Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна 📚 - Українською

Читати книгу - "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна" автора Роджер Желязни. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 183 184 185 ... 264
Перейти на сторінку:
class="p1">— Мені завжди було цікаво, який ти, — сказала вона. — Рендом описував тебе, але це інакше. Дозволиш?

— Авжеж.

Вона підійшла ближче і, поклавши пальці на моє обличчя, м'яко вивчала його риси.

— Так, — сказала вона, — ти саме такий, як я і гадала. Я відчуваю в тобі напругу. Вона вже давно з тобою, хіба ні?

— Відтоді, як я повернувся до Амбера, вона так чи інакше зі мною.

— Цікаво, — промовила вона, — чи був ти щасливішим до того, як відновив пам'ять.

— Одне із запитань, на яке у мене немає відповіді, — сказав я. — Якби пам'ять не повернулася, я вже міг би бути мертвим. Але якщо на мить залишити це за облавком, то і в ті часи було щось, що рухало мене вперед, що хвилювало день у день. Я постійно шукав способів дізнатися, хто я такий або що я таке.

— Але був ти щасливішим чи нещаснішим порівняно з тим, яким ти є зараз?

— Ні те, ні інше, — відказав я. — Усе якось збалансувалося. Це, як ти й припускала, лише стан свідомості. А навіть якщо й ні, я ніколи не зможу повернутися до того, іншого життя. Тепер, коли я знаю, хто я такий, коли знайшов Амбер.

— Чому ні?

— Навіщо ти запитуєш мене про це?

— Я хочу зрозуміти тебе, — сказала вона. — Відтоді, як я почула про твоє повернення до Ребми, навіть ще до того, як Рендом розповів мені про тебе, я хотіла збагнути, що рухає тобою. Тепер у мене є така можливість, не право... лише можливість — відчуваю, що можу говорити недоречні речі, незважаючи на свій статус. Просто запитати тебе.

Мої губи скривились у півусмішці.

— Гарно все обставила, — сказав я. — Побачимо, чи зможу я бути абсолютно чесним. Спершу мене гнала сюди ненависть — ненависть до мого брата Еріка і моя жага трону. Якби ти спитала мене, щойно я повернувся, яке з цих почуттів сильніше, я б сказав, що бажання посісти трон. Однак зараз... зараз доведеться визнати, що мотив був іншим. Я не розумів цього аж дотепер, але так і є. Ерік помер, і тепер від тих почуттів не зосталося нічого. Залишився трон, але я відчуваю, що моє ставлення до нього змінилося. Може так виявитися, що за нинішніх обставин ніхто з нас не має на нього права. Навіть якби суперечки всередині родини вщухли, я б усе одно наразі від нього відмовився. Спершу я хотів би побачити стабільність в королівстві та знайти відповіді на деякі запитання.

— Навіть якби ті відповіді сказали, що ти не можеш сісти на трон?

— Навіть тоді.

— Тоді я починаю розуміти.

— Що? Що тут розуміти?

— Лорде Корвіне, мої знання щодо філософських підвалин цих речей обмежені, але наскільки я розумію, ти можеш знайти усе, що тобі потрібно, в Тінях. Це доволі довго мене гризло, і я ніколи уповні не розуміла пояснень Рендома. Якщо ви тільки забажаєте, кожен з вас може не просто мандрувати Тінями, але й знайти для себе ще один Амбер — точнісіньку копію справжнього, де ви могли би панувати або ж насолоджуватися будь-яким іншим статусом, який ви тільки собі забажали б.

— Так, ми можемо знайти подібні місцини, — відповів я.

— Тоді чому ніхто з вас не робить так, аби покласти край усім чварам?

— Тому що знайдена таким чином місцина лише здаватиметься схожою на наше королівство, але не більше. Ми — частина цього Амбера, так само як він — частина нас. Будь-яка Тінь Амбера може бути населена тінями нас самих, щоб вартувати хоча б чогось. Ми можемо навіть замінити цю тінь на самих себе, якщо вирішимо перебратися до готового королівства. Однак народ Тіні не буде точною копією людей тут. Тінь ніколи не є тим, що її відкидає. Маленькі відмінності множаться, і вони насправді ще гірші, ніж відмінності великі. Так можна натрапити на цілу націю незнайомців. Найкраще порівняння, яке спадає мені на думку, таке: уяви, що ти зустрічаєш когось, хто дуже схожий на твого знайомого. Ти очікуєш, що він поводитиметься так само, як і твій знайомець, а ще гірше те, що ти поводитимешся з ним так, як поводився би з тим, іншим. Ти вдягаєш на нього своєрідну маску, а його поведінка зовсім не відповідає твоїм сподіванням. Це дуже неприємне відчуття. Я ніколи не любив зустрічатися з людьми, які нагадують мені когось іншого. Особистість — єдине, що не підлягає нашим маніпуляціям з Тінями. Насправді якраз це й допомагає нам відрізнити себе від власних тіней. Ось чому Флора так довго сумнівалася щодо мене там, у Тіні Земля: моя нова особистість була зовсім інакшою.

— Я починаю розуміти, — промовила Віалла. — Це для тебе не просто Амбер. Це місце плюс все решта.

— Місце плюс все решта... Це і є Амбер, — погодився я.

— Ти сказав, що твоя ненависть померла разом з Еріком, а твоя жага трону зменшилася через нові знання, які ти отримав.

— Так воно і є.

— Тоді, здається, я дійсно розумію, що рухає тобою.

— Мною рухає жага стабільності, — сказав я. — Трохи допитливості і бажання помститися нашим ворогам...

— Обов'язок, — вимовила вона. — Звісно ж.

Я фиркнув.

— Так зручно обрамити все у ці шати, — сказав я. — Але, по правді, я не такий уже й лицемір. Навряд чи я настільки відданий син Амбера чи Оберона.

— Твій голос видає тебе: ти просто не хочеш, аби про тебе так думали.

Я заплющив очі — заплющив, аби приєднатися до неї в пітьмі, на мить пригадати світ, де пріоритетними були інші джерела інформації, а не світло. Я знав, що вона має рацію щодо мого голосу. Навіщо я настільки жорстоко розправився з ідеєю обов'язку? Я ж, як і будь-яка інша людина, люблю, коли мене хвалять за доброту, чистоту, шляхетність і розум, коли ці риси в мені проявляються і навіть коли не проявляються. Що ж мене так роздратувало, коли згадали про мій обов'язок перед Амбером? Нічого. Тоді що?

Тато.

Я більше не винен йому нічого, вільний від будь-яких зобов'язань. Зрештою, він і є винуватцем теперішнього стану справ. Він породив цілий виплодок нас, не встановивши справедливого порядку престолонаступництва, жахливо поводився з усіма нашими матерями і

1 ... 183 184 185 ... 264
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна"