Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Час додому, — сказав Герман.

— Зараз іду, — сказала, переглядаючи зроблені справи і плани на завтрашній день.

— Коли у вас іспит на права?

— Завтра вранці.

Додому їхали на двох машинах. До мене сідав дідусь і Стас. А Герман із моїм помічником в іншій машині воліли їздити, особливо якщо я сідала за кермо. Я за це на них на трохи ображалася, вони відмовлялися типу їх у моїй машині заколисує. А як мені це натяк, що я погано вожу. Герман (помічник який) всього то один раз посидів коли я хвацько водила і все більше не хоче ризикувати. Пінкс від нього це почув і теж більше не сідає до мене, хоча один раз уже їздив зі мною.

— Ізько, забий на їхні примхи, — сказав Стас — ти нормально водиш, навіть не лихачиш.

— Геман, всього-то один раз поїздив зі мною, коли я швидко їхала, і все як відрізало.

— Їхні проблеми, мені ж місця більше.

Стас сідав поруч зі мною на передньому сидінні і балдів від їзди. Як часу стало більше і я була не така втомлена, дозволяю собі сама вести машину. І хлопці відпочивають і не скаржаться. Хоча один із них завжди веде машину з тезками. Але вони щодня міняються машинами.

Під'їжджаючи до будинку, побачила подругу, вона щось емоційно говорила журналістці. Та мікрофон опустила і не записувала. І судячи зі стану подруги, вона вже конкретно на нервах. Так, до неї намагаються дістатися журналісти і розпитати про сім'ю, Антуана, мене. Настя вже конкретно нервує, коли їх бачить. Звісно, до мене й Антуана вони фігушки доберуться, в офіс і на завод просто не пропустять. А подруга стала для них «легкою» здобиччю.

— Олеже, іди допоможи Насті. У неї зараз уже істерика буде. Веди її з дітьми додому.

Висадили на під'їзді до парковки. Поки припаркувалася, вийшла зі Стасом і дідусем. Настя вже була біля ліфта і чекала нас із дітьми.

— Сильно дістали? — запитала в подруги.

— Навіть не питай, — ображено сказала подруга, — вбити їх хочеться. Ніякого такту і поваги до особистого життя. О, наша доставка продуктів, — зраділа подруга. — Хм, і дядькове замовлення з м'якими меблями на дах.

— Дідусь зайдеш до нас?

— Потім як не будь. Мені ще хлопчиків годувати, підемо ми. Краще ви до мене з дітками заходьте.

Дідусь обійняв Єгора і погладив Антошку по голові, пішов до сходів і до себе на поверх. Георг зі Стасом пішли слідом. Олег чекав на нас з подругою.

— Ми вже вдома, — сказала йому.

— Проведу до квартири і почекаю, коли підуть сторонні, і ви закриєтеся.

— Який милашка, — посміхнулася Настя.

— Настя!

— Що? Тобі з охороною пощастило.

Фиркнула тихо й усміхнулася. Подругу з дітьми відправила разом із доставкою продуктів. Я викликала наступний ліфт уже поїхала з вантажниками великим ліфтом. Поки їхала в ліфті написала коханому повідомлення. Про те, що привезли меблі на дах і що на сьогодні можна запросити друзів і нарешті затишно посидіти і не в кафе, які мені вже порядком набридло. Здебільшого через те, що тісно і багато людей навколо, крім нашої компанії. Дуже хочеться сісти затишно і точно знати, що за спиною ні хто не сидить або не стоїть. А то часто відчувала, що хтось дивиться мені в потилицю і було відчуття, що дірку там просвердлить.

Часто помічала Макса, колишнього власника заводу, то після тренування за сніданком. То коли зустрічалася з Альфредом і нашими друзями. Притому чоловік не підходив, просто спостерігав збоку. Мене це трохи нервувало. Але й сказати, що він мене переслідує, теж не можу. Тому що бачила його буквально не більше хвилини, щоразу. Розповіла коханому, що постійно Макса, бачу до того ж не більш як хвилину, він насупився і відповів:

— Хитрий, сказати, що він тебе переслідує складно. Але відчуття саме таке. Просто зараз ти йому не зможеш пред'явити переслідування. Бо сама кажеш, що бачиш його здебільшого мигцем, і не більше хвилини. На його захист скажуть, що ви просто ходите часто в одне й те саме кафе і зустрічаєтеся в популярних для вас точках. Якби ти бачила його постійно біля будинку, це була б інша розмова, і я б уже міг притиснути його. А так можу тільки порадити не залишатися наодинці, для твоєї ж безпеки.