Читати книгу - "Ловець снів"

Він уже потягся до ручки, коли почув здивований прокльон, глухий удар і черговий постріл. Цього разу дуже близько. Генрі вирішив, що хтось послизнувся й гепнувся на дупу, випадково спустивши при цьому курок. Може, сучий син просто застрелився? Чи на це слабка надія? Хіба це не було б…

Де там! До Генрі долинуло тихе бурмотіння: схоже, той, хто впав, піднявся і продовжив іти. Залишався єдиний вихід, і Генрі ним скористався: знову ліг на сидінні, прилаштував, як міг, руки Даддітса в себе на плечах і вдав мертвого. Навряд чи, звичайно, цей трюк спрацює. Погані хлопці проходили повз машини, вочевидь, не помітивши, що він іще живий, але тоді вони так поспішали, що зі штанів вистрибували. Тепер же їх навряд чи обдурять кілька дірок від куль, розбите скло і кров, що витекла з бідолахи Даддітса.

Почулося негучне рипіння снігу під чиїмись ногами. Судячи зі звуку, всього одна людина. Імовірно, мерзенний Курц. Останній, хто залишився в живих, цар гори. Наближається темрява. Смерть серед білого дня. Більше не його стара подруга — тепер він тільки вдавав мертвого, — але все одно наближається.

Генрі заплющив очі… внутрішньо стиснувся…

Кроки протупали повз «Хамві», не затримуючись.

31

Стратегічні цілі Фредді Джонсона були на цей момент надзвичайно практичними й невибагливими: він хотів дістатися до бісового «Хамві» й розвернутися, жодного разу не застрягши. Якщо це вдасться, йому хотілося минути промоїну на Іст-стрит (там, де настав кінець «субару», за яким гнався Овен) і не застрягнути в ній самому. Якщо ж він дістанеться до шосе, обрії трохи розширювалися. Думка про Массачусетську автомагістраль промайнула в нього у мозку саме в той момент, коли він відчинив дверцята і ковзнув за кермо «Хаммера» свого боса. І-90 тягнеться вздовж величезних територій. Є де сховатися.

Щойно він зачинив дверцята, огидний запах утробних газів і етилового спирту вдарив в обличчя, як ляпас. Перлі! Клятий Перлі! Через усю цю метушню він зовсім забув про це гаденя.

Фредді повернувся, підняв карабін… але Перлі лежав нерухомо. Не варто витрачати на нього кулю. Можна просто викинути його в сніг, і справу зроблено. Якщо пощастить, Перлі замерзне на смерть, навіть не прокинувшись. Він і його маленький дру…

Але Перлі не спав. Не був непритомним і навіть не впав у кому. Перлі був мертвий. І він… якось усох, чи що. Майже муміфікувався. Тонкі, зморшкуваті щоки втяглися. Очниці — глибокі лунки, наче під тонким серпанком зімкнутих повік очні яблука провалились усередину голови, яка тепер більше нагадувала порожнє відро. І він притулився до дверцят під якимсь дивним кутом: одна нога піднята, зігнута і майже лежить на другій, наче він так і помер, намагаючись видати свій знаменитий пук однією половинкою. Штани його потемнішали, немов вимазані брудом, сидіння під ним було мокрим. Від калюжі до Фредді тяглися червоні струмочки.

— Якого х…

Із заднього сидіння пролунав оглушливий рев, ніби хтось увімкнув потужну стереосистему на повну. Кутом правого ока Фредді вловив якийсь рух. У дзеркальці заднього огляду виникло чудовисько, неймовірно жахливе. Воно відірвало Фредді вухо, потім пробило щоку, пірнуло в рот і крізь ясна вчепилось у нижню щелепу. А потім лайнотхір Арчі Перлмуттера відірвав шматок від обличчя Фредді, як голодна людина відламує ніжку курчати.

Фредді закричав і розрядив карабін у двері «Хаммера» з пасажирського боку. Піднявши одну руку, він спробував відірвати від себе тварюку, але пальці ковзали по слизькій новонародженій шкірі. Тхір відхилився, відкинув голову і вмить проковтнув відірване, як папуга — шмат сирого м’яса. Фредді намацав ручку дверцят зі свого боку, але перш ніж він устиг її смикнути, тварюка завдала нового удару і цього разу вгризлась у м’язисту плоть у тому місці, де з’єднуються плече і шия. З розсіченої яремної вени фонтаном ринула кров. Спершу вона потрапила на стелю «Хамві», а потім закапала з неї червоним дощем.

Ноги Фредді засмикалися, стрімкою чечіткою забили в широку педаль гальма «Хамві». Тварюка на задньому сидінні знову відскочила, затрималася, точно продумуючи свій наступний хід, і, ковзнувши змією по плечу Фредді, впала йому на коліна.

Фредді скрикнув, коли тхір одним махом відтяв йому все причандалля… і замовк назавжди.

32

На задньому сидінні другого «Хамві», повернувшись упівоберта, Генрі спостерігав, як б’ється і смикається нечітка фігура за кермом припаркованої поруч автівки. Він тихо радів густому снігу та крові, яка бризнула на лобове скло іншого «Хамві», частково перекривши огляд.

Він і так забагато бачив.

Нарешті фігура за кермом перестала рухатись і завалилася на бік. Невиразна масивна тінь піднялася над нею, ніби тріумфуючи. Генрі знав, що це таке. Він уже бачив одну на ліжку Джонсі в «Дірі». І в тому «Хамві», який гнався за ними, розбите одне з вікон. Навряд чи тварюка могла похвалитися розвиненим інтелектом, але скільки часу в неї піде на те, щоб зреагувати на свіже повітря?

«Вони не люблять холоду. Він їх убиває».

Це так. Але Генрі не хотів залишати її в живих, і не тільки тому, що водосховище було надто близько, аж чути плескіт води по камінню. У декого назбирався чималий борг, і тепер тільки він міг виставити рахунок. Розплата — сука, як часто зауважував Джонсі, і зараз саме час сплачувати рахунки.

Він перехилився через сидіння. Ніякої зброї. Потягся далі і відкрив «бардачок». Нічого, крім купи старих рахунків, квитанцій на бензин і пошарпаної книжечки в м’якій обкладинці під заголовком «Як стати найкращим другом самому собі».

Генрі відчинив двері, ступив на сніг, і ноги миттю вилетіли з-під нього. Він упав на дупу, подряпавши спину об високе крило «Хаммера». Трахни мене, Фредді. Генрі піднявся, знову послизнувся, але, вхопившись за відчинені дверцята, зумів устояти. Далі він, обережно переставляючи ноги, обійшов машину, не відриваючи погляду від її двійника, який стояв позаду і всередині якого все ще вовтузилася несамовита тварюка, яка дожирала водія.

— Залишайся на місці, красуне, — сказав Генрі й зареготав. Сміх прозвучав дико, та це не зупинило його. —