Читати книгу - "Сини змієногої богині"

В античному світі могильники звуться некрополями, в християнському – кладовищами. Розрізняють могильники без збереження насипів і могильники курганні, що з’явилися пізніше.

Отже, людські поховання загалом налічують десять чи й більше тисяч років.

Похованням (похороном) називаються звичаї, пов’язані з різними способами і обрядами поховання померлих, до якого входить комплекс ритуальних дій, переважно символічний, урочисто-траурного характеру. Ну а різноманітність поховального обряду визначається відмінностями у світогляді, особливостями традиційно-побутової культури народу.

Певна форма ставлення до померлого виробилася вже в найдавніші часи із зародженням релігійних уявлень. Починаючи з середини пізнього палеоліту, спершу ховали в ямах і печерах, але ще без поховального інвентаря. Хоча б Київ-Коба – печера за 25 км від Сімферополя. У ній були палеонтологічні стоянки людей часів мустьєрської епохи. У заглибленні, спеціально вирубаному в скелястій підлозі печери, виявлено залишки поховання неандертальців.

Старосіллівська стоянка – печерна палеолітична стоянка під скельним навісом у балці на лівому березі р. Чурук-Су поблизу с. Старосілля (тепер у складі м. Бахчисарая). Там теж виявлено поховання неандертальця.

Отож від неандертальців і… І до наших днів відомий обряд поховання? Але зупинимось на його середині – в часі.

Коли змінилося уявлення про потойбічне життя, виник культ предків, тоді й почали класти в поховальні ями предмети прижиттєвого вжитку. А з початком майнового розшарування представників знаті стали ховати у дорогому вбранні, в ямах, потім у саркофагах, які розміщували в спеціально споруджених пірамідах, склепах, пізніше в храмах. Про смерть повідомляли родичів і знайомих різними способами, сам процес супроводжувався жалібним співом, голосінням. У слов’ян (ще раніше у скіфів) обряд завершувався тризною (нинішніми поминками), обрядовим обідом.

Тризна – заключна частина поховального обряду, – складалася з жертвоприношень, військових ігор і бенкету на честь померлого; із запровадженням християнства тризна набула значення поховальних поминок, на яких поминали.

Мідний вік, що передував бронзовому в Європі почався за 5 тисяч років до н. е. Тоді ж розвивалася металургія міді, гірничорудна справа. Основою економіки стало орне землеробство, скотарство, розвивалися ремесла і домобудівництво. Нових рис набуло мистецтво та ідеологічні уявлення.

Почала виділятися племенна верхівка, окремі з них нагромаджували значні багатства – про це і свідчать могильники. Тоді ж, у IV тис. до н. е., приручили коня (між іншим, у Подніпров’ї), тоді ж в Україні виникла трипільська культура і в євразійських степах з’явилися багаті поховання і перші кургани.

Після міді почався бронзовий вік і протягом ІІ тис. до н. е. утвердився по всій Європі. Продовжувалося нагромадження цінностей в руках окремих осіб, майнова нерівність призвела до розкладу первісно-общинного ладу.

На території сучасної України бронзовий вік тривав близько тисячі років (тоді в причорноморських степах жили кіммерійці). Пізніше племена бронзового віку увійшли до складу Скіфії, і тоді ж почало зростати значення курганів у поховальних обрядах, досягнувши свого апогею пізніше.

Південні терени України, її Подніпров’я та Північне Причорномор’я – споконвічний край курганів, їхня правічна батьківщина.

Як уже автором наголошувалось, в Україні кургани здавна називали могилами. За «Толковим словарем» В. Даля, «мога», «могута» – міцність, сила, влада. «Могутній» – знатний, владний.

«Могила» – великий древній насип, курган, де, за переказами, поховані могутники, знатні люди, богатирі.

Причитали ж колись на Україні: «Ой робіте труну та глибокую, висипте могилу та високую». З ними перегукуються рядки Т. Шевченка:

Найдавніші кургани-могили – земляні, рідше кам’яні насипи над похованнями – з’явилися за пізнього неоліту і мідного віку в каспійсько-чорноморських степах, на Передкавказзі та Закавказзі. На території України найдавніші кургани належать до періоду ямної культури.[86] Бувають понад 20 м заввишки. Іноді навколо кургану для міцності його споруджували кам’яну обкладку (кромлех або крепіда), на деяких виставляли кам’яних баб.