Читати книгу - "Перспективи Української Революції"

Основною напрямною політики і стратегії національно-визвольних рухів у тому питанні є докладати заходів, щоб існував і був активним московський протикомуністичний фронт, навіть тоді, коли він рівночасно звертається проти них. Вирішне значення має питання, чи дотичні московські сили справді ведуть активну, поважну боротьбу проти большевицького режиму, крім свого імперіялістичного поборювання самостійницьких рухів, чи навпаки — протисамостійницька боротьба є їхньою властивою і єдиною дією, а протикомуністичні гасла служать їм тільки для прикриття та обману. В останньому випадку маємо діло з закаптуреними спільниками большевиків і їх ніяк не можна зараховувати до антикомуніс-тичних сил. Коли ж маємо проти себе справжні антикомуністичні московські сили, які активно борються з большевиками й одночасно творять фронт проти самостійности поневолених народів, тоді цей фронт трактуємо як другорядний, поки большевики залиша-ються головним, найгрізнішим і найсильнішим ворогом. Такий наш другий висновок з оцінки значення московського протикомуністичного фактора.

Щоб цю настанову розуміти правильно, треба завжди мати все на увазі, що основним і незмінним ворогом самостійности поневолених народів є московський імперіялізм, усі імперіялістичні сили Росії. Але ці сили можуть виступати проти національно-визвольних змагань як моноліт, одним фронтом, або можуть бути такі розбиті, розділені внутрішньою боротьбою, що через те значно зменшується сила їх збірного наступу на інші народи. Ця друга ситуація є корисніша для визвольних змагань і власне йде про її виникнення і втримання. Якщо всередині російського народу, який є носієм загарбницького імперіялізму, буде поважний внутрішній заколот і завзята взаємна боротьба, тоді легше провадити визвольні змагання окремо проти одних і других, ніж тоді, коли большевики диспонують всіма російськими силами. В майбутньому в Росії можуть взяти верх антикомуністичні сили і знову створити монолітну силу імперіялістичної Москви проти самостійности поневолених народів. Тоді вони стали б головним ворогом.

Коли говоримо про головний і другорядний фронти, творені московськими імперія-лістичними силами проти самостійности уярмлених, чи загрожених Росією народів, то при цьому беремо до уваги передусім силове відношення між ними. Було б помилкою трактувати одних московських імперіялістів як грізних, а других як лагідніших на підставі їхньої програми, системи і методів їхньої дії. Бо під цим оглядом можуть відбуватися зміни в одному чи другому напрямі, але ці зміни мають внутрішньо-російський характер, натомість на відношення російського імперіялізму до інших народів не мають поважнішого впливу. Боротьба з цим імперіялізмом не може зміряти тільки до того, щоб звільнитися, чи забезпечитися від однієї його відміни, залишаючи іншим відмінам змогу втриматися і знову розвинутися на страшного ворога. Народи, що ведуть визвольну чи оборонну війну з російським імпе-ріялізмом, мусять мати на меті повне його зламання, або принаймні відсунення від своїх кордонів, трактуючи усі його форми-відміни й усі московські імперіялістичні сили як однаково небезпечні складники одного й того самого ворога.

Розрізнення: головний і другорядний фронт у боротьбі з московськими імперіялістичними силами має тільки тактичне, часово обмежене значення. Йде про створення, підсилювання і використання такого розбиття російських імперіялістичних сил на собі взаємно ворожі табори, щоб боротьба між ними послаблювала їхній спільний наступ на чужі народи. При кожночасному укладі за головний уважаємо фронт проти панівного московського табору, яким тепер є большевизм, що диспонує силами й засобами цілої імперії та мобілізує всі імперіялістичні прямування й енергію російського народу проти національно-визвольних змагань. Фронт проти московських антикомуністичних сил уважаємо другорядним, поскільки вони розгортають розбиття і внутрішню боротьбу в таборі московського імперіялізму. Якщо б відношення сил між большевиками й російськими антикомуністами в розвитку боротьби вирішувалося, тоді тактика розрізнювання між ними першочергового і другорядного фронту перестала б бути актуальною і поборювання одних і других вимагало б однакової напруги енергії. Коли боротьба між протиставними російськими імперіялістичними силами — большевицькими й протикомуністичними входитиме в кінцеву стадію перемоги одного табору, тоді знову перемагаючий, а незмінне імперіялістичний табір стає головним ворогом незалежности уярмлених народів і з ним треба воювати найсильніше.

8. СПІЛЬНИЙ ФРОНТ НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ РЕВОЛЮЦІЙ

Вже була мова про те, що всі народи, які борються за своє національне визволення проти імперіялістичної Москви, є для себе взаємно природними союзниками і їхні змагання творять спільний фронт.

Кладучи наголос на означення «природні союзники», маємо на увазі те, що підставою союзництва між визвольними змаганнями цих народів є подібність їхнього положення, співзвучність цілей їхньої самостійницької політики і боротьби та об'єктивна користь для всіх цих народів з протибольшевицької боротьби кожного народу зокрема. Природне союзництво, засноване на таких підставах, не є засадничо узалежнене від існування політичних і організаційно-оперативних пов'язань між діючими визвольними силами окремих народів. Воно може бути оформлене і скріплене політичним і стратегічним бльокуванням, але й без того, та навіть при наявності повалених політичних протилежностей з інших мотивів, воно не втрачає своєї сили і значення. Наприклад, українсько-польські взаємовідносини: вперте настоювання поляків на неоправданих претенсіях до західньоукраїських земель унеможливлює будь-яке українсько-польське порозуміння і співдію. Проте ж в обидвох народах та в їхніх визвольних силах живе позитивне зацікавлення протимосковськими і протикомуністичними процесами другого народу і симпатії до його національно-самостійницьких змагань.

Усі поневолені Москвою народи мають одного й того самого ворога. В цьому відношенні між ними немає таких розходжень, які існують з московськими протикомуністичними течіями і силами. Для коленого народу, який попав під большевицький гніт, смертельним ворогом є однаково московський загарбницький імперіялізм, у всіх своїх виявах, як і комунізм — його актуально найсильніша і найгрізніша форма. Національно-самостійницькі змагання кожного поневоленого Москвою народу мають не тільки протико-муністичний зміст, але вони по суті направлені проти російського імперіялізму, проти його істоти і сили, його експансії та проти його домінантного становища в міжнародньому політичному житті. Таке внутрішнє наставлення протибольшевицьких змагань кожного поневоленого народу і таке їхнє значення на міжнародньому форумі є наслідком цілого розвитку останнього десятиріччя. Різні відхилення від цієї основної лінії, які подекуди проявляються в політиці окремих угруповань чи репрезентативних центрів різних еміграцій, не мають поважнішого значення, вони звичайно зумовлені опортуністичними мотивами. Залишки давніших русофільських орієнтацій та зроджене ними неоднакове трактування комунізму і російської експансивности — втратили всякий, вплив і ґрунт у національно-самостійницьких рухах поневолених народів. Тепер уже для всіх комунізм і московський імперіялізм — це один ворог.

Теж у позитивних визвольних цілях усіх поневолених народів є засаднича однозгідність. Вона полягає в тому, що кожний нарід прагне не