Читати книгу - "Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України"

Правові норми даної статті, втілюючи принцип відбування засудженими до позбавлення волі всього строку покарання, як правило, в одній установі (ст. 93 КВК), надають шанс тим неповнолітнім засудженим, які під час пере­бування у виховній колонії своєю поведінкою і ставленням до основних за­собів виправлення визначилися відносно свого майбутнього і, відбуваючи по­збавлення волі, доклали певних зусиль, щоб одержати реальну можливість знайти себе в подальшому житті. У виправних колоніях не завжди і не всюди відкриті загальноосвітні школи і ПТУ, для виховних колоній це — обов’язко­ва умова. Це важливо тому, що нині понад 3/4 неповнолітніх, що утримують­ся у виховних колоніях не мають середньої освіти. ДДУПВП разом з МОН України впроваджують програму про умови навчання та отримання базової і повної загальної середньої освіти особами, засудженими до позбавлення волі, у загальноосвітніх навчальних закладах при установах кримінально-виконав­чої системи.

2. Підставами залишення засуджених, які досягли вісімнадцятирічного ві­ку, у виховній колонії є: а) необхідність закріплення результатів виправлення, б) завершення загальноосвітнього або професійно-технічного навчання. Необ­хідно зазначити, що ці підстави не варто розглядати окремо тому що при ви­значенні ступеня виправлення конкретного засудженого, обов’язково врахо­вується його ставлення до різних видів навчання, його бажання і прагнення до цього, а поведінка засудженого об’єктивно підтверджує зміни на краще, тому є підстави вважати, що засуджений став на шлях виправлення.

Новий КВК України 2003 р., дозволяючи засудженому за цих підстав за­лишитися у виховній колонії після 18 років, збільшив його термін — до досяг­нення ним 22 років.

Але закон передбачає і надає адміністрації виховної колонії лише право, тобто тільки можливість залишити в ній тих, хто досяг повноліття, а не обо­в’язок позитивно вирішити це питання. Розгляд його відбувається на засідан­ні педагогічної ради виховної колонії (про її повноваження, форми діяльності див. коментар до ст. 147 КВК), після цього постанова начальника колонії, обо­в’язково узгоджена зі службою у справах неповнолітніх, є підставою для оста­точного прийняття відповідного рішення.

3. Якщо в окремих випадках, коли за формальними ознаками засуджений підлягає залишенню в колонії, а адміністрація вважає подальше його перебу­вання в колонії недоцільним і не вирішує це питання позитивно, то начальником установи вноситься подання про переведення особи до виправної колонії мінімального рівня безпеки з загальними умовами тримання, з обов’язковим викладенням мотивів прийнятого рішення.

4. На засуджених, які досягли вісімнадцятирічного віку і залишені у вихов­ній колонії, поширюються умови відбування покарання, норми харчування і ма­теріально-побутового забезпечення, встановлені для неповнолітніх засуджених. Будь-яке відхилення від цих правил є неприпустимим. Корегуватися можуть лише форми й методи виховного процесу, з урахуванням вікових особливос­тей, інтересів, духовних та інших потреб, необхідності підготовки до життя за­суджених після звільнення. Умови праці осіб, які досягли вісімнадцятирічного віку, встановлюються відповідно до законодавства про працю.

1. Для надання допомоги адміністрації виховної колонії в організації на­вчально-виховного процесу і зміцненні матеріально-технічної бази колонії, вирішення питань соціального захисту засуджених, трудового і побутового влаштування осіб, які звільняються, при виховних колоніях створюється піклувальна рада з представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій.

Організація і діяльність піклувальної ради визначаються положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. З метою підвищення ефективності виховного впливу на засуджених і надання допомоги адміністрації виховної колонії при відділеннях соціально- психологічної служби можуть створюватися батьківські комітети. Діяльність батьківського комітету визначається положенням, яке затверджує начальник виховної колонії.

1. У зміцненні матеріально-технічної бази колонії, організації навчально- виховного процесу, вирішенні питань, пов’язаних з побутовими умовами засу­джених, дотриманням їх законних прав і інтересів, соціальним захистом, трудо­вим і побутовим влаштуванням осіб після відбуття покарання, допомогу адмі­ністрації виховної колонії надає піклувальна рада.

До її складу входять представники громадських організацій, органів вико­навчої влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і орга­нізацій незалежно від форми власності та окремі громадяни, вони беруть участь в її роботі на громадських засадах. Персональний склад ради оголошується на­казом начальника виховної колонії.

2. Організаційною формою роботи піклувальної ради є засідання, прово­дяться вони, як правило, один раз на три місяці, на них обираються голова піклувальної ради, його заступник і секретар. Залежно від питань, що розгляда­ються, на засідання запрошуються представники органів прокуратури, вико­навчої влади, інших правоохоронних органів, громадських організацій. В них обов’язково бере участь начальник виховної колонії або його заступник.

Відповідно до покладених завдань у виховних колоніях піклувальні ради:

— розробляють заходи і відшукують можливості для поліпшення матері­альної бази колонії для залучення засуджених до праці, відпочинку, їх побуто­вого та медико-санітарного забезпечення, необхідного для формування здоро­вого способу життя, здійснення оздоровчо-профілактичних заходів;

— конкретними пропозиціями підтримують регіональні (місцеві) програ­ми діяльності виховних колоній, для цього взаємодіють з громадськими орга­нізаціями, органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями;

— надають допомогу адміністрації виховних колоній у проведенні соціаль­но-виховної роботи із засудженими, організації їх загальноосвітнього та про­фесійно-технічного навчання;

— організовують шефство громадських організацій і трудових колективів над засудженими-сиротами, тими, хто залишилися без батьківського піклуван­ня для надання матеріальної допомоги;

—здійснюють соціальний патронаж і соціальний супровід щодо неповно­літніх осіб, звільнених від відбування покарання, залучаючи до нього громад­ські організації, органи виконавчої влади і місцевого самоврядування, підпри­ємства, установи і організації, батьківські комітети, до складу яких входять батьки засуджених, особи, що їх замінюють та інші близькі родичі. Діяльність таких комітетів регламентується положенням, яке затверджується начальни­ком установи.