Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Марш Радецького та інші романи 📚 - Українською

Читати книгу - "Марш Радецького та інші романи"

163
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Марш Радецького та інші романи" автора Йозеф Рот. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 183 184 185 ... 206
Перейти на сторінку:
хотіла бути одна. У тихому похмурому присмерку під брезентовим верхом ми мляво перемовлялися.

— Пане Ксавер, — звернулася якось матінка до візника, — розкажіть мені що-небудь.

Він обернувся до нас, пустивши коней хвилину-другу бігти клусом, і заходився розповідати всяку всячину. Його син здобув вищу освіту, повернувся з війни і був тепер активним комуністом.

— Мій син каже, — розповідав Ксавер, — що капіталізму каюк. Він більше не говорить мені «батько», а звертається зі словами: «Поїхали, вашмосць!». Голова у нього світла. Хлопець знає, чого хоче. У моїх конях він розбирається як баран в аптеці.

— А я що, теж капіталістка? — запитала матуся.

— Звісно, — зауважив Ксавер, — усі, хто не працює, а якось живе, — капіталісти.

— А жебраки? — не вгамовувалася матуся.

— Жебраки не працюють, але й не їздять фіакрами на Пратер, як ви, шановна пані! — відказав Ксавер.

Матінка сказала мені:

— Якобінець! — вона вважала, що висловилася говіркою «заможних».

Але Ксавер зрозумів. Він обернувся і сказав:

— Якобінець — це мій син. — Після чого гарненько хвицьнув батогом. Здавалося, ніби то він сам собі поаплодував за те, що має такі ґрунтовні історичні пізнання.

Моя матуся взагалі день від дня ходила дедалі гіршим робом, надто відколи я оформив іпотеку. Прикладне мистецтво, Елізабет, пані професорка, коротке волосся, чехи, соціал-демократи, якобінці, євреї, м’ясні консерви, біржові папери, мій тесть — усе це були об’єкти її презирства й ненависті. Нашого адвоката, доктора Кініовера, який був другом мого батька, вона задля простоти називала «євреєм». Нашій покоївці вона доклала прізвисько «якобінка», а двірника прозвала «санкюлотом», врешті-решт Йоланту Сатмарі матінка звала не інакше як Кечкемет. У нашому житті з’явився новий персонаж — такий собі Курт фон Штеттенгайм, який прибув просто з провінції Бранденбурґ і за всяку ціну прагнув поширити в світі прикладне мистецтво. На вигляд він був як один із тих людей, про яких нині кажуть «доброго роду». Під цим розуміють суміш чемпіона з тенісу і типа власника дворянського маєтку, який часом трапляється на селі і скидається почасти чи то на пасажира, чи на стюарда океанського пароплава. Такі люди приїздять з Прибалтики, Померанії, навіть з Люнебурзької пустки. Нам ще порівняно пощастило. Наш пан фон Штеттенгайм приїхав лише з провінції Бранденбурґ.

Він був високий і м’язистий, білявий і веснянкуватий, лоб його прикрашав незмінний шрам — питома ознака пруссака, а око — монокль, такий протиприродний, що здавався він якоюсь фізичною вадою. Я і сам іноді користуюся моноклем — заради зручності, я занадто пихатий, щоб носити окуляри. Але трапляються обличчя з Померанії, Прибалтики, з провінції Бранденбурґ, яким монокль надає такого виразу, ніби у них є третє, зайве око, не слуга звичайним очам, а їхня скляна маска. Коли пан фон Штеттенгайм затискав у оці монокль, він нагадував пані професорку Йоланту Сатмарі, коли та закурює цигарку. Коли пан фон Штеттенгайм говорив або особливо коли він гарячкував, його каїнів рубець на лобі наливався кров’ю, а гарячкував він даремно. Бо з нього сипалися слова, які вкрай суперечили його запалу, наприклад: «Отже, можу вам сказати, що я просто остовпів», або: «Я завжди кажу: тільки не впадати у відчай!», або: «Ставлю десять проти одного і клянусь вам!». І так далі. Іпотечного кредиту моєму тестеві явно не вистачило. Фон Штеттенгайм обіцяв вкласти солідний капітал в ательє Елізабет Тротта. Тесть кілька разів влаштовував мені зустрічі з ним. Адже він саме заради іпотеки зрештою і «втягнув» мене в прикладне мистецтво! Тож йому належало щонайменше представити мені нашого третього компаньйона.

— Одного графа Тротта я знаю! — вигукнув фон Штеттенгайм, тільки-но ми з ним обмінялися першими двома фразами.

— Ви помиляєтесь, — заперечив я, — Тротти дістали тільки баронський титул, і то лише в одній своїй гілці, не знаю, чи живі вони ще чи ні.

— Еге ж, я згадав, той старий полковник був барон.

— Ви знову помиляєтесь, — зауважив я. — Мій дядько — капітан округу.

— Даруйте! — відповів фон Штеттенгайм, і його шрам налився кров’ю.

У фон Штеттенгайма народилася ідея назвати нашу фірму «Майстерні Йолана». Під цією назвою її і зареєстрували. Коли б я не прийшов у контору фірми, Елізабет старанно малювала. Малювала незбагненні речі, як, наприклад, дев’ятикутні зірки на гранях октаедра, або десятипалу руку, що її слід було зробити з агату і обізвати «Благословення Крішнамурті», або ж червоного бика на чорній землі, якого звали «Апіс», корабель з трьома рядами весел, який дістав назву «Саламіс», або браслет у вигляді змії на ім’я «Клеопатра». Ці ідеї виходили від професора Йоланти Сатмарі, вона диктувала Елізабет ці плани. У іншому між мною і нею встановилася похмура, сповнена ненависті умовна люб’язність, на дні якої таїлися взаємні ревнощі. Елізабет любила мене, в цьому я був упевнений, страх вона відчувала перед професором Йолантою, одну з тих відмін страху, якій тодішня медицина не без успіху намагалася дати визначення, але не здолала пояснити. Відколи пан фон Штеттенгайм вступив третім учасником в наші «Майстерні Йолана», мій тесть і пані професор вважали мене перешкодою на шляху прикладного мистецтва, людиною, незугарною робити щось корисне і цілком не вартою того, щоб звірятися їй з художніми та діловими планами нашої фірми. Я лишався для них лише чоловіком Елізабет.

Фон Штеттенгайм складав проспекти всіма мовами світу і розсилав їх теж по всіх усюдах. І що менше приходило відгуків, то більше він запалювався. З’явилися нові гардини, слідом за цитриново-жовтими стільцями — софа, теж цитриново-жовта з чорними зеброподібними смугами, дві лампи з шестикутними абажурами з японського паперу і пергаментна географічна мапа, на якій усі країни і міста були позначені шпильками — всі, зокрема й ті, куди наша фірма нічого не посилала.

У ті вечори, коли я заходив за Елізабет, ми не говорили ні про Штеттенгайма, ні про професорку Йоланту Сатмарі, ні про прикладне мистецтво. Щодо цього у нас існувала домовленість. Ми переживали солодкі, чарівні весняні ночі. Немає сумніву: Елізабет кохала мене.

Я був терплячий. Я чекав. Чекав хвилини, коли вона самохіть

1 ... 183 184 185 ... 206
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марш Радецького та інші романи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Марш Радецького та інші романи"