Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Сьогодні ввечері наша компанія зібралася у нас вдома, на даху. Три великі дивани і три крісла, щоб усі вільно могли сісти і було затишно. Я дозволила собі бути в затишному домашньому костюмчику, що подарували мені хлопці. Спочатку більше схожий на костюм зайця через пухнастий хвіст ззаду і вуха на капюшоні. Хвіст я відразу обрізала, вуха було шкода псувати, та й Альфреда вони тішили. Сіла на диван, витягнувши ноги і спершись спиною на бік коханого.

— О, зайченя! — сказав Ріхард — Дивлюся, костюм сподобався.

— Затишний, і в ньому тепло, — спокійно відповіла я.

З дерева злізли два кошенята, що підросли, і пробігли повз хлопців, що прийшли. Одне з них несло в зубах заячий хвостик, від костюма.

— Це був хвостик від костюма? — здивувався Антон.

— Так, я його зрізала, вуха пошкодувала. А кошенятам він дуже сподобався, вони на нього полюють і постійно тягають.

На дах вийшов Єгорка і кошенята кинулися геть від нього і залізли під мій диван. Дитина знову засмутилася, але вже не плакала як раніше. Кошенятам вистачило одного разу, коли він їх потискав, і все не підпускають до себе. От до всіх інших ідуть із задоволенням. Щоправда дорослі їх спеціально і не ловлять, малюки самі прибігають, коли хочуть їсти або щоб їх погладили.

Хлопчик ображений пішов із даху. Кошенята одразу вилізли з під дивана і забралися до мене на коліна разом з їхньою пухнастою іграшкою. Погладила обох і трохи подражнила хвостиком. Хлопці з цікавістю спостерігали за малюками. Альфред дотягнувся, погладив одного з кошенят.

— То коли у вас весілля? — запитав Антон.

Я повернула голову, подивилася на Альфреда. Він знизав плечима.

— Навесні.

— Ви що заяву ще не подавали.

— Ну декого з роботи не виманиш, — буркнув Альфред.

— Хто б казав, — усміхнулася я. — Коли точно дерева розпустяться?

— Так другий місяць весни вже все зелене і цвіте.

— Ось, залишилося дату вибрати, — сказала з посмішкою, у мене навесні якраз день народження.

— Можна 15, — сказав із хитрою посмішкою Альфред.

— Ні, так не чесно!

— Гаразд, тоді або раніше, або пізніше.

— Між іншим 15 це середа. А ми будемо в суботу відзначати.

— Тоді 18, — сказав Ріхард, — а що 15?

— Її день народження, — сказав Альфред із задоволеною посмішкою.

— Ще один рік... — сказала сумно згадавши батьків.

— Гей, ти чого засмутилася? Ти ще дуже молода, щоб сумувати через день народження.

— Я не через це, просто ще один рік без батьків. Сумую за ними. Сходжу за чаєм.

Поки зробила чай, зібрала чашки на тацю, хлопці прийшли на кухню і самі все віднесли на дах. Я тільки захопила солодощі. Антон сумно подивився на солодке. Я підсунула йому цукерки.

— Ці з горіхів і сухофруктів без цукру і шоколаду.

— І дуже смачно, — сказав Альфред, — вона їх сама ліпить.

Сам швиденько наклав собі купку таких цукерок на блюдце. Хлопці наслідували його приклад і швидко розібрали їх.

— Я на двох узяв, — порадував мене коханий.

— Дякую.

— Коли ти встигаєш готувати? — запитав Ріхард.

— Після роботи. Я тільки цукерки і роблю. Решту без мене встигають готувати.

Проговорили б із хлопцями до пізнього вечора, якби не турботливий Нейтан. Який нагадав хлопцям, що завтра робочий день і їм ще по домівках добиратися.

— Як іспити? — запитала в Германа зі Стасом.

— Добре, — відповів Герман.

Стас вивчав карту.

— Стасе, ти склав іспити?

— А ти що, сумніваєшся? Звісно склав! Просто намагаюся зрозуміти, де буде практика проходити.

— На полігоні. На коли призначили?

— Завтра о 7 ранку.

Я посміхнулася, дехто не любить вставати рано. І на роботу воліє приїжджати до 9 або до 10. Зараз до восьмої насилу змушує себе встати і зібратися.

— Бідолаха, — усміхнулася я, — на вихідних відіспишся.

Стас тільки фиркнув і сказав невдоволено:

— Ізько, ти б ще сказала, що на тому світі відіспимося.

Тепер уже я фиркнула.

— Думаю, на тому світі спати вже не буде хотітися. Поїхали вже, сьогодні журналісти будуть на заводі.

— Того ти так причепурилася.

— У якому місці?

— Костюмчик трійку одягла, навіть нафарбувалася добре і нові черевички одягла.

Фиркнула і відвернулася від Стаса.

— А ось зачіска бабська.

— Що?!

— На якого біса ти ховаєш своє розкішне волосся в цю гульку? Тобі його або розпущеним носити, або красиву косу заплітати. Стій, куди зібралася! Ти що хочеш із такою зачіскою в кадр потрапити? Не ганьби мене!