Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

– Ви ж, теж темний? – чоловік згідно кивнув і я продовжила – Тоді ви могли б мені сказати, чому саме я не можу нормально бачити ці дві душі? – чоловік розглядав мене суворим поглядом, щось собі обдумуючи.

– Це тіло тобі не належить дівчино, але і свого ти теж не маєш – твердо карбує кожне слово – Чому саме ти не в своєму тілі?

– Це довга історія, я можу вам її розповісти трохи пізніше, бо зараз в мене куди важливіші справи які я не можу відкласти. – намагалася відповісти якомога спокійніше, щоб не було чутно тремтіння в моєму голосі.

– Гаразд, відкладемо цю розмову на потім, а зараз розкажи що сталося.

І я розповіла цьому похмурому чоловіку як на нас напав коричневий дракон і про дивні деформації в його тіла, і про міазми які я помітила на його хвості, коли він увігнав його Ноксору в шию. Після чого, Нокс втратив душу, і ще я зробила припущення щодо цього могла бути причетна саме та міазма в дракона на хвості, що буквально жерла золоті вусики душі Нокса.

– Хм – він потер малу бороду щось обдумуючи і підійшов до тіла дракона, уважно розглядав його хвіст – Схоже це справа рук ще одного вцілілого темного. – зробив висновок.

– Скажіть, чи можна ще повернути цю душу назад в тіло? – запитала нетерпляче перебираючи пальцями край рукава сорочки.

– Думаю так, але… я не можу гарантувати, що ця душа не постраждала від впливу цієї міазми.

– Але ж, душа могла і не постраждати.

– Так, але сто відсоткової гарантії немає.

– Гаразд – змирилася з цим твердженням, будемо сподіватися що Ноксову душу не сильно зачепило. Я хотіла запитати, що треба робити далі, як згадала про ще дещо – Я чула голос цього мертвого дракона. Чула як він кликав, щоб йому допомогли, але душу його я теж не бачу, можу тільки відчувати її присутність.

– Тоді цей дракон ще не втратив свою душу, навіть при втручанні до неї темного. І це добре. Добре дівчино, будемо витягати ці дві душі звідси, інакше ще трохи і он, ту золотаву душу ти вже не зможеш повернути до життя. – прямо сказав все як є поглянувши мені прямо у вічі і додав – Я не зможу тобі допомогти власною силою, адже я вже мертвий, але можу підказувати що тобі треба робити. Тобі прийдеться все це робити самій, ти впораєшся з цим?

– Так, я впораюся! – рішуче відповіла ні на мить не вагаючись, адже в мене ж виходило справлятися з душами, от і з цими вийде.

– Чудово! Тоді спершу треба відділити цю золоту душу, поки її ще можна повернути до тіла. – скомандував він, вказуючи мені на місце біля себе, де я і стала.

– Зосередься на цій душі і обережно відокрем її від міазм які отруюють її. Не залишай жодної, інакше вони її вб'ють.

Я зосередила свій погляд на золотому вусику що, так відчайдушно пручався чорній кіптяві. Я спостерігала за кожним її рухом, і по малу почала відчувати поколювання власної магії по всьому тілу.

– Так, правильно, – тихо і впевнено вів мене далі темний – а тепер обережно випусти свою силу до цієї душі. Повільно створи кокон, прибираючи від неї всю гниль яка встигла налізти і коли завершиш кокон, вийми її звідти.

Я слухала все що він мені говорив і почала діяти. Я побачила як маленькі срібні вусики моєї магії вийшли назовні і потягнулися до чорних міазм. Як тільки моя магія доторкнулася до Ноксової душі, я відчула приємне тепло на кінчиках пальців, яке одразу перебило жалючий біль від міазм, що намагалися вбити душу.

Зціпивши зуби міцніше, я почала уявляти як срібні вусики повільно огортають золоту душу щільно сплітаючись навколо, відганяючи всю гниль. По моїх венах почав просочуватися біль, що здавалося ця зараза хотіла з мене вирвати мою силу з корінням!

– Не дозволяй їй впливати на свій стан, віджени її або задави власною силою! – гаркнув мені над вухом темний.

Від злості, що через цю гидоту я можу втратити не тільки Ноксову душу, а й власну, почала несвідомо випалювати цю гадину з власної магії і навіть вже мертвого тіла розтерзаного дракона! 

Нарешті я відчула, що плетиво навколо душі було завершене і я ще раз перевірила всередині нього, чи не залишилося там гнилі і одразу вийняла душу обвиту срібним коконом власної магії.

– Чудова робота! – вигукнув темний – А тепер, треба якнайшвидше помістити її до тіла! Не стій на місці, біжи до його тіла! Інакше душа назавжди втратить останній зв’язок з ним!

Після цих слів я побігла як ошпарена, не забуваючи тримати душу огорнутою власною магією. Я добігла до тіла Нокса, де над ним метушилася однорука жіночка з кремезним чоловіком.

– Ану геть всі! А ти швидко, але обережно віднайди в його тілі усі нитки, що тримають душу і зв’яжи їх знову! – гаркнув темний в мене за спиною.

Мої руки вже тремтіли від незвички використовувати, так багато магії на протязі довгого часу, але не час скиглити! Треба завершити все до кінця! Я почала шукати ті нитки, але… я їх не бачила! Трясця!

– Я не бачу ниток у його тілі! – в паніці крикнула темному.

– Зосередься і направ свою силу в середину тіла! Відшукай пошкоджені частини де була прикріплена душа, а потім зв’яжи ті нитки з тими що є і в душі!

Я почала квапливо шукати ті чортові нитки в його тілі, але я так їх і не знаходила! Я їх просто не бачила! А що, як я їх, так і не знайду… тоді повернути Нокса до життя я вже не зможу. 

– Дівчино – вже трохи спокійніше промовив темний – не думай про те, що може статися, відпусти зараз усі свої емоції і заспокойся. Відчуй спокій і не думай про те, що в тебе може не вийти, ні про що не думай, просто дозволь власній магії взяти гору, якщо не можеш її спрямувати сама. Просто відпусти все і в тебе вийде – спокійним, заспокійливим голосом мовив темний. 

І як мені зараз розслабитися?! Якщо я не зможу віднайти ті нитки, то… 

Стоп! Зупинила сама себе. Заспокойся Маріє! Візьми себе до рук і розслабся. 

Я зробила повільний вдих і видих, заплющивши очі, я пригадала сонячний запах Нокса і тепло його тіла, пригадала його золоті очі які були настільки теплі й м’які що хотілося в них потонути. Моя магія вийшла з мене і потягнулася до Ноксового тіла, обережно тягнучись і обмацуючи кожен сантиметр шкіри, вона проникла всередину. Всередині я не відчувала того тепла, але моя магія все тягнулася далі вишукуючи його в кожному куточку, нарешті натрапивши на тліючі вусики.