Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

229
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 180 181 182 ... 192
Перейти на сторінку:
перебувала така собі проклята Нолде, яка охоче допомогла б діві з’єднатися з коханим. Навіть, якщо мене за це вигнали б з Менегроту. У мене немає упереджень щодо Людей, а Фінарато… Фінарато…

Тепер плакала Нервен, горда Артаніс, яка завжди намагалась, щоб ніхто не бачив її сліз.

— Замість того, — прошипів Майтімо, — щоб іти на північ і спробувати виконати самовбивчу обітницю, наш юний герой вирушив до Нарготронду. Він знайшов печерне місто, його не пристрелили вартівники, яким Інголемо доручив чатувати в довколишніх лісах. Лучники Nelya Nosse привели Берена до свого володаря…

— Бо він показав їм персня, — луною озвалась Артаніс, — а потім показав персня Фінарато…

— Він вимагав допомоги… — сказав Фіндекано, — вимагав виконання Обітниці… Але ж Інголемо… Невже він…

- Інголемо, — відповів Руссандол з розпачем, — був скутий своєю Обітницею. О, я-то знаю, що це таке. Скутий, неначе кайданами… Єдине, що він зміг зробити — це не повести на вірну погибель те, що зосталося від Третього Дому…

— О, так… — мовив Астальдо, — дійсно… Щоб допомогти цьому зарозумілому Адану, потрібно було взяти штурмом Ангбанд, тобто зробити те, чого ми не можемо доконати більш, як чотири століття… Або викликати Моргота на поєдинок…

— Князь Нолофінве двісті літ готувався до двобою, — прошепотів Майтімо, — і програв… Йому не допоміг навіть клинок з зоряного металу… А Фінарато…

— О, так, — сказав Фіндекано, — ну, ще можна наважитись таємно проникнути до Залізного Пекла… Орочими лазами… Але можливість викриття…

— Ну, пробралися б вони — а далі? — мовила Артаніс, витираючи засльозені очі, - стали б перед Чорним Валою і попрохали б у нього камені? І де б вони тоді опинились?

— Там, де я свого часу, — озвався Руссандол, — це в кращому разі. Але у Інголемо не було вибору… І тут він зробив те, що мусив зробити — пожертвував собою. Зібрав щось схоже на віче — ніколи зроду князі Ельдар не питали поради у підлеглих — оповів всю цю красиву історію про нещасливе кохання і попрохав допомоги і поради. Ясна річ — в присутньости Берена… Тут підхопився Тієлкормо і виголосив цілу промову… О, ця парочка — я маю на увазі його і Атарінке — успадкувала від нашого батька дар красномовства. Вони вдвох так настрахали нарготрондців, що ті відмовили Фелагунду у послуху. Власне, того йому і треба було — наш Інголемо кинув на підлогу свого князівського вінця, і мовив, що його воїни можуть і не дотримуватися присяги, однак він — він дотримає Обітниці і піде на цю виправу з тими небагатьма, що зостануться вірними йому.

— Фінарато кинув на підлогу вінця? — перепитав Фіндекано недовірливо.

— Я теж не повірила спершу, — прошепотіла Артаніс, — але це дійсно було так…

— Це була гра, — сказав Майтімо, — тонка гра… На почуттях моїх братів — в Нарготронді з ними були воїни з їхньої дружини, а Третій Дім поніс занадто великі втрати. Я певен — мої братики вже позирали на отой його вінець, якщо вони наважувались приміряти мій… в той час, коли я знемагав під тортурами.

— О, як огидно, — промовив Астальдо, — але ж Фінарато мусив подумати про те, якими очима має дивитися на весь цей безлад отой Адан… Що міг подумати Берен про нашу расу?

— Та нічого особливо поганого, — хмикнув Руссандол, — у тебе в Гітлумі залізний лад, а я бував на дортоніонських вічах, і на вічах галадинів… Видовисько ще те… Берен не побачив нічого такого, до чого не був би призвичаєним з дитинства. Ну, може, зробив собі висновок, що Ельфи такі ж жадібні до влади істоти, як і його одноплеменці. На людських вічах Адани мають цілковите право прогнати князя, який їм не до вподоби. Фінарато показав Берену, що його виганяє віче, розумієш? Я думаю, він взагалі хотів іти на смерть самотою, і, можливо, навіть попередив воїнів — нарготрондців з Третього Дому, щоб вони не насмілювались його супроводжувати, бо це його Обітниця, але ж Едрагіль… Едрагіль завжди йшов за своїм nildo, як за стягом, Едрагіль став поруч з ним, підняв вінця і доручив його Артаресто, і поруч стали ще двоє, а потім — піднялися семеро з дружини Тієлкормо, обурені поводженням своїх зверхників, і серед них — наш спільний друг дитинства Лауральдо. Так що Фінарато не пішов з Нарготронду немов жебрак, якого виганяють за ворота — у нього був супровід… до Мандосу.

— Мій брат мудрий, — прошепотіла Артаніс, — він не захотів жертвувати життям підданих задля того, щоб виконати Обітницю, так необережно висловлену. Вік Аданів короткий, а син може бути гіршим від батька… Ніхто з Квенді не насмілився б вимагати допомоги в особистій справі, як плату за батькові заслуги. Якби Берен прохав князя Нарготронду допомогти йому визволити Дортоніон…

— Я зрозумів, — сказав Фіндекано сумно, — але все ж таки — коли і як?

— Фінарато, — мовив Руссандол, — знав, що Артаресто не в змозі його зупинити, але сповістити мене по палантиру зможе. Він знав, що я вишлю вивідачів і згодом сповіщу тебе… Він знав, що я не пущу його туди, до Ангбанду, — просто не пущу, навіть якщо доведеться затримати його в Гімрінгу насильно. О, я — злостивий і лютий Феанаріон, Аглонів прохід перекрито моїми заставами, а поки Фінарато відпочивав би в моєму замку під почесним арештом, той нещасний Берен загинув би… на двобої. Не зі мною — я знайшов би мечника, який переграв би його. Якщо вони б вирушили через Гітлум — я певен, ти затримав би їх. Якби вони пішли за Дренгіст, в обхід — там твої застави. І Фінарато рушив найнебезпечнішим шляхом — через Сіріонів прохід… Астальдо, ти побілів… Астальдо….

— Я зрозумів, — ледве вимовив Фіндекано, — я все зрозумів. Мінас-Тіріт… Колишній Мінас-Тіріт… Тол-Гауротом зветься тепер той острів… Острів вовкулаків…

— Фінарато зробив все що міг, — сказала Артаніс, — вони напали на загін орків, винищили їх, забрали їхній одяг… Брат навів ману на себе і на свій загін… Однак, пройти повз Тол-Гаурот їм не вдалося — їх схопили…

— Там, — озвався Руссандол з застарілою люттю, — начільником оборони був Хазяїн Вовкулаків… Мені здається, що вони з Морінготто не дуже полюбляють одне одного — недарма той відправив свого Майя на порубіжжя. Саурон одразу ж зрозумів, що ніякі це не орки, хоча б за одним тим, що відчув їхнє аvanire… Жоден орк не зможе закритися від своїх повелителів. Фінарато не здавався: єдина зброя, яка у нього зоставалася — голос. Срібний голос Тіріону, голос, що заворожує, що змушує до покори. Тварь з Ангбанду прийняла виклик —

1 ... 180 181 182 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"