Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

чують раніше, ніж той, кому воно призначене. Мені ще було добре: влада дуже боялась, щоб не розходились будь-які відомості про Льоню, те, що я йому казала, отож мені побачення завжди давали тільки з ним одним. Здебільшого ж для інших в’язнів таких вільностей не було: приводили відразу 6–7 чоловік хворих, а родичів завжди більше, бо до одного хворого можна було приходити двом. Галас такий, що погано чути, хто що говорить, а тут ще і коментарі охорони, попередження, поради. Це жахливо було — бачити, на які муки перетворюються побачення: до хворих найчастіше приїжджають матері, прості сільські жінки, вимучені дорогою, розгублені в місті; вони благають своїх дітей добре поводитись, слухатись начальства, розповідають новини, плачуть. Сини насуплюються і жадібно розпитують про життя на волі. Потім за загальною командою, рівно за годину, а буває і раніше — з ними не дуже церемоняться — виводять, пропускаючи через заґратовані двері спершу родичів, а вже потім — в’язнів.

Передачі приймають тут же, за перегородкою: допотопна вага, на якій зважують ті п’ять кілограмів, які належать хворому. Все суворо обмежено: кілограм цукру, 300 г ковбаси, кілограм фруктів, 500 г сиру, кілограм овочів, 2–3 банки м’ясних консервів, останні періодично забороняють і дозволяють тільки овочеві й рибні; півкіло тютюну — ні цигарок, ні сигарет не можна; 500 г хлібних виробів, 10 яєць варених, 500 г меду, 400 г масла, 500 г цукерок, не шоколадних — з цього набору можна зібрати 5 кг.

Коли нас завели, Льоня вже сидів. Був він дивний — зігнений, жалісно усміхався. Ледве говорив, з перервами, часто відкидався назад в пошуках опори, нарешті не витримав, ліг на стіл. Обличчя перекривилось від судоми, почало зводити руки й ноги. Майже нічого не чув. Не дочекавшись кінця побачення, попросив, щоб його відвели.

Виявилось, йому почали давати ліки, перед цим перевели у 9-е відділення — «найстрашніше в тюрмі», у камері 20 чоловік, є й агресивні. Тричі на день дають препарати (як з’ясувалось потім, галоперидол).

Попросила викликати лікаря. Вийшла Людмила Олексіївна (прізвища не каже: «Не наложена»).

— Я ще не встигла як слід познайомитись з Леонідом Івановичем, тому можу повідомити небагато. Поки що «філософської інтоксикації» у нього не виявила. Проте у хворого спостерігається схильність до «математизації психології і медицини».

Намагаюсь щось пояснити, наводжу приклади з тюрми і практики застосування математики в медицині. Кажу, що Льоня працював у відділі, який займався саме застосуванням математики в медицині.

— Я лікар і розумію, що математика не має ніякого стосунку до медицини. Нам, лікарям, це не потрібно.

— Які ліки вживає Леонід Іванович?

— Навіщо вам це знати? Що треба, те й даємо. Ось ви йому посилаєте багато книжок, навіщо йому це? Він хворий…

На наступному побаченні Льоня розповів, що того дня йому було дуже погано: судомило все тіло, не міг ні лежати, ні сидіти. Не спав цілу ніч.

МВС УРСР

Управління внутрішніх справ

Виконавчого комітету

Дніпропетровської обласної

Ради депутатів трудящих

--------

Заклад ЯЕ-ЗО8/РБ

11.11.1973 р.

№ Ж-5

   Київ-252147,

   вул. Ентузіастів, б. 33, кв., 36

   Житниковій Т. І.

На Вашого листа від 25.10.73 р. повідомляю, що Ваш чоловік перебуває на лікуванні у лікарні, стан здоров’я його задовільний.

На побаченні він з Вами був 22.10.73 р. у звичайному своєму стані, розладів мови і судом у нього не було. Під час побачення з Вами присутній був лікар.

Що стосується діагнозу і лікування Вашого чоловіка, згідно з Положенням про психічні лікарні, родичам ніяких медичних відомостей не даємо.

Начальник закладу ЯЕ 308/РБ

Прусс

Знову заяви… і відповіді.

УРСР

Міністерство внутрішніх справ

Медвідділ

27 грудня 1973 р.

   гр. Житниковій Т. І.

   м. Київ-147, вул. Ентузіастів, б. 33, кв., 36

Вашу заяву про погіршення здоров’я Вашого чоловіка Плюща Л. І. перевірено. Викладені у заяві відомості під час перевірки підтверджені не були.

Під час Вашого побачення 22.10.73 р. був присутній лікар, у Вашого чоловіка судом не було, розмовляв вільно, будь-яких порушень міміки не спостерігалось.

За своїм психічним станом Ваш чоловік потребує продовження лікування в умовах психлікарні спеціального типу.

Заст. начальника Медвідділу МВС УРСР

В. Ященко

З кожним днем Льоні все гірше й гірше. Йому і далі дають галоперидол. Спух до неймовірних розмірів, став майже квадратний. Ледве-ледве, з великими зусиллями розмовляє під час побачень, млявий, апатичний. Майже ні про що не запитує. Все безнадійно, безглуздо. Ніхто і ніщо не в змозі допомогти

Книжок просить не передавати: не може не тільки читати, а й думати про що-небудь. Просить всіх вибачити, що не відповідає на листи, але до нього просить писати:

— Листи видають мені тільки прочитати, а потім забирають. Забрали й фотографії.

Просить поклопотатись, щоб його перевели в інше відділення, в № 12, в якому був спочатку і про яке на першому побаченні сказав: «Тут страшно, тут так страшно».

Під час побачення увійшла закріплений лікар, і радісно всміхаючись, привітала всіх зі святом Великого Жовтня. Мовчу, а як хочеться сказати все, що думаю про них, але розумію, що треба стриматись: Льоня в їхніх руках.

— Мене цікавить діагноз мого чоловіка. Чому йому дають галоперидол? Чи дають коректор і який?

— Який коректор? А вам нащо знати?

— Але ж я знаю, що дають галоперидол. Саме цим і пояснюється той приступ у мого чоловіка, свідками якого були ми з сином.

— А що, хіба Леонід Петрович скаржиться? Адже у нас з ним чудові стосунки. Чи не так, Леоніде Івановичу?

Льоня мовчить. Але його погляд відповідає на це питання дуже ясно.

— Щодо вашого питання, я нічого казати не буду: ні діагнозу, ні чим ми лікуємо.

Іду на прийом до заступника начальника медичної частини тюрми Каткової В. Я. Прошу перевести в інше відділення і дозволити мати при собі листи й фотографії.

Каткова медовим голосом починає розповідати, як у них тут добре, як всі хворі і родичі задоволені, як багато охочих до них потрапити.

— Вони ж не знають, за що тут люди, але вони знають, що у нас лікують. Ми — московська школа.

— Снєжневського?

(З гордістю:) — Так, Снєжневського. Ви не думайте, у нас не експериментують, а лікують, суворо дотримуючись методики. Нами всі задоволені, приїжджають до нас і професори.

Вона ще довго говорила, як у них гарно і як вони піклуються про хворих.

Про переведення в інший відділ: — Це неможливо, там у нас соматичне