Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ви темні! – ошелешено випалив юнак.

– Так, принаймні я ним був, а от вона нею ще й досі є – буркнув темний, а юнак перевів на мене погляд.

– Ну, то що? Скажеш мені, як тебе звати? Але якщо не хочеш, мож не казати – трохи втомленим голосом заговорила до нього.

– Мене звати, Соні Белас – ніяково відповів він.

– Чудово, тоді скажи мені Соні, хто саме тебе послав за мною? – мовила спокійним, рівним голосом.

– Моя господарка Жадана Ді Лоренс-Ларк, пані… – він розгублено затих не знаючи як до мене звернутися.

– Марія – підказала йому, значить щодо Жадани я вгадала. Добре, з цим розібралися час переходити до іншого питання. 

– Соні, ти можеш сказати, хто саме тебе вбив? Наскільки ми розібралися, твою душу заразив інший темний. Скажи, ти знаєш хто він і чи можеш нам його описати, або назвати притаманні йому риси? – на другому питанні я трохи пожвавішала, адже зараз я могла дізнатися хто саме нас всіх ледве не вбив.

– Я… я-я не – почав заїкаючись – я не можу вам сказати пані Марія, адже моя господарка… – Соні одразу перебив темний, що той бідний аж здригнувся.

– В тебе більше немає господарки! – гаркнув темний – Ти вже мертвий довбню і їй належати вже не можеш! Так, що говори! – гарчав навсібіч, схоже той вцілілий темний його не аби як турбував.

– Це був якийсь чоловік, я не зміг точно розгледіти його риси, але він був доволі високий і носив залізну маску, що прикривала нижню частину його обличчя.

– Ця маска, мала якусь форму? – нетерпляче запитав темний в Соні.

– Так, здається вона була зроблена у вигляді усмішки. А! Ще його називали “Тінню” – відповів Соні.

– Зараза! – гаркнув злісно темний ходячи туди-сюди намотуючи кола.

– Ви знаєте його? – поцікавилася в нього, але судячи на те, як він відреагував темний його ще й, як знав.

– Навіть занадто добре знаю – темний нервово всміхнувся – цей вилупок кинув мене до очисників, а сам втік сволота!

– То фактично, ви мертві через нього? – поцікавилася вже тихіше, бо втома мене ледве з ніг не валила, а голова здавалося ще от-от і лусне від болю.

– Можна й так сказати – вже трохи стриманіше відповів темний помітивши мій стан – тобі варто відпочити, ти занадто багато використала власної магії. Ходімо до твого приятеля, по дорозі до нього поговоримо і ти ляжеш спати, бо ще трохи і тут стане на одного привида більше.

– Гаразд – тихо погодилася і мляво підвелася на ноги, ми почали йти, а Соні йшов за п’ять кроків від нас позаду.

– Я можу дізнатися, як саме вас звати? Поки ми не розпочали нашу розмову – запитала темного і він надиво лагідно посміхнувся мені, що всі зморшки на його примарному обличчі розгладились.

– Мене звати Грейсон Де-Рай, а вас я так розумію звати, Марія.

– Так.

– Ви можете назватися мені своїм повним ім’ям?

– Звичайно, я, Марія Литнева.

– Хм, щось я не чув ні одну сімейку темних з таким прізвиськом – зацікавлено кинув на мене погляд Грейсон.

– Якщо вже відверто, то це тіло належить одній дівчині і от, вона вже з сім'ї темних, її звали Маргарита Де Блод. Знаєте таких?

– Таких знаю. Отож, ти не заперечуєш, що знаходишся не в своєму тілі, Маріє. – в голосі Грейсона чулася цікавість і осуд, але в той же час і розуміння.

– Ні. Я цього не заперечую. І можу чесно сказати, що з самого початку я не планувала оселятися в чуже тіло. Скажімо так, мене в нього підселили без мого ж, відома. Хоча мені робили невинні натяки які звучали, як белькотіння божевільного. – не знаю чому, але мені різко стало, так сумно за саму себе і навіть за Маргариту, що ми обидві загинули, але вона загинула вже назавжди, а я натомість продовжую жити далі в її тілі. І це, так неправильно, на перший погляд… але з іншого боку… Хіба не я хотіла жити далі? 

– Значить ти потрапила в це тіло не з власної волі – констатував Грейсон нащо я мляво відповіла.

– Якщо чесно, то я не знаю. – прошепотіла майже на межі власного розпачу – Я… Моє власне тіло помирало від хвороби і мені запропонували почитати одну книгу, сказавши що типу вона зможе змінити моє життя якщо я вийду за край свого світу. Я не повірила і просто взяла книгу, щоб прочитати, бо настрій і так був не найкращій і вже в дома в кінці книги, я знайшла простенький віршик і таку собі інструкцію до нього. – мій голос почав тремтіти від спогадів про минуле життя, а давно висохлі сльози повернулися назад пощипуючи очі – І я заради забавки, щоб хоч трохи розвіяти свою нудьгу вирішила зробити, так само як написано в тій інструкції і… – я зупинилася від кома в горлі який підійшов ледве не до самого верху.

– Цей чортів вірш лише посилив мою хворобу пришвидшуючи все, що мало зі мною статися і я померла…, а потім, прокинулася вже в цьому тілі яке теж виявилося мертвим, але не надовго... 

Я закінчила свою розповідь ледве стримуючись, щоб не розревітися, а Грейсон увесь цей час мовчав, уважно слухаючи мою не дуже веселу історію. Якийсь час ми йшли в тиші, а потім він мовив.

– Можливо це й, на краще. Те, що ти посіла місце тієї дівчини в її тілі, адже твоя душа добре підходить цьому тілу і силі темних.

– Це що, був най темніший комплімент від темного? – я намагалася трохи пожартувати, щоб не робити ситуацію занадто депресивною все ж, на все краще дивитися позитивно чим постійно жалітися і страждати. Але навіть і це корисно, якщо дозволяти собі це зовсім трішки, щоб відпустити все негативне і вдихнути наново свіже повітря, позбувшись старого.

– Так, невеличкий комплімент від колишнього темного – Грейсон засміявся м’яким голосом. 

Ми вже підійшли до інших трьох привидів що наглядали за сплячим Ноксом, його рани обробили і навіть трохи залікували. Хоча як в них це вийшло зробити без яких не будь медикаментів, посеред глухого лісу, залишається загадкою. Я присіла біля Нокса, взявши його за руку яка була теплою і це не аби як заспокоювало, як і ледь помітний порух грудей що дихали.