Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

Коля кивнув. Було цікаво слухати про захоплення інших, особливо якщо про це розповідає Лєра. Він не міг похвалитися тим самим, тому що нікого не хвилювало його покликання. Батько вже давно вирішив, що влаштує його до себе в контору, можливо, перепише бізнес, який колись оформлявся на племінника. Багато розуму не треба - там головне диплом отримати. Тому Коля не хотів розповідати, що йому по життю все легко дістається - з навчанням, з роботою. Він міг отримати все, що захоче, не напружуючись. Народився в потрібної людини, щоб легко йти по життю, але й там бували свої труднощі.

- А ти що плануєш цілий місяць робити? - запитала вона, перериваючи його думки.

- Додому, напевно, поїду, - відповів Коля. - Батько каже, що скучив. Хоча якщо чесно, я не хочу нікуди їхати... без тебе.

Лєра повернулася до нього і задоволено чмокнула в губи. Вона не думала, що за цими словами пролунає серйозна пропозиція:

- Може, ти зі мною поїдеш? Заодно з батьком познайомлю.

- Я його вже бачила пару разів, - нагадала вона.

- Він знав тебе, як мою одногрупницю, а не як мою дівчину. Тобі ж було цікаво дізнатися, хто я і як живу. З'явилася така можливість.

- Тоді я подумаю, - вона підняла погляд, про себе зазначивши, що погодиться.

Лєра ще ніколи не знайомилася з батьками хлопця. У випадку з Марком, ясна річ, ситуація була не та. Тепер минуле здавалося їй якимось несправжнім. Інша справа Коля - немов вони десяток років разом і ідеально підходять один одному.

- До того ж тебе страшно тут залишати, - хвилювався Коля.

- За мною Влад догляне. Хоча це не обов'язково, бо месник зник.

- І Марк зник. Невідомо, що він ще влаштує.

Лєра раптом змінилася в обличчі. Зблідла від думок, які тільки зараз прийшли в голову.

- Здається, я знаю, де він.

- Де?!

- У нього недалеко від міста є квартира. Ми одного разу проїжджали повз, і він забігав туди, ще сказав, що це його таємний притулок, - вона зробила паузу, намагаючись пригадати деталі. - Мабуть, не думав, що воно йому колись знадобиться.

- І ти думаєш, він там?

- Квартира точно його, більше йому ніде бути. Про те місце ніхто не знає. Я пам'ятаю тільки під'їзд, саму хату, думаю, можна знайти.

До них на кухню зайшли Аня з пательнею в руках і Влад - із чаєм. Поки вона ставила смажитися м'ясо, він підійшов до вікна і відчув напругу в повітрі, хоча змісту діалогу ще не вловив.

- Про що мова?

-У Лєри є припущення, де Марк, - повторив Коля.

Влад кивнув, але випадково прослухав, бо глянув на Аню, яка прикручувала вогонь і помішувала м'ясо лопаткою. Волосся відкинула назад, щоб не заважало, демонструючи шию, де він залишив засос. Враховуючи, що її ніколи не підозрювали в наявності стосунків, може виникнути багато запитань. Влад думав, що Аня прикриється, але вона цього не зробила - невже втомилася від їхньої гри?

Він повільно підійшов до неї, немов це нічого не значуща прогулянкова хода, і, непомітно для інших, переклав їй пасмо волосся на плече, прикриваючи шию. Вона відразу все зрозуміла. Опустила голову і потягнулася за телефоном з камерою, бажаючи прикинути розмір коміра, який їй доведеться носити найближчим часом. Висновок не порадував.

- І де він може бути? - нарешті запитав Влад.

- Є одне місце, - обернувся Коля. - Скажу батькові, нехай щось зробить із цим. Місцева поліція може прикрити Марка, а в мого є зв'язки. Варто залучити потрібних людей, і покарання йому не уникнути.

Закінчивши приготування вечері, вони повернулися до кімнати й почали накривати на стіл.

Уже майже доїдали, як пролунав дзвінок телефону Влада. Номер не підписаний, але за трьома останніми п’ятірками він зрозумів, хто телефонує. Не хотілося б відволікатися від смачної вечері, але просто так дзвонити не будуть.

- Слухаю, тітко Галино, - він почав швидко жувати. - Що сталося? Невже мама знову заблювала килим і вам потрібен новий?

Він не подумав, що цими словами може зіпсувати апетит друзів, які сиділи поруч і, на відміну від нього, не переривали трапезу.

- І це теж, - почувся тремтячий голос жінки. - Владику, мама померла... Ми в мене сиділи, тут усі були, потім спати лягли, а вона не прокинулася. Добу пролежала, тоді ми й відчули недобре.

Влад уже не чув. Вилка випала з рук, а сам він вскочив, намагаючись розуміти її промови.

- Ми скинулися на похорон, - продовжила вона. - Ви теж нам потрібні, інших родичів у неї немає.

Влад кивнув і відключився. В голові безперервно крутилася ця фраза й не давала нормально думати. Поки сам особисто не побачить - не повірить. Хоча таких жартів він не чув, осягала думка, що це правда. Влад нервово пройшовся кімнатою і кинув телефон на ліжко сестри. Хотілося в стіну, але навіть у моменти крайнього відчаю він пам'ятав його вартість і стримувався. Його напруга не залишилася поза увагою.

- Що сталося? - Лєра відклала столові прибори вбік.

- Мама померла, - він стиснув щелепу.