Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

229
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 179 180 181 ... 192
Перейти на сторінку:
не знаю… Словом, наш юний воїн потрапляє до заповідного Доріату, і там відлежується, цілковито знесилений. Аж поки не зустрічає Лутіень… і не закохується в неї…

— Ну, це не дивно, — озвався Фіндекано опісля короткої мовчанки, — дивно було, якби йому не сподобалась князівна, про яку стільки…

— Найдивніше, що панна теж покохала нашого Адана. І почала ходити до нього на побачення. Аж поки її прогулянками не зацікавився Даерон — вони і досі не заручені, але бідолашний співець вважав себе нареченим панни. Він оповів про все Тінголу — уявляєш собі гнів Ельве?

— Уявляю, — пробурмотів Астальдо, — якось в гніві він заборонив квенья, а нині, напевне, заборонив Аданів — як явище.

— Я б теж посміявся, — сказав Майтімо, — але тут починаються вже не смішні речі. Лутіень бере з батька присягу не робити Берену зла, і приводить свого meldo перед ясні очі вельможного батька. Сінголло… Сінголло повівся негідно — він дав Адану зрозуміти, що той є нижчим за нас…

— Але як ти довідався про те, що було в Доріаті?

— У мене тут, — мовив Руссандол, — вже тиждень гостює Артаніс… Моя найулюбленіша сестра… Вона хотіла власноручно позбавити hrоа Тієлкормо з Атарінке, але вони ще не зовсім отямились опісля одної сутички, а Тієлкормо до того ж у владі чорної туги від нещасливого кохання, і тому… Я запропонував сестрі помститись на мені, як на голові роду — але Артаніс гидує доторкнутись до сина Феанаро навіть мечем.

В палантирі майнула ще одна тінь — до кріселка, на якому сидів Майтімо підійшла жона в сукні зі сріблястого доріатського оксамиту.

— Вітаю Великого Князя, — вимовила вона, — і співчуваю в горі: втратити кохану — що може бути тяжчим…

— Хіба що втратити улюбленого брата і голову роду, — стиха відповів Фіндекано, — моє серце кривавить, мила сестро.

— Я вдячна за щирі слова — вони зігрівають заледенілу душу. Маю сказати, що князь Нельяфінве говорить про мене зле — його я не звинувачую ні в чому, і його погибель мені не потрібна.

— Ти була на тому прийомі, сестро? — спитав Фіндекано, — коли Лутіень привела свого мельдо до батька…

Очі Артаніс, такі схожі на очі Фінарато, зблиснули холодним вогнем. Вона присіла на ручку кріселка, і обійняла Руссандола за плечі.

— Заспокойся, Нельо, — вимовила стиха, — я не гидую тобою, знаючи, скільки сил ти поклав на виховання своїх… милих братчиків. Ми оповімо про все вельможному Фіндекано, нехай він розсудить, як Великий Князь Нолдор, хто є винним в нашому горі. Тільки келишка постав на стіл — тобі вже задосить. Ми, Ельдар, дійсно прокляті — нам не убити пам’ять вином, не забути, навіть не заснути.

Жінка розтиснула пальці Майтімо, і забрала у нього келишок. Руссандол схилив голову — він плакав.

— Я була на тому прийомі, - сказала Артаніс, — ще б мені не бути… Такого сум’яття в Доріаті не було, мабуть, з часів Першої Белеріандської. На Даерона страшно було дивитись — я не знаю, скільки нещасливий Пробуджений проживе… опісля всього. Чорна туга — то страшна річ, особливо для витонченого доріатця… Лутіень… Лутіень поводилась як закохана діва, власне кажучи, її і звинуватити ні в чому — хіба накажеш серцю… Її meldo… Я теж знала його батька, князя Барагіра, добре знала, краще, ніж Нельо. І я була з братом там — в Серехській трясовині, коли орки уже наготували аркани, щоб в’язати нас. З Фінарато збили шолом, він відбивався з останніх сил, і я ніяк не могла до нього пробитись. Появу списоносців Барагіра ми зустріли таким бойовим кличем, що самі трохи не поглухли. Перстень… Я бачила, як брат вдягнув його на руку Барагіра, а гідний Адан засоромився і пробурмотів щось про вояцький обов’язок. Берен… Юнак зовсім не схожий на батька з виду — можливо в його жилах галадинська кров. Темноволосий, кароокий… Гарненький, звісно — його не псують навіть вусики і подряпане підборіддя — хлопчина, певне, голився ножем. Князь Тінгол… Пихата і зарозуміла істота. Я терпіла його і весь цей його Доріат тільки задля Келеборна. Але нині скінчено — моя донька уже в Нарготронді. Я більше не повернуся назад…

— Даремно, — зітхнув Фіндекано, — Келеборнова погибель нічого не поверне, і нічого не врятує.

Артаніс опустила голову.

— Я не віддала йому персня, — мовила вона, — а отже — залишила надію. Та мова не про те. Тінгол дійсно поводився непризвоїто — він назвав юнака низьконародженим, хоча Берен має повне право зватися князем Аданів — опісля батькової загибелі. Молодий воїн відповідав гідно, єдине, що мені не сподобалось — він показав всім персня Фінарато, як доказ своєї шляхетності. Мій брат дійсно обіцяв допомагати роду Барагіра, однак в цьому немає Беренової заслуги.

Майтімо підвів голову. В зелених очах його застиг розпач.

- І тоді Тінгол, — вимовив він своїм надтріснутим голосом, — теж нагадав про це тому злощасному Берену. Князь Ельве запропонував молодому Адану добути для нього не більше не менше як Сильмарил з корони Морінготто… Тоді, мовляв, він віддасть за нього князівну…

— Добути — що? — спитав Фіндекано розгублено.

— Сильмарил, — повторила Артаніс, — багато хто вважає, що Тінгол у такий вишуканий спосіб відмовив Берену в руці Лутіень.

— Так його зрозумів би будь-який Квендо, — мовив Астальдо.

— Але ж Берен не Квендо, — зітхнула Артаніс, — він — Адан, молодий Адан. Для нього Сильмарил лише камінь, а явна насмішка — серйозне доручення. Юнак надувся, немов гиндик… О, ці мені людські словечки… І мовив, що Ельфи, мовляв, дешево цінять своїх дочок — Тінгол ладен обміняти князівну на самоцвіт. Сказав він ще, що коли прийде до Доріату вдруге, то Сильмарил буде в його руці…

— Навіть найпрекрасніша з наших дів, — вишептав Майтімо, — не варта цього Каменю…

— Якби Берену, — продовжила Артаніс, — дійсно потрібна була його панна, а не те, щоб його визнали рівним Ельфам, він викрав би Лутіень з Доріату і укрився б з нею… в тому ж Нарготронді — брат прийняв би його і без персня. Він міг піти з нею жити до Лаіквенді, міг дістатися до Гімрінгу…

— Я б відписувався від Сінголло лівою рукою ціле століття, — мовив Руссандол, — хлопця прийняв би в свою дружину, а діву заховав би поміж вояцьких жон, серед яких багато Синдаріе…

— Зрештою, — сказав Фіндекано, — вони могли б дібратися побережжям до Віньямару, а звідти — через Невраст, до Дор-Ломіну. В Ломіоні перебуває княгиня Емельдир, Беренова мати, а князь Дор-Ломіну, Гурін, одружений з його родичкою…

— Стільки шляхів, — гірко озвалась Артаніс, — я вже не говорю про те, що в Доріаті

1 ... 179 180 181 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"