Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Мулів вони запрягли й поскладали одежу помиту, -

Спосіб надумала знов ясноока богиня Афіна,

Як Одіссея збудить, щоб побачив він діву прекрасну

І провела б його в місто вона до людей феакійських.

115] Кинула м'яч у служницю вождева дочка Навсікая,

Тільки не влучила - він у вируючу хвилю потрапив.

Голосно скрикнули всі - й Одіссей богосвітлий прокинувсь.

Сівши, так у душі і думках він почав міркувати:

«Горе мені! До кого, в яку я країну потрапив?

120] Чи непривітні і дикі тут люди, що правди не знають,

Чи доброзичливі серцем, гостинні і богобоязні?

Лагідний гомін дівочий, здається, до мене долинув.

Хто це - німфи, що в горах живуть, на бескетах стрімчастих,

Чи при джерелах річок та встелених травами луках?

125] Може, нарешті я - близько оселі людей ясномовних?

Треба самому мені побачити це й дослідити».

Мовивши так, виповзає з кущів Одіссей богосвітлий,

В хащах густих відломивши рукою м'язистою гілку

З листям зеленим, щоб тіла прикрить наготу соромітну.

130] Вийшов він, мовби той лев, що виріс у горах і, сили

Певен своєї, крізь бурю і дощ із блиском огнистим

В хтивих очах на биків і овець поривається в полі

Й оленів диких полює, - утроба його спонукає

Навіть в обори міцні по дрібну пробиватись худобу.

135] Зважився так Одіссей до дівчат підійти пишнокосих,

Бувши нагим, - до цього його приневолила скрута.

Був він жахливий на вигляд, обліплений тванню морською;

В трепеті врозтіч усі по берегу порозбігались,

Лиш Алкіноєва донька одна зосталася - Афіна

140] Мужність їй вклала у серце і страх із суглобів прогнала.

Сміло стояла вона перед ним, Одіссей же вагався -

Краще коліна обняти прекрасної діви чи краще,

Стоячи одаль, у неї зворушливим словом благати

Одіж йому принести і шлях показати до міста.

145] Так він, міркуючи, визнав нарешті, що буде найкраще,

Стоячи одаль, її зворушливим словом благати,

Але колін не торкатись і дівчину тим не гнівити.

Отже, розсудливо він і зворушливо мовив до неї:

«Хто ти - богиня чи смертна, - тебе на колінах благаю!

150] В разі одна ти з богинь, що простором небес володіють,

То з Артемідою тільки, великого Зевса дочкою,

Виглядом, постаттю, величчю можу тебе порівняти!

В разі ж одна ти із смертних, що нашу заселюють землю,

Тричі щасливі тоді твій батько і мати поважна,

155] Тричі щасливі й брати твої, - щирою радістю завжди

їм зогрівається серце тоді, як тебе вони бачать,

Парость квітучу свою, в танку хороводного кола.

Але за всіх буде той щасливіший у серці своєму,

Хто, перевищивши інших дарами, введе тебе в дім свій.

1611 Досі ніде-бо між смертних мої ще не бачили очі

Мужа чи жінки такої; дивлюсь я на тебе й дивуюсь.

В Делосі тільки колись, поблизу вівтаря Аполлона,

Бачив таку ж прекрасну я пальми квітучої парость.

Я там бував і багато супутників вірних зі мною,

165] їдучи в путь, що на ній зазнали ми стільки нещастя.

Глянувши тільки, тоді, зачудований серцем, стояв я

Довго, - таких-бо дерев ще ніколи земля не ростила.

Так і на тебе дивлюся я з подивом, жінко, колін же

Страшно твоїх доторкнутись. Тяжке мене лихо спіткало.

170] Вчора, на день лиш двадцятий, умкнув я з багрового моря,

Де під поривами бур від Огігії-острова хвиля

Гнала так довго мене. Сюди ж якийсь бог мене кинув

Нині, щоб нових напастей зазнав я. Бо ще, я гадаю,

їм не кінець, ще багато боги їх мені призначили.

175] Зглянься ж, владарко; тебе, перетерпівши стільки нещастя,

Першу зустрів я, з інших людей я нікого не знаю,

Хто в цьому місті живе й володіє цією землею,

Шлях до міста мені покажи й обгорнутись дай клаптем

З ряден, що ними ти одіж, сюди везучи, накривала.

і»0] Вічні боги віддадуть тобі всім, чого прагнеш душею, -

Мужа, й домівку тобі подарують, і згоду в родині

Повну; нічого немає певнішого й кращого в світі,

Тільки б у злагоді повній жили і домівку тримали

Муж із жоною, одним ворогам лиш - на заздрощі злісні,

185] Приязним людям - на радість, найбільше ж - собі на утіху.

В відповідь білораменна сказала йому Навсікая:

«Ти ні на дурня, чужинне, ані на лукавця не схожий,

Щастям-бо всіх наділяє однаково Зевс олімпійський -

Гідних людей і поганих, вже як кого сам побажає.

190] Те, що тобі подає він, тобі й перетерпіти треба.

Нині до нашого міста і в нашу країну прибув ти, -

Отже, ні в одіжі ти і ні в чому нужди не зазнаєш,

Що потерпілому треба, коли допомоги він просить;

Місто тобі покажу і назву тобі ймення народу:

195] Городом цим і землею феаки давно володіють,

Я ж - дочка Алкіноя, відважного їх можновладця,

Має-бо він у феаків і силу, і владу велику».

Мовивши так, до служниць пишнокосих вона проказала:

«Стійте, служниці! Куди-бо тікаєте, мужа уздрівши,

200] Наче вважаєте ви, що він - чоловік злоумисний?

Ще не було між живущих, ще смертний такий не родився,

Хто б до країни цієї прийшов, несучи до феаків

Злу ворожнечу, - велика-бо ласка до нас у безсмертних.

Одаль від інших людей, на краю многошумного моря

Ми живемо, і чужі поміж нас не мішаються люди.

Нині ж до нас заблукав блуденник оцей бідолашний, -

Треба про нього подбати; під захистом Зевса самого

Всі подорожні і вбогі; й найменший дарунок їм любий.

Дайте ж но швидше, служниці, чужинцеві їсти і пити

210] Та покупайте у річці його, де од вітру затишно».

Так вона мовила, й всі одна одну вони поскликали.

В затишку там Одіссея вони садовлять, де сказала

їм Навсікая, дочка Алкіноя, відважного серцем,