Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 182 183 184 ... 248
Перейти на сторінку:
із хмільними вишнями й сама присіла подивитися на малу. Споглядати за Монікою — справжнє щастя, хоч день можна просидіти, дивлячись, як вона то з лялькою грається, то собача вовтузить, то в піску риється. Тішився серцем, коли ідилію порушило торохтіння двигуна. До хутора їхала якась машина, я пішов зустрічати гостей. Вона була чорна та довга, котилася поважно, наче міністр ішов палацом Он приторохтіла, зупинилася біля мене, і з машини вистрибнув її пасажир. Я аж посміхнувся, бо дуже вже невідповідним своєму авто він виявився. Товстенький, маленький, круглопикий, йому б і їздити на машині, схожій на гарбуз, а не на цьому крейсері.

— Іван Карпович Підіпригора? — спитав чоловік швидко та дзвінко. — Він самий, як же вас не впізнати! Найкращий сищик імперії! Мене звати Тимофій Ангелопулос, я представник Імператорського географічного товариства. Доброго дня!

Він подав мені свою невеличку пухкеньку руку і радісно всміхнувся. Я її потиснув і привітався.

— Іване Карповичу, в мене до вас термінова справа Сідайте до машини, я дорогою все поясню. Прошу! — чоловік підбіг до машини, відчинив двері, наче особистий мій водій.

— Зачекайте. Яка ще справа? Поясніть, — їхати мені нікуди не хотілося, справи були мені не дуже цікаві.

— Імператорське географічне товариство готує експедицію до Азії. Вам випала честь брати в ній участь, але спочатку мусите пройти медичне обстеження!

— До Азії? — я аж руками замахав. — Ні, ні, яка Азія? Це бозна-куди пертися! Наївся я вже Азії! І в мене вдома багато справ! Не можу, вже вибачте.

— Іване Карповичу, експедиція готується за підтримки самого государя!

А хоч би й так, куди там я поїду від Моніки? Ні, то кручу головою. Але гість і не думає відступати.

— Іване Карповичу, на експедицію покладаються великі надії в сенсі підняття патріотичних настроїв! Ви ж розумієте, що війна наближається, а тут звістки про успіхи імператорської експедиції. Не просто експедиції, а складеної з найкращих людей імперії!

— Ні! І не вмовляйте!

— Іване Карповичу...

— Ні! Нікуди я не поїду!

— Іване Карповичу, що ви таке кажете? Ви ж самі собі шкодите! Зараз же ви герой імперії, улюбленець народу, взірець для молоді, гордість країни! А як відмовитеся, то вмить станете ледь не зрадником! Навряд чи журнали продовжать друкувати ваші оповідки, і ставлення публіки зміниться на, в кращому разі, байдуже! Для чого вам це?

— Ні для чого, але поїхати нікуди не можу, бо маю виховувати доньку.

— Ну який ж ви впертий, Іване Карповичу! — зітхає гість і підходить до мене впритул. Шепоче:

— З’їздіть хоча б на медичний огляд. Там домовитеся, впишемо вам якусь хворобу, за якою взяти участь в експедиції ви не зможете. Напишемо, що всіма силами Іван Карпович хотів поїхати до Азії, згадати молоді роки служби в Туркестані, але не зміг через знайдену хворобу — наслідок багатьох років на службі Отечеству.

Дивиться на мене, а я кривлюся, бо брехати не люблю. Та тільки так виходить, що тут або брехати, або ганьбитися.

— Ну, добре, лікарів відвідаю. Є в мене знайомі у Ромнах.

— Ні-ні, ніяких знайомих! Лише лікарі нашого товариства, найкращі фахівці, вони вже чекають на вас Поїхали!

— Та зачекайте, дайте хоч перевдягнуся, а то я ж у домашньому.

— За це не хвилюйтеся, у Ромнах на вас уже чекає новий одяг. Поїхали!

Ото тільки Уляні Гаврилівні сказав я, щоб залишалася хазяйнувати, сів у авто та поїхав. Авто, скажу я вам, розкішне було. Я таких і не бачив. Від шофера були ми на задньому сидінні відгороджені стінкою, тут у нас був невеличкий стіл і буфет, у якому чого тільки немає з випивки.

— Чого бажаєте, Іване Карповичу?

— Та, може, не треба перед оглядом?

— Ну що ви? Треба! Ми ж трохи! До того ж, я ваш давній уболівальник, завжди мріяв випити зі своїм кумиром Давайте почнемо з коньяку. Хороший, французький. Ось сир для закуски й оливки.

Ті оливки — наче сливи-дички, маленькі й на смак не дуже. Але сказала мені Уляна Гаврилівна, що ті оливки в Італії їдять, як у нас картоплю, то вони мені одразу і сподобалися. Бо це ж їх Ізабелла їла. Закусив я, а гість питає про те, чи є у Ромнах заклади, де б самотньому чоловікові час можна з користю провести.

— Закладів немає. Тобто був один, «У мадам Жожо» звався, але зачинила його поліція, бо там заразився гонореєю племінник губернатора, який очолював оргкомітет з проведення автомобільного пробігу. То закладу тепер немає, але є добрі самаритянки, повсякчас готові допомогти знесиленому подорожньому, — кажу я, наче граф, що вміє пишноти нагнати.

— О, що за самаритянки? — цікавиться представник Імператорського географічного товариства, і з його точних запитань я розумію, що маю справу зі знавцем добрих самаритянок по всій імперії та за її межами. Розпитує про всі можливі деталі, а наприкінці цікавиться, що б я порадив.

— З вашої обізнаності бачу, що ви теж не проти стрибнути у пшеницю!

— У нас тут більше в гречку стрибають. Можу порадити модисток із прибуткового будинку Степченко, це неподалік від вокзалу, там ще квіти на вікнах, і патефон увечері грає, то знайдете.

— Дякую, Іване Карповичу, що ж, за жінок! — він ще раз наливає, такі щедрі чарки.

— Може, досить, а то лікарі в каталажку відправлять, відсипатися.

— Та ну що ви! Скільки там ми випили!

Поки до Ромен доїхали, то спорожнили багацько чарок із різних пляшок. Я спробував було половинити, але гість одразу помітив і образився, то довелося пити. Коли піднімалися сходами готелю «Імперіал», я відчув, що вже тепленький, але ситуацію поки контролював. Мене провели до найбільшого номера на другому поверсі, де мене зустрів чоловік у білому халаті, мабуть, лікар. Завів усередину, і почали мене оглядати так, як ніколи не оглядали. І кров брали, й тиск міряли, і серце слухали, і легені. Все різні лікарі, їх тут було біля десятка Потім узагалі попросили роздягтися і ще дивилися, чомусь особливо ретельно оглядали ті місця, які не для показу призначені. Та коньяк свою справу зробив, заспокоїв, то я не хвилювався. Дивляться — і нехай.

Десь години дві мене валандали. Я намагався розмову почати про те, як би мені якусь хворобу знайти, але лікарі казали, що я здоровий як бик Тут би воно якось натякнути

1 ... 182 183 184 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"