Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

— З чого ти взяла? — закричав Баоюй. — У мене й у думках нічого такого не було! Щоб я вмер на цьому місці!

— Ти із самого ранку твердиш про смерть, — з докором сказала Дайюй. — Говори просто, так чи ні, до чого ці клятви?

— Повір, сестрице, я тебе не бачив, — сказав Баоюй. — Приходила сестра Баочай, посиділа трохи й пішла.

Дайюй подумала і якось непевно відповіла:

— Можливо, це так! Напевно, служниці просто полінувалися мені відчинити!

— Ну звичайно! — вигукнув Баоюй. — От побачиш, повернуся додому, знайду винуватицю й добряче провчу!

— Твоїх служниць, звичайно, треба провчити, — погодилася Дайюй, — але тільки не мені треба було говорити тобі про це. Те, що зі мною так обійшлися, дрібниці, а була б на моєму місці Баочай або яка-небудь інша «дорогоцінна панянка»[244], неприємностей не уникнути.

Дайюй посміхнулася. Баоюй відчув у її словах прихований натяк і нічого не сказав, тільки посміхнувся. За цією розмовою їх застали служниці, які прийшли сказати, що настав час обідати. Баоюй і Дайюй пішли разом.

Побачивши Дайюй, пані Ван запитала:

— Дівчинко моя, стало тобі легше від ліків, що прописав доктор Бао?

— Ні, — відповіла Дайюй. — Тепер бабуся велить мені пити ліки доктора Вана.

— Ви, матінко, не знаєте, — втрутився в розмову Баоюй. — Сестра Дайюй слабка здоров’ям і часто застуджується, а при застуді найкраще допомагають пігулки.

— Нещодавно лікар мені говорив про якісь пігулки, — зауважила пані Ван, — але я забула їхню назву.

— Я знаю, що це за пігулки, — мовив Баоюй. — Напевно зміцнювальні, з женьшеню.

— Ні, — похитала головою пані Ван.

— Можливо, це «вісім перлин», або «вісім ароматів лютії», або пігулки із правого й лівого кореня анжеліки? — запитав Баоюй.

— Ні, щось начебто «Цзіньган», — сказала мати Баоюя.

— Ніколи не чув про пігулки «Цзіньган»! — сплеснув руками Баоюй. — Адже якщо є пігулки «Цзіньган», виходить, є й порошок бодхисатви!

Усі розсміялися.

— Мабуть, це для зміцнення серця пігулки владики Неба! — мовила Баочай, затуляючи рота рукою, щоб не розсміятися.

— Цілком правильно! — мовила пані Ван. — Зовсім пам’яті в мене не стало!

— Пам’ять тут ні при чому, матінко, — зауважив Баоюй, — вас просто збили з пантелику Цзіньган і бодхисатва.

— Безсовісний! — прикрикнула на нього пані Ван. — Хочеш, щоб батько знову тебе відлупцював?

— За це не лупцюють! — заперечив Баоюй.

— Якщо є такі пігулки, нехай куплять і дадуть Дайюй, — сказала пані Ван.

— Всі ці ліки ні до чого, — зауважив Баоюй. — Краще дайте мені триста шістдесят лянів срібла, і я приготую такі пігулки, що сестриця не встигне їх проковтнути, — відразу видужає.

— Годі брехати! — крикнула пані Ван. — Де це бачено, щоб ліки так дорого коштували!

— Я не брешу! — відповідав Баоюй. — Ліки в мене особливі. Для їх приготування буде потрібно стільки рідкісних речей, що всі відразу й не перелічиш. Трьохсот шістдесяти лянів срібла не вистачить навіть на купівлю «посліду від перших пологів» і «людиноподібного кореня женьшеню з листям», а ще знадобиться «гречка завбільшки з велетенську черепаху», «серцевина гриба фулін, що росте на корінні тисячолітньої сосни», і багато інших таких же рідкісних лікарських рослин. Зате кращого засобу в цілому світі не знайдеш. Його чудодійна сила викликає трепет. Кілька років тому старший брат Сюе Пань випросив у мене цей рецепт, але, щоб приготувати ліки, витратив два чи три роки і вгатив тисячу лянів срібла. Якщо мені не вірите, матінко, запитайте в сестри Баочай.

Баочай замахала руками:

— Я нічого не знаю, вперше чую, навіщо ти морочиш матінку!

— Баочай дівчинка гарна, вона не буде брехати, — мовила пані Ван.

А Баоюй не витримав, сплеснув руками й, повернувшись до Баочай, закричав:

— Я говорю сущу правду, а ви думаєте, начебто я брешу!

Цієї миті Баоюй помітив Дайюй, вона сиділа за спиною Баочай і, стримуючи сміх, показувала пальцем на своє обличчя — соромила Баоюя. Той розгубився, але на виручку приспіла Фенцзє, що із внутрішньої кімнати, де накривали стіл, чула всю розмову.

— Про ліки це правда, — мовила вона. — Братик Баоюй не вигадав. Нещодавно брат Сюе Пань просив у мене перли. Сказав, що для ліків, і мовив спересердя: «Краще б я із цим не зв’язувався! А то