Читати книгу - "Малюк Цахес"

– Природним, природним! – перекривив його майстер Абрагам. – Як людина недурна, ви давно повинні були збагнути, що в світі нічого не відбувається природним способом, нічогісінько! Чи ви, шановний капельмейстере, гадаєте, що коли ми з допомогою приступних нам засобів досягаємо певного наслідку, то першопричина того наслідку лежить у нас перед очима, а не схована в найпотаємніших сховках природи? Проте ви звичайно ставились до моїх штук з пошаною, хоч найдовершенішої з них вам не довелось побачити.

– Ви маєте на увазі Невидиму дівчину? – запитав Крейслер.

– Принаймні, – повів далі майстер, – саме ця штука – хоч це, мабуть, щось трохи більше, ніж штука, – переконало б вас, що часто звичайна механіка, яка найлегше піддається розрахункам, зіткнувшись із найтаємнішим дивом природи, може викликати ефект, який так і лишиться нез'ясовним у буквальному значенні цього слова.

– Гм, – озвався Крейслер, – якщо ви робили все згідно з відомою теорією звуку, якщо зуміли спритно сховати апарат і мали під рукою кмітливу, хитру істоту…

– О К'яро! – вигукнув майстер Абрагам, і в очах у нього блиснули сльози. – О К'яро, моя люба, ласкава дитино!

Крейслер ще ніколи не бачив старого таким схвильованим, бо майстер не любив удаватися в журбу і тугу, а звичайно відганяв від себе ці почуття іронією або жартом.

– Що це за К'яра? – запитав капельмейстер.

– Мабуть, вийшло по-дурному, – всміхнувшись, відповів майстер, – мабуть, вийшло по-дурному, що мені сьогодні довелось постати перед вами старим плаксивим йолопом; але сузір'я хочуть, щоб я нарешті розповів вам про ту пору свого життя, про яку так довго мовчав. Ходіть сюди, Крейслере, гляньте на цей грубезний фоліант, це найцінніша річ, яку я маю, спадок одного мага, якого звали Северіно. Я саме сидів тут, читав про всілякі дивні речі й роздивлявся на К'яру, яка в цій книзі зображена, аж раптом ви вскакуєте до мене, не тямлячи себе зі страху, й починаєте казати зневажливі слова про мою магію тієї миті, коли я захоплено згадую про найкраще з див, яке я доконував у квітучі роки свого життя!

– То розкажіть і мені про нього, – вигукнув Крейслер, – щоб я міг плакати разом з вами!

– Немає нічого дивного в тому, – почав майстер Абрагам, – немає нічого дивного в тому, що я, тоді молодий і дужий, приємний на вигляд, аж надто беручкий до праці й спраглий слави, так перепрацювався, роблячи великий орган для собору в Генієнесмюлі, що захворів. Лікар сказав мені: «Походіть, шановний майстре, походіть по горах та долинах, по широкому світі». Так я й зробив і задля жарту скрізь видавав себе за механіка та показував людям прецікаві штуки. Все виходило в мене дуже добре й давало мені багато грошей, поки я не зустрівся з чоловіком, що звався Северіно; він немилосердно висміяв мене і мої штуки й мало не примусив повірити разом з темним простолюдом, що він у спілці з дияволом чи принаймні з якимись іншими, пристойнішими духами. Найбільшу цікавість викликала його жінка-оракул – штука, яка пізніше була відома під назвою «Невидимої дівчини». Посеред кімнати до стелі була підвішена куля із найтоншого, найпрозорішого скла, і з неї, немов легенький віддих, доходили відповіді на питання, звернені до якоїсь невидимої істоти. Не тільки незбагненність цього дивного феномена, але й зворушливий голос невидимого духа, що проникав у саме серце, влучність відповідей і справжній хист передбачення забезпечували штукареві нечуваний успіх. Я доступився до нього й почав розповідати про свої механічні штуки, та він поставився до всіх моїх знань зневажливо, хоч і в іншому розумінні, ніж ви, Крейслере, й загадав мені, щоб я зробив йому водяний орган[199] для домашнього вжитку, хоч скільки я доводив, так само як доводив покійний придворний радник Майстер Геттінгенський у своєму трактаті «De veterum hydraulo»,[200] що на такому органі нічого не заощадиш, крім хіба що кількох фунтів повітря, яке, хвалити бога, ми поки що скрізь маємо задарма. Врешті Северіно сказав мені, що йому потрібні ніжніші, ніж у звичайного органа, звуки цього інструмента, щоб помагати ними невидимій істоті, й погодився відкрити мені таємницю, коли я заприсягнуся святим причастям, що ні сам не скористаюся нею, ні зраджу її іншим, хоч він гадає, що нелегко було б скопіювати його шедевр без… – тут він затнувся й надав своєму обличчю таємничого, солодкого виразу, як небіжчик Каліостро, коли він розповідав дамам про свій чаклунський екстаз. Прагнучи побачити Невидиму, я пообіцяв зробити водяний орган, якщо тільки зможу йому догодити, і відтоді маг почав виявляти до мене довіру, навіть полюбив мене, бо я охоче робив йому різні послуги. Одного дня, саме як я йшов до Северіно, на вулиці збіглася юрба людей. Мені сказали, що якийсь ошатно вбраний чоловік упав додолу непритомний. Я проштовхався ближче і впізнав Северіно – його вже підняли й несли до найближчого будинку. Лікар, що саме нагодився, почав його приводити до тями. Після кількох різних спроб Северіно глибоко зітхнув і розплющив очі. Погляд, який він спрямував на мене з-під судомно насуплених брів, був жахливий: у ньому моторошним вогнем палали всі страхи і муки боротьби зі смертю. Губи в нього ворухнулися, він хотів щось сказати, але не зміг. Нарешті він кілька разів значуще вдарив рукою по кишені жилета. Я засунув туди руку і витяг в'язку ключів. «Це ключі від вашого помешкання?» – запитав я, і він кивнув головою. «А цей, – спитав я далі, підносячи один ключ йому до очей, – від вашого кабінету, куди ви мене ніколи не пускали?» Він знову кивнув головою. Та коли я хотів ще щось запитати, він, немов у смертельному страху, почав охкати