Читати книгу - "Протистояння. Том 1"

— Френні! — вигукнув Гарольд і помітно просвітлів.

— Привіт, Гарольде.

Вона підійшла до Пері.

— Як він?

— Спить, — сказала Періон.

Однак він не спав — навіть Френ це помітила. Він був непритомним.

— Пері, куди пішли решта? Не бачила?

Та відповів їй Гарольд. Він підійшов ззаду, і Френ відчувала, що він хоче торкнутися її волосся чи покласти руку на плече. Краще б він цього не робив. У присутності Гарольда вона майже завжди почувалася дуже незручно.

— Вони поїхали до Канкла. Шукати лікарню.

— Сказали, що спробують знайти якісь книги, — сказала Пері. — Книги та… та інструменти.

Вона глитнула, і в її горлі виразно клацнуло. Періон продовжувала обтирати лице Марка прохолодним рушником — періодично вона змочувала тканину водою з фляжок і викручувала.

— Нам дуже шкода, — видушив із себе Гарольд. — Гадаю, звучить, як пустопорожня херня, та ми дійсно співчуваємо.

Пері звела очі й усміхнулася до Гарольда силувано, однак дружньо.

— Я знаю, — сказала вона. — Дякую. Ніхто в цьому не винен. Хіба що Бог, якщо Він існує. Бо якщо існує, то це Його провина. І коли я Його побачу, одразу ж копну по яйцях.

У неї було довгасте, кінське обличчя та опасисте тіло селянки. Френ завжди насамперед звертала увагу на кращі риси зовнішності, а тоді вже на менш вдалі (наприклад, у Гарольда як на хлопця були гарні, витончені руки), тож вона помітила, що волосся в Пері має каштановий відтінок і розкішний вигляд; помітила, що її темні індигові очі світяться розумом. Періон розказала їм, що викладала антропологію в Нью-Йоркському університеті, була активною учасницею кількох політичних рухів, зокрема за права жінок та узаконення рівноправного лікування для жертв СНІДу. Вона ніколи не була заміжньою. Якось вона сказала Френні, що Марк ставився до неї краще, ніж вона взагалі очікувала від чоловіків. Інші або ігнорували її, або автоматично заносили до категорії дівчат, яких називали «жирухами» й «коровами». Вона припускала, що за звичайних умов Марк міг бути в групі, яка просто не звертала на неї уваги, та правила гри змінилися. Вони зустрілися в Олбані, де Періон проводила літо разом із батьками. Сталося це останнього червневого дня, і після недовгої розмови вони вирішили забратися з міста, перш ніж бактерії, які визрівали в гнилих мерцях, зроблять із ними те, на що не спромігся супергрип.

Тож вони поїхали з міста й наступної ночі стали коханцями — більше з відчаю, аніж через те, що їх дійсно вабило одне до одного (це були жіночі розмови, і Френні не записувала їх навіть у свій щоденник). Він піклувався про неї, сказала Пері Френ тихим і дещо враженим голосом простої жінки, яка знайшла гарного чоловіка в жорстокому світі. Вона почала в нього закохуватися, щодня дедалі більше.

А тепер ось це.

— Цікаво, — сказала вона. — Усі ми, окрім Стю з Гарольдом, закінчили коледжі, і ти, Гарольде, також був би випускником, якби все йшло своїм ходом.

— Так, гадаю, що це так, — кивнув Гарольд.

Пері розвернулася до Марка й знову заходилася протирати йому лоба. Ніжно, з любов’ю. Френні пригадалася кольорова ілюстрація в сімейній Біблії: зображення з трьома жінками, які готують тіло Ісуса до поховання — натирають його пахощами та травами.

— Френні студіювала англійську, Ґлен викладав соціологію, Марк збирався захищати докторську з історії Америки, і ти, Гарольде, вивчав би англійську, адже хочеш стати письменником. Можна було б сісти й чудово потеревенити. Хоча ми це й так зробили, правда ж?

— Так, — погодився Гарольд.

Його зазвичай різкий та пронизливий голос наразі було ледве чути.

— Я десь читала, що гуманітарні науки вчать думати. Те, що ти завчаєш, стоїть на другому місці. Найкраще, що дає людині навчання, — це здатність правильно проводити індуктивно-дедуктивні зв’язки між різними фактами.

— Це добре, — сказав Гарольд. — Мені це подобається.

І тут рука таки опустилася їй на плече. Френ її не стріпнула, однак не могла не думати про цей дотик.

— Нічого тут доброго, — гримнула Пері.

Від подиву Гарольд прибрав руку з плеча Френ, і їй одразу полегшало.

— Тобто? — несміливо перепитав він.

— Марк помирає! — сказала Пері тихо, однак із безпорадною злістю. — Він помирає, бо ми витратили наш час на те, щоб навчитися, як забивати одне одному баки в гуртожитках та вітальнях дешевих квартир у містечках, де жило більше студентів, ніж постійних мешканців. О, я могла б вам розповісти про індіанців міді з Нової Ґвінеї, а Гарольд — про літературні прийоми сучасних англомовних поетів, та як це допоможе Маркові?

— Якби ж серед нас був хтось із медучилища… — обережно заговорила Френ.

— Так, якби ж. Та таких серед нас немає. Серед нас навіть автомеханіків немає, і жоден із нас не ходив до сільськогосподарських училищ і навіть ніколи не бачив, як ветеринар працює над коровою чи конем. — Вона подивилася на них, і її індигові очі ще потемнішали. — Як би ви мені не подобалися, зараз я б вас усіх проміняла на Містера На-Всі-Руки. Ви так боїтеся його торкнутися, хоча й знаєте, що станеться, якщо нічого не вдіяти. І я така сама, я себе не виключаю.

— Принаймні двоє… — Френні затнулася: вона збиралася сказати «принаймні двоє чоловіків поїхали до лікарні», та вирішила, що оскільки Гарольд тут, то фраза може виявитися невдалою. — Принаймні Стю з Ґленом поїхали. Це ж уже щось, так?

— Так, — Пері зітхнула, — це вже щось. І це ж Стю вирішив їхати, правда? Він єдиний серед нас урешті вирішив, що краще зробити бодай щось, аніж просто стовбичити й заламувати руки. — Вона поглянула на Френні. — Він не казав тобі, чим раніше заробляв на життя?

— Працював на заводі, — одразу ж сказала Френ.

Вона не помітила, як насупився Гарольд від того, що вона так швидко згадала цю інформацію.

— Він установлював схеми на електронні калькулятори. Гадаю, можна назвати його комп’ютерним техніком.

— Ха! — пхекнув Гарольд і кисло посміхнувся.

— Він єдиний із нас розуміється на тому, як розбираються речі, — мовила Пері. — Я майже певна, що Марк помре під час їхньої операції, та краще він помре, коли хтось намагатиметься йому зарадити, аніж конатиме, а ми просто стоятимемо й дивитимемося на