Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Знайшла! Я їх всіх знайшла!

Я одразу почала сплітати ці вусики з душею, обережно, неквапливо огортаю їх сріблом, поки всі вусики не були пов’язані. Я почала повільно поміщати душу в тіло, як це робила з скерипі і нарешті завершивши, розплющила очі і поглянула на Нокса. Хвилина, дві і я помічаю ледь помітний порух грудей що набирали повітря! Він живий!

– Молодець – промовив темний – зараз йому треба відпочити, щоб душа повністю закріпилася в тілі. Так, що можна його залишити на деякий час, а ми тим часом займемося іншим драконом.

– Але як, же поранення – почала, бо самі собою вони не загояться зараз та і обробити їх треба!

– Не хвилюйся дитино, я подбаю про його рани, а ти йди і допоможи іншому – знову мовила до мене однорука жінка, я не хотіла йти від Нокса і схоже вона це побачила на моєму обличчі – Я була цілителькою, так що вам немає про що турбуватись. Я за ним нагляну – ще раз заспокоїла мене жінка. 

Перед тим як піти я вдихнула на повні груди запах Ноксової душі і… Не знаю, можливо мені це здалося через стороні запахи, чи його запах трохи змінився? Аромат розпеченого сонцем повітря змінився на запах попелу, а терпкий запах полум’я й зовсім став ще насиченіший, що здавалося випалював усе повітря навколо.

– Дівчино – відірвав мене від власних роздумів темний – нам треба йти. З ним нічого вже не станеться.

Я кинула останній погляд на дракона і потім пішла за темним до коричневого дракона який на нас напав. 

– Його тіло вже давно мертве – констатував темний.

– Його вже не вдасться оживити? – запитала в нього.

– Боюсь, що ні. Бо схоже його вбили ще раніше чим він дібрався сюди, а душу змусили примусово залишатися в тілі, щоб вона не втекла.

– Тобто на нас напав вже мертвий дракон! – ошелешено вигукнула, адже це дещо пояснювало, як і те, що він не реагував на біль і на нанесення смертельних поранень.

– Так і повір мені, дівчино. Це користі душі не принесе, бо немає нічого гіршого чим застрягнути в своєму вже мертвому тілі і разом з ним гнити.

“Допоможіть мені… Мені боляче… Пече…”

Я знову почула голос мертвого дракона. Мені було боляче чути його голос що передавав, те наскільки йому було боляче зараз.

– Що мені треба робити? – рішуче запитала в темного не відриваючи погляду від мертвої туші де, ще й досі була жива душа.

– Невже ти хочеш його врятувати, незважаючи на те, що це саме він ледве не вбив тебе і того твого приятеля? Хіба, ти не бажаєш помсти? Наприклад, залишити його тут подихати або ж, стерти душу? – темний увіп’явся в мене мертвими майже чорними очима, що так і пробирали до кісток. 

Я звичайно злюся на те, що через нього я ледве не втратила Нокса, але і вчинити з ним так, як запропонував темний не можу. Все ж, він міг робити це і проти власної волі, бо фактично його вбили, а душу засунули гнити разом з тілом і відправили виконувати наказ.

– Я хочу його врятувати – сказала темному прямо у холодні очі – все ж, він міг діяти і не з власної волі. Тому винним в усьому цьому, його я не вважаю. – темний ще з секунду дивився на мене холодно, а потім похвально кивнув наче він тільки і чекав поки я так відповім.

– Чудово дівчино, мені подобається хід твоїх думок, – і на його вустах заграла легка посмішка яка протрималася всього одну мить і він знову посерйознішав – а тепер зосередимося на задачі.

Ми стали ближче до мертвого дракона, але темний тримався трохи далі ніж я. Можливо для душ ця кіптява заразна?

– Отож, зараз тобі потрібно витягнути душу з тіла таким самим методом, як ти витягала першу. Але на цей раз, тобі прийдеться гарненько її відчистити від міазм, адже вони в ній дуже сильно засіли, а вже далі можеш її відпустити на зовні.

– Тобто випустити назовні? Я ж, і так її вийму – незрозуміла що саме він мав на увазі.

– Просто відпусти його душу коли все завершиш, і він з’явиться перед нами в такому самому вигляді як і я, і тоді ми зможемо його розпитати. Хто саме його на вас нацькував, а головне хто саме з темних залишився ще живий!

Можливо на перше запитання в мене була відповідь, щодо нападу, це могла влаштувати Жадана, а от щодо темного… Мені б не завадило дізнатися, що це за зараза така! Тому я без яких не будь вагань обережно вийняла душу з тіла і почала прибирати всю чорну кіптяву, яка встигла в'їстися в неї і поступово душа повернула свій лагідно каштановий колір і запах осіннього листя і дерева. 

Я відпустила душу, як мені і звелів темний і через декілька хвилин перед нами вже стояв високий стрункий юнак з світло каштановим волоссям і такого ж, кольору очима. На вигляд я йому дала років дев’ятнадцять не більше. Юнак збентежено дивився то на мене, то на темного, не знаючи що йому робити і казати, сів на коліна опустивши голову до низу.

– Да-а, навчили ж тебе “манер” хлопче – мовив темний.

– Вибачте пане – тихо пробубнів юнак.

Я зітхнула, адже зараз відчувала себе дуже втомленою через використання магії в таких масштабах, тому присіла навпроти хлопця той ж, злякано підвів на мене очі. Я йому мляво посміхнулася, але від моєї посмішки його бідного перекосило ще більше.

– Не бійся, ми тобі нічого не зробимо – спокійно промовила до нього – лише про дещо розпитаємо і все. Добре?

Він невпевнено кивнув.

– Отож, як тебе звати? – запитала, щоб хоча б розуміти як до нього звертатися, але юнак нервово скривив губи. Точно дракони ж, не говорять про свої справжні імена я й забула. Я хотіла вже відхилити це питання як темний мене випередив.

– Кажи вже! Зараз від твого імені немає ніякої користі, ти вже мертвий! – роздратовано гаркнув темний, а хлопець перелякано звів на нас очі.

– Як мертвий? – тихо запитав.

– Отак – недбало кинув темний йому – тебе вбили, чи ти вже забув? Так, що можеш сказати нам своє ім’я, від тебе все одно ніякої користі! Принаймні для інших... – темний не завершив своєї репліки, бо і так було зрозуміло, що він мав на увазі.