Читати книгу - "Молоді літа короля Генріха IV"

вона не сказала про своє відкриття нікому й користалась ним тільки для того, щоб залякувати ненависну королеву коханку, коли вони лишались удвох. Нічого кращого бідолашна Марго не могла й бажати. Якраз тому вона й вирядила Ребур з Анрі та Фосезою і могла в думках тішитись хоч цією однією помстою, коли, самотня й покинута, купалася в цілющих джерелах Баньєра. Це містечко лежить уже в рівниннішій місцевості, в краю Бігорі, а не в гугенотському Беарні,— адже Марго заприсяглася, що там і ноги її не буде, коли її так тяжко образили в По через католицьку обідню.

Бідолашна Марго, покинувши свій почет, блукала лісами, а маючи при собі кинджал для оборони, надряпувала ним на скелях різні слова. Спочатку то було ім'я втраченого античного красеня, її Нарциса, — вона навіть накреслила поруч імені його прекрасну постать. І плакала до знемоги, поки не могла вже бачити крізь сльози, що вона малює. А втерши очі, прочитала останні написані літери, і з них склалось: «Анрі». Тоді бідна Марго розлютилась і поставила після нього хрест. А потім заридала ще тяжче.

В О-Шоді тим часом жадібно упивалися природою та її чудодійними силами. Особливо корисні тамтешні води для вагітних жінок: досить полежати в гарячому джерелі, і пологи напевне будуть легкі. А з другого боку, вони добре заліковують усякі рани й помагають від болів, спричинених частими ночівлями просто неба на вогкій землі та іншими невигодами воєнного життя. І обоє, Фосеза й Анрі, не виходили з води цілі години. Самі джерела до приїзду короля понакривано куренями з зеленого гілля — за роботу заплатили по шість ліврів. У кожному курені купався хворий офіцер чи ще якийсь гість, і Анрі сплачував усі їхні витрати, аби тільки вони рознесли по світу славу про піренейські джерела. Поети, такі як дю Барта, складали про них вірші й теж діставали винагороду. А тому сюди, незважаючи на всі дорожні небезпеки, наїхало багато людей, і король Наваррський весь час був оточений товариством. Сестра, що під час його відсутності правила краєм з По, часто посилала до нього з доповідями гінців на мулах. Похитуючись, тюпали крутими стежками вгору й мули, нав'ючені бурдюками з вином. Діяльна метушня, товариські веселощі оживили високогір'я.

А Марго там, унизу, жила в затишному місті Баньєрі, де добре збереглися стародавні терми: там купались і пили цілющу воду ще дами й панове античності. Всі найкращі будинки в місті позаймав почет королеви Наваррської, і коло неї завжди юрмились напахчені придворні, обсипаючи її лестощами. Але вона невідчепно думала про те, що десь там у горах її коханий владар віддає всі зусилля, всю увагу, все терпіння іншій — Фосезі, яка носить у своєму лоні його сина. Неплідну Марго покинуто. Подбай сама, щоб ці води нарешті зцілили твою неплідність. А доти твій коханий і ненависний владар лишатиметься з іншою, тією, що вже носить у лоні його дитя!

Коли вона пила гарячу воду баньєрських джерел і лягала в неї, тоді їй здавалося, наче вона п'є небуття й лежить у кам'яній келії, мов померла. І вона вимагала, щоб крізь відчинені двері до неї долинав з побіленої галереї гучний, веселий гомін. Вона хотіла слухати вірші і власний повнозвучний голос. Але що вона слухала і впивала в себе щодня ще жадібніше, ніж цілющу воду, так це святу обідню, слова розради з священикових уст і молитву про дарування їй дитини. «Вона в мене буде, я відчуваю, мені її вже провіщено. Я понесу в своєму лоні його сина: тоді він не відштовхне мене і не візьме за дружину Фосезу. Я не повинна його ненавидіти. Він буде королем Франції, а я його королевою, і дофін народиться в мене. Щастя досягнуто, настав спокій. Не марне було наше велике кохання, не марна кривава провина, не марно ми стільки пережили. Спокій, спокій — і щастя!»

Коли бідолашна Марго повернулась у Нерак, вона твердо вірила, що вже готова до своєї місії. Та ось одного ранку її коханий владар відгорнув запону коло її ліжка; злякано й збентежено він попросив її допомогти Фосезі. Нехай вона йому пробачить, що досі він усе від неї приховував. На це вона почала: все, що прийде від нього… — і не змогла докінчити. Одначе пішла в кімнату до породіллі, спершу відіславши всіх, бо Фосеза до останку дурила інших, — і там Марго, знайшовши в собі християнську покору, допомогла їй привести на світ дівчинку. Отже, не сина — небезпека минулась, Фосеза ніколи не займе її місця. І коли Марго вибиралась до Парижа, Анрі навіть дозволив їй забрати відставну коханку з собою. То був зручний кінець і для нього, й він відчув полегкість.

А для Марго це означало ще більше. Вона поїхала насамперед заради власної гідності, бо хоч би вона й не була сестрою французького короля, яка зі своїх висот спустилась до Анрі й урешті навіть навчилася задля нього покори, — все ж таки вона була жінка. Правда, вона так і не завагітніла й уже не мала надії народити сина, як не мала й надії знайти спокій. По суті, вона поїхала, щоб між нею і її коханим владарем не спалахнула війна, поки вони ще разом, і не охопила їх ненависть, поки їхні ліжка стоять поряд. Спочатку її не спонукало ніщо інше; але, певна річ, її відразу почали використовувати для звичайних планів, як приманити короля Наваррського до паризького двору — немовби небезпеки того двору були відомі їй гірше, ніж йому. А проте вона заперечувала всі ті небезпеки й у своїх листах зображувала його ворогів уже зовсім не страшними: Гіз, мовляв, постарів, а його брата Майєнна аж розпирає від жиру. І навіщо робила це бідолашна Марго?

Вона писала: «Якби ви були тут, усі набивались би вам із поміччю. За тиждень ви б здобули більше друзів, ніж там у вас на півдні за все життя». І так вона писала тому, що бажала цього, бо все ж таки пишалася своїм владарем. Може, це була навіть правда — чи принаймні один бік правди. Але другим боком лишалося те, що Гізи ненавиділи її владаря, а її коронований брат його не любив. І коли Карл Дев'ятий не зміг відвернути Варфоломіївської ночі, то чому міг перешкодити його наступник на