Читати книгу - "Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Дивись! Тут нас убито. Тіла в оцім кітлі виварено, відділено від костей і закопано в парку, а кости он висять зв’язані рядочком. Бачиш, двадцять шість кістяків, а той крайній, то мої кости.
Дійсно, на жердці були розвішані, зв’язані шпаґатом кости.
— Молю тебе, — продовжив дух, — забери їх звідси, а ту нещасну рятуй! Іди, я покажу тобі, в котрій кімнаті вона замкнена. Ми всі в тій кімнаті перебували.
Ґустав, трясучись на цілім тілі, вийшов і направився за духом, котрий неначе плив у повітрю.
— Ось тут, в оцій кімнаті, — тихо промовив дух Розалії. — Рятуй її.
Це сказавши, дух зник.
Не довго надумуючись, Ґустав вийняв ключа, відчинив двері і увійшов до кімнати та засвітив ліхтарню. Розглянувшись, побачив на ліжку заплакану дівчину гарної вроди. Вона гляділа на Ґустава зі страхом, тремтячи цілим тілом.
— Не бійтесь мене, — промовив він тихо, — я прийшов, щоби вирятувати вас із кігтів того кровожерного звіра.
Дівчина заллялась сльозами, впала на коліна і, зложивши руки, як до молитви, промовила:
— Молю вас, спасіть мене. Я і мої родичі будемо вашими вічними довжниками.
— Хто ви така? — запитав Ґустав.
— Я донька шляхтича Яна Росінського, Марія. Мене три дні тому схопили якісь люди і минулої ночі привезли сюди. Мене тут збезчестять і уб’ють.
— Не бійтеся, я вас визволю, — заспокоїв Ґустав нещасну жертву. — Я зараз видістанусь з замку за поміччю. Ось маєте ніж і наколи б з’явився до вас властитель замку, щоби збезчестити, всадіть ніж в груди. За кілька годин я буду назад тут з поміччю.
— Не лишіть мене тут, благаю вас.
— Будьте певні того.
Це сказавши, Ґустав вийшов і замкнув двері. Та лише повернувся, як стрінувся лицем в лице з Артуром, котрий в ту мить підніс до його лиця ліхтарню.
— Ти що тут робиш?! — прошипів він. — Приїхав вивідати мої тайни! — і зміряв у груди Ґустава пістоль.
Але той ударив його по руці і пістоль випав. Тоді Артур, наче звір, кинувся на Ґустава, ліхтарня згасла, і оба противники звалились на долівку коритаря.
Ґустав знав добре, що його жде неминуча смерть, і для того добував останніх сил, щоби не дати Артурові змоги схопити себе за горло. В ту хвилю згадався йому котел, кості та дух замордованої Розалії. Він з жахом відчув, що Артур перемагає його, хотів крикнути, щоб прибіг на поміч Волтер, але голос відмовив послуху.
Тимчасом Волтер, занепокоєний довгою відсутністю Ґустава, вийшов в коритар і наслухував. Нараз перед ним з’явилась біла постать жінки і промовила:
— Спіши скорше на поміч. Іди за мною.
Привид попрямував безшумно вперед, а Волтер поспішав за ним, стискаючи в руці ніж. На другім поверсі привид зник, а кілька кроків попереду Волтер вчув шамотіння і кинувся туди, вийнявши з-під поли ліхтарню.
Вже Артур схопив Ґустава за горло, але Волтер сильним ударом ноги в бік заставив Артура випустити з рук свою жертву. Другим ударом в голову оглушив його і вмить відтягнув на сторону, скрутив руки й заткав рот хустиною.
Ґустав ледве зміг підвестися і минуло аж кілька хвилин, поки отямився.
— Якби не твоя поміч, то я отсе лежав би трупом, — сказав він до Волтера. — Занесім цю потвору до моєї кімнати.
Взяли Артура і знесли надолину, де ще ліпше зв’язали, і Ґустав оповів Волтерові про все, що бачив і пережив. Рішили, що Волтер лишиться стерегти Артура, а Ґустав поїде до старости за поміччю. Та вперед пішли до кімнати, де знаходилася Марія Росінська, і забрали її, запевняючи, що їй уже не грозить небезпека, і вона лишилась під охороною Волтера. А Ґустав, відчинивши вікно, дістався на подвір’я, переліз через мур при помочі шнура і за годину був у домі старости, котрому оповів про всі події.
Зараз же вирушив відділ сторожі, двох жовнірів передістались через мур на подвір’я, розбудили фірмана Андрія в його комірці біля брами, взяли в нього ключі, відчинили браму і увійшли до замку, де арештували Лєопольда і кухарку Марію, а за півгодини жовніри привели коршмаря Гершка.
Артур, очунявши і побачивши, що усі його страшні вчинки відкриті, встиг піднести до уст перстень, відкрити його і випити сильну отруту. За пару хвилин на долівці лежав його труп.
Лєопольда, Андрія, Марію і Гершка, котрі призналися до всього, забрали до в’язниці, а Марію Росінську відвезли до її родичів. Ґустав поховав родичів в парку; там же недалеко їх могили зложили кости невинних жертв, а труп Артура Розена вивезли в ліс і там закопали. Умебльовання замку Ґустав продав дооколичним дідичам і, лишивши замок пусткою, від’їхав з Волтером до Гельсінґфорсу.
Проминуло багато літ, і з замку лишились одні лише руїни, над котрими в непогоду вітер заводить стоголосами і неначе оповідає про страшні, криваві події, які творились колись в страшнім замку.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Антологія української фантастики XIX—ХХ ст., Микола Іванович Костомаров», після закриття браузера.