Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

Іслам негативно ставився і до гадів, і до їхньої фантастичної іпостасі – драконів, вважаючи їх «нечистими тваринами». Тим не менше, в художньому спадку мусульманських народів, перш за все в жанрі мініатюри, можна відшукати чимало їхніх зображень. Наприклад, лише у фондах стамбульського музею Топкапи італійський дослідник Джовані Куратола у 1978 р. відшукав 78 репродукцій мініатюр, килимів, фарфору, скульптур і архітектурних деталей, де зустрічається зображення фантастичних гадів чи змієвидних істот. Вони лягли в основу розділу «Дракон в мистецтві ісламу» в його монографії «Дракони».

Руїни давнього Мерва. Мечеть Санджара

Турецький історик Ахмед Яшар Оджак, відзначає в одній із своїх праць, що культ аждархи посідає значне місце у віруваннях тюрків доісламського і постісламського часу, пише, що в державі Великих Сельджукідів, тобто на території сучасного Туркменістану, на знаменах використовували зображення аждархи.

У міфології давніх тюрків богиня, втілення жіночого начала і родючості. Покровителька воїнів і дружина кагана, яка ликом подібна Умай. Ймовірно, вважалася дружиною Тенгрі[236] (неба). Згадується в рунічних текстах VII–VIII ст. Деякі дослідники допускають, що образ Умай генетично пов'язаний з іранською міфічною птахою Хумай, яка, закриваючи своєю тінню людину, робить її щасливою. Пережитки віри в Умай збереглися в міфологіях тюркомовних народів. У огузів Умай вважалася духом – покровителем немовляти у череві матері, побутувала приказка: «Хто буде служити Умай, той матиме сина». У шорців Умай (Май) – дух – охоронець немовлят; він також приймає душі померлих. У телеутів Умай (Май-енесі, Май-енезі) і казахів (Умай-ене) – також дух – охоронець дітей. Киргизи вважали, що Умай дарує багатий урожай і примножує худобу, виступає покровителькою домашнього вогнища і берегинею дітей. До неї під час пологів зверталися повитухи, при лікуванні дітей – знахарки. В урожайні роки говорили: «З грудей Умай ене (матері Умай) молоко тече». Пізніше, із затвердженням ісламу, Умай у туркменів і киргизів ототожнюється з Фатімою (Бібі Патма, Батма Зуура). У турецькій міфології Умай трансформувалася в Омаджі, духа, яким лякали дітей.

Руїни давнього Мерва. Залишки стіни

Принесення особливої жертви. Ходжі брали спеціальну книгу, «пов'язану із зірками», щоб визначити наскільки складна хвороба у людини (по цій самій книзі ходжі «дізнавалися» майбутнє людини). Погортавши книгу, ходжа прорікав: «Ця людина бачить учух – таку-то тварину такого-то кольору». Коли тварину (найчастіше барана) доставляли, її колов хтось із сусідів ходжі чи родичів хворого. Ходжа мовив: «Для такого-то учух роблю». Потім м'ясо тварини клали в казан і довго варили. Учух з'їдали ходжа, його домашні, сусіди і супутники хворого. Під час їжі було заборонено розбивати кістки і торкатися їх зубами, бо учух призначався джинам. Вважали, що на об'їдених кістках – там, де до них не торкалися зуби людини – невидимо для людей наростало м'ясо. Воно й було їжею джинів. Тобто, учух – свято для духів: їх пригощає ходжа. Коли м'ясо з'їдали, ходжа збирав кістки, загортав їх у шкуру жертовної тварини, читав молитву і закопував учух на пустці за поселенням, де збираються арвахи. Такі місця обходили десятою дорогою, щоб джинам не завдати збитків.

Одні вважали, що жертвою-учух ходжа підгодовував своїх духів. Інші – що разом з учух відходять і арвахи хворого. Ще побутувала думка, що ходжа разом з кістками і шкурою закопував і духів – винуватців хвороби.

У туркменській міфології господар вітру.