Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.) 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)" автора Михайло Юрійович Відейко. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 183 184 185 ... 231
Перейти на сторінку:
можна вести мову про деяке поширення іноземних культів навіть у віддалених регіонах ойкумени. Зокрема, популярності набуває східна міфологія. Містерії Ісіди і пов’язані з ними культові лікувальні практики проводилися у святилищах, де жерцями були єгиптяни або єгиптизовані греки. В Ольвії та в Херсонесі були особи, об’єднані в невеликому колі посвячених. Сюди культ потрапляє в той час, коли єгипетські божества були вже достатньо «еллінізовані», коли Ісіду і Осиріса (Осиріс-Аттіс вшановувався як Серапіс) вже остаточно ідентифікували з Деметрою і Діонісом, а містерії на їхню честь були позначені впливом відповідних традиційних грецьких божеств.

Нове життя отримують міфи про місцеві племена і їхніх кровожерних богів. Античні автори до римського часу переписували легенди про таврську богиню, якій приносили в жертву греків. По-новому вони зазвучали після поразки від таврів римських загонів під командуванням А. Дідія Галла. Після остаточної перемоги у Римсько-боспорській війні, кілька римських військових кораблів, що поверталися вздовж Південного берега Криму, зазнали лиха. Цим шляхом вони могли повертатися до Херсонеса, а не до своїх місць постійної дислокації. Штормом їх було викинуто на берег, де всіх солдатів і префекта когорти перебито таврами. Про це розповідає Тацит, а також археологічні розкопки на перевалі Гурзуфське Сідло. Там було знайдено доволі значну колекцію типово римського спорядження, військової атрибутики і костюму цього часу.

Так уже склалося, що визнати поразку було тяжче, ніж пов’язати її з втручанням вищих сил. На сьогодні піддається сумніву існування храму в святилищі на мисі Партеній, локалізація і атрибуція святилища теж доволі проблематична. Позаміське святилище херсонеситів не використовувалося таврами. Основним призначенням святилища було позначення межі володінь Херсонеса. Нема підстав припускати, що в ньому вшановували богиню таврів. Свої сакральні території греки не розташували відповідно до культових місць аборигенних мешканців, а вибір місця для проведення полісних культів був раціонально обґрунтованою дією в межах впровадження міського планування. Якщо й зберігалися міфи, пов’язані з місцевістю, то не було фізичного впровадження і продовження варварського культу. Здійснювати свої криваві, чи ні, культи самі таври, найчастіше ворожі до греків, продовжували здійснювати у власних святилищах.

Боспорські міфи немало приховують трагічних історій, пов’язаних із варварськими племенами. Завдяки підтримці Риму, у І ст. н. е. їх вдалося підкорити. Титул боспорського басилевса звучав «друг цезаря і друг римлян, який володарю над усім Боспором, Феодосією, синдами, матами, тарпитами, торетами, псессами і танаїтами, що підкорив скіфів і таврів».

Безперечно, міфи творилися навколо місцевих історичних подій римського часу у Північному Причорномор’ї. У Херсонесі довго переказувалася оповідь про рятівницю міста Гікію. Її переказ зафіксовано у відомому трактаті «Про керування імперією» Константина Багрянородного. Оповідається про спробу боспорців захопити Херсонес за допомогою сина свого царя Асандра, який одружився з Гікією, багатою спадкоємицею херсонеського архонта Ламаха. Її батько помер незабаром після весілля і дочка влаштовувала щорічні поминальні бенкети для всіх громадян. Її чоловік разом із прибулими боспорцями склав план захоплення міста в день цих громадських святкувань. Після того, як усе місто, насвяткувавшись за чийсь рахунок, поснуло, було б легко захопити його. Однак тут втрутилися вищі сили. Боги застерегли Гікію і повідомили їй про зраду її чоловіка. За допомогою вірних херсонесців, вона змогла перехитрити військо, що переховувалося в підвалах її великого будинку. Спаливши будинок разом зі всіма багатствами, вона знищила ворогів. Херсонесці, «бачачи безмежне добродійство, яке після бога вчинила для них Гікія, не пошкодувала нічого свого, а обрала врятування міста, на знак подяки встановили на її честь на міській площі дві мідні статуї, зобразивши її в молоді літа, якою вона була в часи тих подій, показуючи тим її величезне благодіяння і любов до співгромадян, що вже в юні літа вона так зуміла після бога врятувати свою батьківщину… На п’єдесталі статуй виклали всю історію благих дій для громадян, які вчинила після бога Гікія».

