Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Я уявила цю картину, закривши очі. Здавалося, я чула шелест листя й відчувала аромат весняних квітів.

— В одну з таких ночей, на Белтейн, — продовжив він, — коли магія була особливо сильною й некерованою, почали осипатися пелюстки Вогняної квітки. Вони горіли магією, як малі зірки. І коли торкалися землі, з них народжувалися жінки й чоловіки. Так з’явилися перші відьми й чаклуни Аларії.

Його пальці легко ковзали по моїй спині, змушуючи мене розслабитися, навіть коли розповідь набувала глибини.

— Щороку, на кожен Белтейн, історія повторювалася, — сказав Кассандр. — Вогняна квітка дарувала свої пелюстки, і з кожною появою світ Аларії ставав багатшим. Але з часом квітка почала слабшати. Її магія вже не була безмежною. Перші відьми й чаклуни стали творцями — наймогутнішими з усіх, з чистою і незламною магією. Наступними прийшли майстри, які володіли меншою силою, але були захисниками магічного порядку. А пізніше з’явилися хранителі. Їхня магія давала їм довге життя, але не здібності творити.

Вода навколо нас була теплою й пахла лавандою, її пара ніжно огортала нас.

— І що сталося потім? — тихо запитала я, уже цілком занурившись у цю історію.

— Коли магія Аларії розподілилася між усіма, світ досяг балансу, — відповів він. — Але в останній рік цвітіння Вогняна квітка подарувала пелюстки, які були позбавлені магії. Це були люди. Їхні тіла не могли втримувати магію, вони швидко старіли й відчували несправедливість. Творці вирішили перенести їх у вільний світ — світ без магії, щоб і там панував баланс.

Я уважно слухала, а в моїй уяві вже з’явилися образи цих останніх пелюсток, які втратили свою силу.

— Цікаво, — сказала я, задумливо водячи пальцями по воді. — А що сталося з Вогняною квіткою?

Я подумки згадала про Роану. Хіба це не та сама квітка, яку я дістала для неї?

— Їх було декілька, — відповів Кассандр, злегка торкнувшись мого плеча. — Вони втратили всю магію й заснули. Кажуть, ці квіти виростають лише раз на п’ятсот років. Але за всі ці роки сну вони втягують у себе магію померлих відьмо, чаклунів, звірів та природи, щоб одного разу, коли прокинуться, поновити баланс сили Аларії.

Я розвернулася до нього спиною, несподівано відчувши холодок на серці, хоча вода була теплою.

— А що буде, якщо зірвати таку квітку, коли вона прокинулася?

Кассандр засміявся, і його сміх був м’яким, майже заспокійливим.

— Не знаю, — відповів він, і його голос здався мені загадковішим, ніж зазвичай. — За однією легендою її може зірвати тільки той, хто нічого не знає про її силу й нічого не хоче від неї. За іншою — Вогняна квітка піддасться лише смертному, чия душа залишається чистою від магії.

Кассандр зробив паузу, його погляд ковзнув кудись у далечінь, ніби він сам намагався зрозуміти щось, що ніколи не розкривалося повністю.

— Але в Аларії всі про неї знають, — додав він із ледь помітною іронією. — Навіть діти.

Чорт. Чорт. Здається, я зробила щось не те. Думки, як надокучливі мухи, роєм заповнили мою голову. Я згадала мушлю і зілля Сходження, але як про це запитати, щоб Кассандр нічого не запідозрив?

Я прокашлялася, намагаючись говорити якомога спокійніше, хоча серце калатало, як скажене.

— Знаєш, здається, я щось таки чула про Вогняну квітку, але забула, — почала я, удаючи, що мені байдуже.

— Пам’ятаю, як дві відьми обговорювали це в «Котельні». Вони ще згадували про якесь зілля.

Кассандр, здається, трохи зацікавився.

— Яке саме? — запитав він, його голос звучав безневинно, але я відчула приховану напругу.

— Ммм… вже не пам’ятаю, — збрехала я, підбираючи слова. — Назва така… знайома. Здається… Сходження Долини.

Я завмерла. Тиша тривала лише кілька секунд, але в ній було відчуття вічності. Потім я помітила, як Кассандр напружився всім тілом, його руки на мить завмерли, а потім продовжили рух, але вже не так легко.

— Від кого ти це чула?

— Я… я не знаю, — знизала я плечима, намагаючись звучати природно. — Ця відьма була така дивна. Я випадково підслухала.

Я розвернулася до нього, намагаючись зрозуміти, що відбувається, але його стурбований вираз обличчя змусив мене замовкнути.

— Що це означає? — запитала я, хоча й боялася почути відповідь.

Кассандр зітхнув і відкинувся назад, його погляд на мить став відстороненим.

— Сама по собі згадка про Вогняну квітку нічого не означає. Про неї написано багато казок, — нарешті відповів він, його голос був рівним, але в ньому відчувалося приховане занепокоєння. — Але зілля Сходження Долини — це вже інша справа. Це провідник.

— Провідник чого? — запитала я, нахмурившись.

— Магії, звичайно, — сказав Кассандр, подивившись мені прямо в очі. — Воно дозволяє поглинути більше магії без наслідків для тіла, ніж відьмі чи чаклуну дано з народження.

Його слова зависли в повітрі, ніби грозова хмара, що ось-ось вибухне.

— Але для чого комусь більше магії? — запитала я, удаючи невинну посмішку, хоча всередині мене вже накочувала хвиля тривоги. — Що може бути потрібно в цьому прекрасному світі?