Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

І подумаю я перед сном: дивовижно, химерно, Ну, чому це життя озивається болем в мені? Так, весну я люблю. Але й інше чуття теж можливе, І докори тоді я пошлю цій прекрасній весні. Так, весну я люблю. Мені втішний прихід її скорий. Так, весну я корю, — адже скоро й відходить вона. Як надійде, — усе зрозуміло, не треба пояснень, А мине тишком-нишком — і сум: чи була ж та весна? Вчора за огорожею в ніч пісня тужно звучала, І була в ній скорбота безмежна, втішай не втішай. Душу хто виливав? Може, птах таємничий у темінь? Як не птах, — то напевно вже юної квітки душа. Душу птаха і квітки — не втямити і не почути, І до наших сердець не доходить їх трепетний спів. Через те що в птахів слів людських, звісно, бути не може, А квітки соромливі, що начеб цураються слів... Так хотіла б я в день цей крилатою стати, як птиця І за квіткою линути вслід за небесну межу! Я не знаю, де там ввись здіймається пагорб духмяний? Але мати б в житті таку долю свою, не чужу! Хай жалобної миті кістки мої в міх у парчевий Покладуть і в землі заховають од хаосу днів, Непорочною вийшла, в цей світ повернуся такою ж, Бруд не мій, та й у смороді кубел не бути мені! Нині квітам віддам в день кончини я шану останню, Ворожити собі?.. День фатальний мій не обмине, Я ховаю квітки... І дотепника зайве звертання, Адже хтось і колись поховає у тиші й мене... Подивіться: весна вже минає, і цвіт облітає, Так в житті: за цвітінням і старості, й смерті пора. Все трапляється раптом: і юність яскрава розтане, — Чи людина, чи квітка — а рано чи пізно, — вмира!

Голос то гучнішав, то знижувався до шепоту. Дівчина виливала в сльозах тугу, навіть не підозрюючи, що хтось чує її й разом із нею страждає.

Якщо хочете знати, хто це співав, прочитайте наступний розділ.

Розділ двадцять восьмий
Цзян Юйхань дарує Баоюю пояс, присланий із країни Юсян;
Баочай бентежиться, коли її просять показати чотки із запашного дерева

Отже, Дайюй була впевнена, що це Баоюй не велів Цінвень пускати її у двір Насолоди пурпуром напередодні ввечері. І наступного дня, коли проводжали Духа квітів, вона, зажурена,