Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

із хмільними вишнями й сама присіла подивитися на малу. Споглядати за Монікою — справжнє щастя, хоч день можна просидіти, дивлячись, як вона то з лялькою грається, то собача вовтузить, то в піску риється. Тішився серцем, коли ідилію порушило торохтіння двигуна. До хутора їхала якась машина, я пішов зустрічати гостей. Вона була чорна та довга, котилася поважно, наче міністр ішов палацом Он приторохтіла, зупинилася біля мене, і з машини вистрибнув її пасажир. Я аж посміхнувся, бо дуже вже невідповідним своєму авто він виявився. Товстенький, маленький, круглопикий, йому б і їздити на машині, схожій на гарбуз, а не на цьому крейсері.

— Іван Карпович Підіпригора? — спитав чоловік швидко та дзвінко. — Він самий, як же вас не впізнати! Найкращий сищик імперії! Мене звати Тимофій Ангелопулос, я представник Імператорського географічного товариства. Доброго дня!

Він подав мені свою невеличку пухкеньку руку і радісно всміхнувся. Я її потиснув і привітався.

— Іване Карповичу, в мене до вас термінова справа Сідайте до машини, я дорогою все поясню. Прошу! — чоловік підбіг до машини, відчинив двері, наче особистий мій водій.

— Зачекайте. Яка ще справа? Поясніть, — їхати мені нікуди не хотілося, справи були мені не дуже цікаві.

— Імператорське географічне товариство готує експедицію до Азії. Вам випала честь брати в ній участь, але спочатку мусите пройти медичне обстеження!

— До Азії? — я аж руками замахав. — Ні, ні, яка Азія? Це бозна-куди пертися! Наївся я вже Азії! І в мене вдома багато справ! Не можу, вже вибачте.

— Іване Карповичу, експедиція готується за підтримки самого государя!

А хоч би й так, куди там я поїду від Моніки? Ні, то кручу головою. Але гість і не думає відступати.

— Іване Карповичу, на експедицію покладаються великі надії в сенсі підняття патріотичних настроїв! Ви ж розумієте, що війна наближається, а тут звістки про успіхи імператорської експедиції. Не просто експедиції, а складеної з найкращих людей імперії!

— Ні! І не вмовляйте!

— Іване Карповичу...

— Ні! Нікуди я не поїду!

— Іване Карповичу, що ви таке кажете? Ви ж самі собі шкодите! Зараз же ви герой імперії, улюбленець народу, взірець для молоді, гордість країни! А як відмовитеся, то вмить станете ледь не зрадником! Навряд чи журнали продовжать друкувати ваші оповідки, і ставлення публіки зміниться на, в кращому разі, байдуже! Для чого вам це?

— Ні для чого, але поїхати нікуди не можу, бо маю виховувати доньку.

— Ну який ж ви впертий, Іване Карповичу! — зітхає гість і підходить до мене впритул. Шепоче:

— З’їздіть хоча б на медичний огляд. Там домовитеся, впишемо вам якусь хворобу, за якою взяти участь в експедиції ви не зможете. Напишемо, що всіма силами Іван Карпович хотів поїхати до Азії, згадати молоді роки служби в Туркестані, але не зміг через знайдену хворобу — наслідок багатьох років на службі Отечеству.

Дивиться на мене, а я кривлюся, бо брехати не люблю. Та тільки так виходить, що тут або брехати, або ганьбитися.

— Ну, добре, лікарів відвідаю. Є в мене знайомі у Ромнах.

— Ні-ні, ніяких знайомих! Лише лікарі нашого товариства, найкращі фахівці, вони вже чекають на вас Поїхали!

— Та зачекайте, дайте хоч перевдягнуся, а то я ж у домашньому.

— За це не хвилюйтеся, у Ромнах на вас уже чекає новий одяг. Поїхали!

Ото тільки Уляні Гаврилівні сказав я, щоб залишалася хазяйнувати, сів у авто та поїхав. Авто, скажу я вам, розкішне було. Я таких і не бачив. Від шофера були ми на задньому сидінні відгороджені стінкою, тут у нас був невеличкий стіл і буфет, у якому чого тільки немає з випивки.

— Чого бажаєте, Іване Карповичу?

— Та, може, не треба перед оглядом?

— Ну що ви? Треба! Ми ж трохи! До того ж, я ваш давній уболівальник, завжди мріяв випити зі своїм кумиром Давайте почнемо з коньяку. Хороший, французький. Ось сир для закуски й оливки.

Ті оливки — наче сливи-дички, маленькі й на смак не дуже. Але сказала мені Уляна Гаврилівна, що ті оливки в Італії їдять, як у нас картоплю, то вони мені одразу і сподобалися. Бо це ж їх Ізабелла їла. Закусив я, а гість питає про те, чи є у Ромнах заклади, де б самотньому чоловікові час можна з користю провести.

— Закладів немає. Тобто був один, «У мадам Жожо» звався, але зачинила його поліція, бо там заразився гонореєю племінник губернатора, який очолював оргкомітет з проведення автомобільного пробігу. То закладу тепер немає, але є добрі самаритянки, повсякчас готові допомогти знесиленому подорожньому, — кажу я, наче граф, що вміє пишноти нагнати.

— О, що за самаритянки? — цікавиться представник Імператорського географічного товариства, і з його точних запитань я розумію, що маю справу зі знавцем добрих самаритянок по всій імперії та за її межами. Розпитує про всі можливі деталі, а наприкінці цікавиться, що б я порадив.

— З вашої обізнаності бачу, що ви теж не проти стрибнути у пшеницю!

— У нас тут більше в гречку стрибають. Можу порадити модисток із прибуткового будинку Степченко, це неподалік від вокзалу, там ще квіти на вікнах, і патефон увечері грає, то знайдете.

— Дякую, Іване Карповичу, що ж, за жінок! — він ще раз наливає, такі щедрі чарки.

— Може, досить, а то лікарі в каталажку відправлять, відсипатися.

— Та ну що ви! Скільки там ми випили!

Поки до Ромен доїхали, то спорожнили багацько чарок із різних пляшок. Я спробував було половинити, але гість одразу помітив і образився, то довелося пити. Коли піднімалися сходами готелю «Імперіал», я відчув, що вже тепленький, але ситуацію поки контролював. Мене провели до найбільшого номера на другому поверсі, де мене зустрів чоловік у білому халаті, мабуть, лікар. Завів усередину, і почали мене оглядати так, як ніколи не оглядали. І кров брали, й тиск міряли, і серце слухали, і легені. Все різні лікарі, їх тут було біля десятка Потім узагалі попросили роздягтися і ще дивилися, чомусь особливо ретельно оглядали ті місця, які не для показу призначені. Та коньяк свою справу зробив, заспокоїв, то я не хвилювався. Дивляться — і нехай.

Десь години дві мене валандали. Я намагався розмову почати про те, як би мені якусь хворобу знайти, але лікарі казали, що я здоровий як бик Тут би воно якось натякнути