягнусь і поїм.

— Гаразд, — Мія швидко піднялась з мого ліжка, тримаючи в руках свої підручники. Я навіть здивувався, що вона не жбурнула в мене ними, коли я говорив. Оце в неї витримка! — Не бажаєш залишитись? — все ж запитав я, заграючи до неї бровами.

— Я чекатиму на тебе у своїй кімнаті через пів години, Алексе, — беземоційно промовила Мія і попрямувала на вихід.

Я піднявся з ліжка і застогнав. Найменше в житті я хотів витратити свій вихідний на якесь домашнє завдання, але це був шанс побути з Мієчкою наодинці і я не міг його втратити. Ця дівчина — суцільна головоломка, яку я хочу розгадати. І так, мені хочеться дізнатись про неї все.

Рівно через 30 хвилин я постукав у двері її кімнати й увійшов всередину. Вона сиділа на ліжку й гортала якийсь журнал. Ця нестерпна дівчинка буде класним дизайнером. В цьому я впевнений на 100%, бо я помічав її ентузіазм на кожному занятті в універі. Їй і справді важливий той проєкт, тому нам потрібно хоча б спробувати.

Я розлігся на її ліжку, підперши долонями своє підборіддя. Це викликало в Мії усмішку.

— Ти зараз схожий на бурундучка. В тебе такі милі щічки, — промовила Мія, вмираючи зі сміху. Я невдоволено хмикнув собі під ніс, а тоді ліг на її подушку.

— Ти ще довго збираєшся сміятися чи може ми нарешті розпочнемо? — вона схвально кивнула, роблячи великий вдих. Я глянув у дзеркало, що висіло на стіні навпроти. Ніби звичайні щоки. Чого вона причепилась?

— Так, пробач.

Мія лягла поруч і її лікоть зіткнувся з моїм. Від цього безневинного дотику в мене в горлі пересохло. Я потрусив головою і вхопив до рук один з журналів.

Наступні дві години ми намагалися створити ескізи для наших моделей. Мушу зауважити, що вийшло в нас доволі непогано. Ми навіть не посварились за цей короткий термін. Було доволі легко працювати в парі з Мією. Вона пропонувала креативні ідеї і я не міг з нею не погодитися. Та весь цей час Мія відволікалась на якісь повідомлення. Я вже не витерпів і вихопив в неї з рук телефон. Я помітив, що це переписка з Бертом.

— Алексе, ти божевільний? — Мія роздратовано вихопила з моїх рук свій гаджет. — Ти не чув про особисті кордони? — Вона заблокувала свій смартфон і поставила його на край стола.

— Не переймайся сестричко, ти з першого дня вибудувала між нами безкінечні кордони, які я ніколи не зможу перетнути! — сердито промовив я. — Ви зустрічаєтесь?

— Тебе це не стосується, Алексе. — Холодно промовила Мія.

Я піднявся з ліжка, гримнув дверима й пішов геть. Як тільки я подумав про те, що стосунки між нами хоч трохи покращились, як все знову полетіло шкереберть. Чому? Я швидко промчався коридором і зніс вазу, яка стояла на підвіконні. Вона гучно стукнулась об плитку й цей неприємний звук змусив мене зупинитись. На сходах я помітив перелякану Ксенію. Вона одразу підбігла до мене й почала оглядати.

— Алексе, з тобою все гаразд? Ти не поранився? — Як же давно я вже не чув ці слова. Востаннє мені говорила їх мама.

— Ні, все гаразд. — Я перевів погляд на залишки вази з яких виглядали троянди. Напевно, це був подарунок батька.

— Пробачте. — Я винувато опустився на коліна й почав збирати уламки. Ксенія теж присіла та почала мені допомагати. Гостра скляна деталь зачепила шкіру на моєму вказівному пальці й потекла кров. Я незадоволено скривився.

— Ходімо на кухню. Потрібно обробити рану.
— Ну що ви, все добре. Це лише царапина. — Проте, Ксенія заперечно похитала головою і вказала мені на сходи.

— Навіть слухати не хочу. Марш на кухню!

Її приказний тон викликав у мене усмішку. З цієї жінки би точно вийшов хороший командир, який б міг віддавати накази. Дивно, мені здавалось, що батьку подобаються зовсім інші жінки. Після матері в нього були недовготривалі стосунки з різними жінками. Всі вони були доволі спокійними, врівноваженими й несуперечливими. Ксенія ж була їхньою протилежністю: емоційна, балакуча, енергійна. Проте, раніше мені теж подобались дівчата, які просто були слухняними виконувачками моїх забаганок. Тепер я зрозумів, що з ними мені було геть не цікаво.

Ксенія вказала мені на стілець і я послушно сів на нього. Вона дістала аптечку й почала обробляти рану. Після цього вона замотала її бинтом і зав’язала його кінчики на бантик. Це виглядало доволі мило. Взагалі, мене дуже здивувала її турбота. Мії дуже пощастило з матір’ю.