Читати книгу - "Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест"

Від цього в душу закрадалися вкрай неприємні відчуття. Виринали усі давно забуті думки, спогади і переживання.

Анна буквально відчувала усю цю темну енергію довкола себе. Будучи посланцем, вона, по суті, мала б уже давно звикнути до тьми, маючи її у своїй владі, але… ця кількість тьми, що заполонила вулиці давно покинутого міста не йшла у порівняння із тьмою, яку знала Анна.

Та, тим не менш, дівчину це не лякало. Вона знала свою мету і впевнено йшла до неї. Зійшовши із центральної площі, дівчина взяла курс на східну частину міста. Тут звичайні будинки стали траплятися рідше, натомість почастішали будови в абсолютно різних стилях ― це легко пояснювалось тим, що серед посланців, як і серед демонів клану Сили чи духів клану Змін, жили абсолютно різні національності. Усі вони будували у своєму стилі різні будівлі, будь то будинки для проживання чи, скажімо, храми.

Чітко поставлений курс привів Анну до одного із таких храмів, що за походженням архітектури явно відносився до японського.

Був він двоповерховим, вкритим черепицею темно-коричневого кольору. Численні вікна мали прямокутну форму і були заставлені закритими ролетами, а тому важко вирізнялись серед стін храму, котрі мали колір слонової кістки.

Перед самим храмом знаходилася широка доріжка, вимощена темно-сірими плитами, простягаючись на метрів п'ятнадцять. Перш ніж ступити на доріжку, із якої, по суті, починалась уже територія храму, Анна зупинилась.

Дівчина виглядала впевнено. У її очах пронеслося чимало спогадів, але, стоячи тут, на порозі важливого кроку, вона легко відкинула їх назад.

«Стільки шляху пройдено, ― пронеслось у її голові в той момент. ― Я усе зрозуміла. Цього разу я зроблю усе правильно. Джуліане, ми з тобою будемо щасливі, бо я справлюсь».

І, сказавши це, вона гордо ступила крок уперед, наступаючи на перші плитки доріжки, що вела просто до храму. Довкола було справді темно, тож у момент того, як дівчина увійшла на територію будівлі, можна було помітити, що по всьому її периметру ненадовго з’явилось темно-синє сяйво, одразу ж згаснувши, щойно Анна пройшла далі.