Читати книгу - "Ловець снів"

— Що означає «знали, звичайно»? — продовжив розмову Джонсі.

— Та ну тебе, Джонсі! Може, ми кинули Даддітса або намагалися кинути, але невже ти думаєш, що він коли-небудь залишав нас? Ти віриш цьому після всього, що сталося?

Дуже повільно Джонсі похитав головою.

— Дещо забувалося, дещо ми переросли, але Річі Ґренадо нікуди не подівся. Він діяв на нас так само, як таріль родини Рейплоу — на Овена Андергілла.

Джонсі не потрібно було просити пояснити, у Вайомінгу в них було більш ніж досить часу, щоб розповісти один одному ті частини історії, яких бракувало.

— Знаєш, є старий вірш про людину, яка намагалась обігнати самого Бога. «Небесний гончак»[241] називається. Даддітс, звичайно, не був Богом, боронь Боже, але він був нашим гончаком. Ми бігли так швидко й далеко, як могли, але…

— Так і не змогли вирватися з ловця снів, еге ж? — договорив Джонсі. — Ніхто з нас так і не зумів. А потім прийшли вони . Байрум. Дурні, без мозку, спори в космічних кораблях, побудованих якоюсь іншою расою. Вони ж цим були, так? Вони всі цим були?

— Гадаю, ми ніколи цього не дізнаємося. Минулої осені ми знайшли відповідь тільки на одне запитання. Протягом століть ми дивилися на зірки й питали себе, чи самотні ми у Всесвіті. Що ж, тепер ми знаємо, що не самотні. Отака радість, правда? Джеррітсен… пам’ятаєш Джеррітсена?

Джонсі кивнув. Авжеж, він пам’ятав Террі Джеррітсена, психолога з військово-морського відомства, з тієї команди, що допитувала їх у Вайомінгу. Він іще постійно жартував з того, що дядечко Семмі постійно посилає його в таку глушину, де найближча вода — коров’ячий ставок Ларса Кілборна. Джеррітсен і Генрі стали близькими — якщо не друзями, то лише тому, що не дозволяла ситуація. Нехай із Джонсі та Генрі добре поводились, усе одно у Вайомінгу вони не лише гостювали. Зате Генрі Девлін і Террі Джеррітсен були колегами, а подібні речі завжди мають значення.

— Джеррітсен від самого початку припускав, що відповіді є на два запитання: ми не самотні у всесвіті і ми не єдині розумні істоти у Всесвіті. Я довго намагався переконати його, що другий постулат базується на хибному посиланні, наче дім, побудований на піску. Не думаю, що мені це вдалось, але я хоча б посіяв у його душі зерно сумніву. Чим би не був байрум, вони не кораблебудівники; а раса, яка створила кораблі, цілком могла зникнути. Або ж вона перетворилася на байрум.

— Сірий не був дурним.

— Став таким, тільки-но проникнув у твою голову, тут я з тобою згодний. Сірий був тобою, Джонсі. Він украв твої емоції, твої спогади, твою любов до бекону.

— Я тепер його навіть до рота не беру.

— Мене це не дивує. Він викрав твою індивідуальність, а це включало й виверти підсвідомості. Твоя любов до фільмів жахів Маріо Бави і вестернів Серджіо Леоне, усе, що в тобі збуджувалось від страху й насильства… старий, Сірий обожнював такі речі. Та й що дивного? Усе це — примітивні інструменти виживання. І як останній представник свого виду у ворожому середовищі, він хапався за будь-яке знаряддя, до якого міг дотягтися.

— Повна маячня.

Відраза до подібної ідеї була виразно написана на обличчі Генрі.

— Ні. У «Дірі в стіні» ти бачив те, що й очікував побачити, а це прибулець із «Секретних матеріалів» або «Близьких контактів третього ступеня». Ти вдихнув байрус… Я впевнений, принаймні такий фізичний контакт відбувся. Але ти виявився абсолютно несприйнятливим до нього, як і щонайменше п’ятдесят відсотків представників людської раси. Підхопив ти щось на зразок наміру, сліпої необхідності. Блін, цьому немає відповідної назви, тому що немає відповідної назви для них . Але, гадаю, він проник у тебе, бо ти вірив , що він там був.

— Хочеш сказати, — уточнив Джонсі, дивлячись поверх голівки сплячого сина, — що я ледь не знищив людство через якусь псевдовагітність?

— О ні, — заперечив Генрі. — Якби це було саме так, усе минулося б безслідно, не важче, скажімо, за… дисоціативну фугу. Але думка про Сірого застрягла в тобі, як муха в павутинні.

— У ловці снів.

— Так.

Обидва замовкли. Незабаром Карла покличе їх їсти сосиски та гамбургери, картопляний салат і кавун під блакитним щитом нескінченно прозорого неба.

- І ти хочеш сказати, що все це збіг? — запитав Джонсі. — Що вони випадково опинилися на Джефферсон-тракт саме тоді, коли там опинився я? І не тільки я. Ти й Піт з Бобром. Плюс Даддітс лише за кількасот миль на південь, не забувай. Тому що Даддітс утримував нас разом.

— Даддітс завжди був двосічним мечем, — сказав Генрі. — З одного боку — Джозі Рінкенгауер: це Даддітс-рятівник, Даддітс-герой. З іншого — Річі Ґренадо: Даддітс-убивця. Тільки щоб убивати, Даддітсу були потрібні ми. Я в цьому впевнений. Ми мали глибшу підсвідомість. Ми надавали ненависть і страх, страх того, що Річі Ґренадо дійсно дістане нас, як обіцяв. У нас завжди було більше темряви, ніж у Даддітсі. В уявленні Даддса зло — це неправильно переставляти кілочки в крибеджі, та й то він робив це більше для забави. Усе ж таки… пам’ятаєш той випадок, коли Піт натягнув Даддітсу шапку на очі і той врізався в стіну?

Джонсі пригадував… дуже невиразно. Сталося це в торговельному центрі. Коли вони були молоді й тинятися по магазинах вважалося розвагою. День інший, лайно те саме.

— Після цього дуже довго Піт незмінно програвав, коли ми грали в гру Даддітса. Даддітс завжди зменшував його очки, і ніхто нічого не запідозрив. Напевне, вважали це простим збігом, але у світлі всього, що сталося, у мене виникають певні сумніви.

— Думаєш, навіть Даддітс знав, що розплата — сука?

— Він навчився цього в нас, Джонсі.

— Даддітс дав Сірому точку опори. Точку розумової опори.

— Так, але ще він дав тобі схованку. Не забувай цього.

Ні, подумав Джонсі, цього він ніколи цього не забуде.

— З нашого боку все почалося з Даддітса, — продовжував Генрі. — Ми стали не такими, як усі, з того дня, як зустріли його. Ти й сам знаєш, що це правда. Випадок із Річі Ґренадо просто був найяскравішим, найгучнішим. Якщо згадувати наше життя, побачимо й інші приклади, я впевнений.

— Дефаньяк, — тихо промовив Джонсі.

— Це хто?

— Той студент, якого я зловив на брехні перед самим нещасним випадком. Зловив, хоча мене навіть там не було в день іспиту.

— От бачиш? Але все-таки саме Даддітс зламав цього дрібного сірого сучого сина. Скажу більше: мені