Читати книгу - "Привид мертвого дому. Роман-квінтет"

Брат популярно розповів. Про те, що він із Житомира, а я його брат, про те, що стара повинна б його пам’ятати, бо вони з Сиротюком вчилися в одному класі, і він не раз відвідував його ще в Житомирі, про те, зрештою, що нас запросив сюди сам Сиротюк.

— Він вас запросив? — із зачудуванням перепитала стара.

— Хто там, бабцю, такий? — верескнув жіночий голос. — Женіть їх у три шиї, лабзюків чортових!

— Це моя старша внучка, — сакраментально проказала бабця, і на її зморщене личко наповзла хитра усмішечка. — Кажете, він вас запросив?

— Інакше ми б не прийшли, — терпляче сповістив брат. — Він удома?

Рипнули двері, загортуючись у яскраво-червоного халата, в прочілі з’явилася заспана жінка зі штучно вибіленим волоссям. Очі в неї припухли, а на губах темніла напівстерта помада.

— Ви до кого? — нелюб’язно спитала вона.

— Та от, кажуть, Только їх запросив, — єхидненько всміхнулася стара.

— Справді вас запросив? — похмуро зиркнула на нас жінка.

— Саме тому ми й з’явилися, — ґречно всміхнувся брат; дивно, його чари на цих жінок не діяли.

— А ви хто такі? — змружила припухлі повіки жінка.

Брат знову докладно відповів, хто він такий, а хто я, чого прийшли і звідки. Усміхнувся сліпуче-білою усмішкою, і в цей час за спинами жінок щось так захарчало, що обоє аж крутнулися в той бік.

— Це наш зять спить, — сакраментально сповістила стара, єхидненько розсовуючи всохлі вуста. — То хто ви такі?

— Вони вже сказали, бабцю, хто вони такі, — невдоволено мовила жінка й облизала губи з рештками помади. — Хай заходять.

Ми зайшли. Дивне було в цій ситуації те, що сам Сиротюк досі не з’являвся. Стара завела нас у кімнату, як виявилося, ту, звідки долинало могутнє хропіння. На отоманці голічерева лежало щось грубе й черевате в майці і спортивних штанях, майка на животі заголилася й було видно порослу волоссям товщ.

— Це наш зять, — сказала стара. — Він спить.

Сіла на стільця, і її очі раптом стали чорні й геометрично круглі.

— То чого ви хотіли від Толька? — спитала вона.

— Хотіли провідати, — неголосно сказав брат, очевидно, з огляду на сплячого в кімнаті.

— Кажіть голосніше, — цвіркнула стара, — зять не прокинеться, він у нас спить добре.

Зять пустив високу, майже солов’їну руладу, яка була обірвана гарчанням, ніби зустрілися на дорозі два пси.

— Хотіли провідати, — голосно сказав брат.

Очі в бабці залишалися так само чорні й геометрично круглі.

— А чого не вдень і в таку погоду? — спитала вона.

Бабця нас допитувала й не ховала того.

— Є Только чи нема? — спитав уже трохи нетерпляче брат.

Рипнули двері, і в кімнату зайшла молода жінка. Була гарна, але, як і всі тут, із примнутим обличчям. Я відразу ж здогадався, що це Сиротюкова сестра, ота, молодша, бо, побачивши брата, вона зашарілася, — втупилися одне в одного, наче не могли очей розвести.

— Це її чоловік ото хропе, — єхидненько провістила бабця.

— Драстуйте, — тихо сказала молодша Сиротюкова сестра, в яку кілька років тому був закоханий мій брат.

— А ти що, їх знаєш? — запитала бабця.

— Чого ви, бабцю, все розпитуєте? — трохи роздратовано сказала старша Сиротюкова сестра. — Чи вам робити нічого?..

— А то її чоловік спить, — випнувши підборіддя, не без задоволення ще раз сповістила стара.

Чоловік молодшої Сиротюкової сестри, оте барило, вихрипнуло з себе мішанку стогону, сміху й хропіння.

Брат переводив погляд із молодшої Сиротюкової сестри на хропітливого чоловіка; здається, він був чимось уражений.

— Ну так, він не дуже лицем, — сказала бабця. — А що ви від неї, бідненької, хочете. Сиділо саме, як пальчик, як пальчичок голесенький, саме, як квіточка, а в самої ще красоти багато… Що підвернулося, те воно, сердешненьке, і взяло…

— Замовкніть, бабцю, — з мукою в голосі сказала молодша Сиротюкова сестра.

— Бачу, ти оцих знаєш, — сказала бабця, й не думаючи замовкати. — А звідкіля?

— Наша бабця, як реп’яшок, — сказала старша Сиротюкова сестра, ота, з вибіленим волоссям. — Не відчепиться, доки не розпитається. Оцей чоловік, бабцю, — сказала терпляче і показала на мого брата, — вчився з Тольком в одному класі. А другий — його брат.

— Егеж, брат, коли правду сказали, — мовила бабця. — А от чого від Толька хотіли, не сказали.

Я раптом помітив, що в кімнаті, окрім трьох жінок і хропітливого тіла на отоманці, одне в кутку, а друге біля дверей завмерло двоє дітей: хлопчик і дівчинка, які дивилися на нас майже мертвими очима, роти в них були широко розтулені, а на личках вираз який буває в тупих.

— Я зараз піду розбуджу Толька, — втомлено сказала молодша Сиротюкова сестра.

— Я вже його будила, — звістила старша зі злизаною помадою на вустах. — Ви на нашу бабцю й справді не зважайте, — сказала, — бо вона в нас випитачка. Вона в нас дуже до всього цікава.

Сіла на стільця, халат розхилився й відслонив коротку й тлусту ногу.

— Хлопці наші потомилися і позасинали, а ми тут пробуємо навести лад.

Позіхнула, не прикриваючись, зуби мала білі й рівні.

— А ви знаєте, що Только