Оповідь про цю героїню дійшла до Константина Порфирородного завдяки тому, що написи на постаментах довго зберігалися в Херсонесі, а їх зміст переповідався не лише в самому місті, а й далеко за її межами. Про написи в трактаті вказується, що «кожен, хто хоче виявити любов до прекрасного, очищає цей п’єдестал, щоб прочитати написане на ньому». Навіть самі вирази в збереженій новелі характерні для почесних декретів Херсонеса.

В оповіді Гікія наділена рішучим характером, мужністю, розумом і безкорисливістю. Звичайно, не обійшлося без окремих перебільшень, властивих для кожного історико-літературного твору, вигаданих діалогів, художніх домислів для створення образу героїні. Але водночас твір містить реальні географічні назви й історичні події, імена, факти з життя еліти міста та його громадян. Гікію можна вважати історичною особою Херсонеса в один з критичних періодів його існування.

Гікія для знищення ворогів і врятування міста керувалася ніби не власним розумом, а діяла за покликом божества. На цьому неодноразово наголошується в оповіді. Так, її шануємо, вона все зробила, але хіба жінка могла б сама все зрозуміти? Помітити військо у підвалах! Ні! Це боги їй підказали і напоумили, а може й діяли її руками та руками її слуг.

Та на цьому історія з героїнею не закінчилася. На знак шани «перші люди Херсонеса» обіцяють їй поховати її в межах міста. Це суперечило встановленим традиціям і мало означати, щонайменше, що її вважатимуть напівбожественною істотою, яка долучилася до богів, а щонайбільше — що вшановуватимуть як божество від імені всієї громадянської общини. І Гікія вигадує ще один план — вона влаштовує власні похорони, щоб перевірити обіцянки співгромадян.

Ми не знаємо, чи історія з похованням дійшла до автора трактату у вигляді оповідей, чи вона була викарбувана на її поховальній стелі. Якщо не сам вчинок, то збережені роками і віками оповіді про нього мали вплив на інших херсонеситок. За римського періоду, представниці керівних родин почали активно цікавитися громадськими справами, і цьому сприяв вплив Риму та малоазійських міст, де жінки відігравали роль в політичному та культурному житті, розпоряджалися власними коштами, займаючись доброчинністю на користь рідних міст і храмів.

Це було щось нове для греків Північного Причорномор’я. Вони звикли до іншої ситуації. Попри те, що сім’я за античності була неолокальною, а вогонь підтримували і використовували для приготування їжі жінки, саме чоловік вважався тим, хто «володів» домом і домашнім вогнищем. Жінки виконували певні обов’язки як мешканці поліса, зокрема на релігійні свята, у поховальних процесіях. В інших сферах сім’ю представляв чоловік. Фактично він вирішував усі справи за членів своєї сім’ї. Ця влада поширювалась і в культах, які проводилися вдома: голова сім’ї був верховним жерцем у їх проведенні. Релігійні функції органічно поєднувалися і з іншими: саме він вирішував, чи визнавати і чи залишати новонароджену дитину, чи всиновлювати спадкоємця, за кого віддавати заміж доньок, а також фінансові справи залежних від нього членів ойкосу — дружини, дітей і рабів, якщо вони були. Навіть у перші століття нашої ери господаря дому тогочасні письменники порівнювали з імператором, що керує державою. Влада чоловіка визначалася його фактичними суддівськими, адміністративними і жрецькими функціями в сім’ї, його правом дати чи забрати права, майно чи навіть життя домочадців

Інша жінка, що відігравала в державі значну роль, була правителька Боспору Динамія. Це сприяло появі оповідей про неї. Деякі з них

1 ... 183 184 185 ... 231
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н.е. — ІХ ст.)"