Читати книгу - "Сюецінь Ц. Сон у червоному теремі"

тепер клопоту не збудешся!» Я поцікавилася, що за ліки. Виявилося, рецепт йому дав Баоюй. Там багато лікарських рослин, але всі я не запам’ятала. «Ви вже вибачте за турботу, — вів далі Сюе Пань, — але перлини, які я щойно купив, не годяться. Вони ще не ношені. От і довелося мені звернутися до вас. Якщо у вас немає головних прикрас, дайте хоч трохи з тих, що ви носите, а я підберу вам інші натомість». Довелося зняти дві перлинні квітки й віддати йому. Ще він попросив шматок темно-червоного шовку завдовжки три чі та ступку, щоб розтовкти перлини.

Баоюй подумки дякував Будді за кожне мовлене Фенцзє слово, а потім звернувся до матері:

— Ну, що ви тепер скажете? Але ж Сюе Пань готував ліки не суворо за рецептом, інакше довелося б йому добувати перли й коштовні камені зі стародавніх могил, і не будь-які, а тільки ті, які як головні прикраси носили багаті й знатні люди. Але хто зараз розкопуватиме могили? Тому нічого не залишається, як брати перли, що їх носять живі люди.

— Амітаба! Що ти мелеш! — закричала пані Ван. — Адже якщо розтривожити кості мерців, що пролежали в землі кілька сотень років, ліки не матимуть чудодійних властивостей.

— Чуєш? — Баоюй звернувся до Дайюй. — Невже й моя друга сестра Фенцзє бреше?

Він говорив, а сам не зводив очей з Баочай.

Дайюй торкнулася руки пані Ван:

— Тітко, ви тільки подумайте: сестра Баочай не хоче його вигороджувати, так він у мене шукає підтримки!

— Я давно помічаю, що йому дуже подобається тебе кривдити, — мовила пані Ван.

— Ах, матінко, — посміхаючись, заперечив Баоюй. — Адже сестра Баочай нічого не знала про справи старшого брата, навіть коли вони жили вдома. А тепер і поготів! А сестриця Дайюй, за спиною в сестри Баочай, нишком соромила мене, начебто я брешу.

У цей час увійшла дівчинка-служниця й покликала Баоюя та Дайюй обідати. Дайюй, не сказавши ні слова, підвелася й пішла слідом за служницею.

— Може, почекаємо другого пана Баоюя? — несміливо мовила служниця.

— Він не їстиме, я піду сама, — відповіла Дайюй.

Коли вона вийшла, Баоюй сказав служниці:

— Я їстиму з матінкою.

— Добре, годі тобі! Пішов би краще, — сказала пані Ван, — адже я їстиму тільки пісне.

— І я, — не вгамовувався Баоюй.

Він виштовхав служницю за двері, а сам сів за стіл.

— Ви теж ідіть до себе, — сказала пані Ван дівчатам, — а він як хоче!

— Пішов би разом із Дайюй, їй сьогодні щось не по собі, — мовила Баочай. — А не голодний, можеш не їсти.

— Нічого звертати увагу на всякі дрібниці! — уперся Баоюй. — Через хвилину пройде!

Швидко попоївши, Баоюй попросив чаю й поспішив до матінки Цзя, щоб вона не тривожилася. До того ж його не полишала думка про Дайюй.

— Що це ти весь день кудись квапишся, другий брате? — сміючись, запитали Таньчунь і Січунь. — І їси, і чай п’єш, усе наспіх!

— Не затримуйте його, нехай іде скоріше до своєї сестриці, — сказала Баочай.

Нашвидку випивши чаю, Баоюй побіг на західний дворик і по дорозі побачив Фенцзє. Вона стояла на порозі свого будинку й спостерігала, як із десяток хлопчиків-служників перетягують вази для квітів.

— Ти вельми вчасно! — окликнула Фенцзє Баоюя. — Заходь скоріше! Мені тут треба дещо написати.

Баоюй не міг відмовитися й пішов за Фенцзє. А та, тільки-но вони ввійшли в дім, розпорядилася подати пензлик, тушницю й папір і сказала:

— Бордового шовку — сорок шматків, атласу візерунчастого із драконами — сорок шматків, тонкого палацового шовку різних кольорів — сто шматків, намиста золотого — чотири штуки...

— Що це? — перебив її Баоюй. — Рахунок чи список подарунків? У якій формі писати?

— Як завгодно, — відповіла Фенцзє. — Аби тільки я зрозуміла.

Баоюй ні про що більше не запитував і старанно записував усе, що диктувала Фенцзє. Беручи в нього списаний аркуш паперу, Фенцзє сказала:

— У мене до тебе прохання, не знаю тільки, чи погодишся ти його виконати. Я хотіла б узяти до себе дівчинку-служницю Сяохун, а тобі підібрати іншу. Згоден?

— Служниць у мене багато, — відповів Баоюй, — і якщо яка-небудь тобі сподобалася, бери. Навіщо запитувати.

— Добре, візьму, — з усмішкою сказала Фенцзє.

— Будь ласка, — кивнув Баоюй і зібрався йти.

— Зачекай, — зупинила його Фенцзє, — у мене ще є до тебе справа.