Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мир хатам, війна палацам 📚 - Українською

Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мир хатам, війна палацам" автора Юрій Корнійович Смолич. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 185 186 187 ... 242
Перейти на сторінку:
історії України. Він пообіїгяв незабаром відвідати Київ, а то й зовсім розквартируватися в ньому.

Щодо петиції до президента Вільсона, то українських дипломатії? запевнили, що президент не забариться з відповіддю і, поза всякими сумнівами, підтримає скромні претензії відроджуваної нації. Про позику ж сказали так: з запроектованих п'яти мільярдів на Україну, звичайно, припаде якась пайка, але з щойно авізованих ста мільйонів, на жаль, ні цента вже урвати неможливо, бо всі ці грошики передано Керенському — спеціально на відкриття фронтального наступу.

— Воюйте! Воюйте! — мовив на заключения розмови сенатор. — Воюйте, і це буде ваш найліпший бізнес! Незалежність України буде дивідендом вашої участі в війні. Будь ласка, націоналізуйте, українізуйте, хоч би й соціалізуйте армію ваших фронтів — аби вона вийшла з окопів і пішла в наступ! Тоді протекторат, чи пак, я хотів сказати — покровительство США буде вам гарантовано цілковито. Бувайте здорові, містери самостійники! Гуд бай!

І от сорок українізованих батальйонів Центральної Ради пішли в армію прориву. Правда, жоден не повернувся з вікторією: частина лягла трупом, інші опинились у полоні. Але загибель, полон — це ж зовсім закономірно в час війни! В кожному разі, президентові Вільсонові тепер відомо: Центральна Рада життям своїх воїнів оплачує жадану самостійність!

Звичайно, щоб гарантувати одержання Україною обіцяних дивідендів від США, годилося б і далі запихати в пельку молохові війни життя українських вояків. Але ж ці п'ятдесят тисяч у Вінниці, Жмеринці й Проскурові та київський український гарнізон — богданівці й полуботківці — це ж останні українізовані частини Південно–Західного фронту! Віддаси їх Сашці Керенському, і цей шахрай та пройдисвіт скине зразу до чортів собачих Центральну Раду — і адьє–люлю, самостійна, автономна чи будь–яка інша форма української державності! Ні, на таке Винниченко не міг дати своєї згоди.

— Ну, як, Михаиле Сергійовичу? — зашепотів Винниченко до Грушевського, всідаючися після сутички з Керенським. — Здорово я йому відрізав, сукиному синові, га?

Грушевський застогнав:

— Ви — монстр, Володимире Кириловичу! Ви — страховище! Ваше грубіянство може тільки все чисто зіпсувати!



3

Грушевський не поділяв самовпевненого настрою свого заступника. При всій своїй антипатії до Росії, попри гаряче жадання відокремлення України, професор Грушевський не вважав момент слушним для розриву з Тимчасовим урядом.

По–перше, в питаннях землі та промисловості цей уряд не вдавався до максималістських крайностей.

По–друге, автономії України та задоволення всіх національних домагань українського народу вимагали й бузувіри–більшовики на чолі з цим «анфан–терібль», Леніним. Отже, непримиренно обстоювати негайне оформлення української державності означало б фактично — іти в одному річищі з петроградськими більшовиками і підсилювати їх у боротьбі проти Тимчасового уряду!

Ні, ні! Не можна зараз поривати з благонаміреним, поміркованим Тимчасовим урядом! Тимчасовий уряд проти більшовицької агресії відмобілізовує нині всі доброчинні сили. Та й в складі уряду набирають тепер ваги українські елементи. Ось — пан Терещенко, високоповажний добродій в українському фінансово–економічному житті: цукор — біле золото України, це вам не грушка–дуля! А який з нього аматор рідної старовини: в музейному палаці на розі Тимофіївської зібрав він над тисячу коштовних оригіналів Левицького, Боровиковського, Шевченка, Жемчужникова, Штернберга, Рєпіна, ще й Федотова та Врубеля. Навіть збірка у палаці Ханенка проти його збірки — ніщо!

Правда, признати українську автономію і українську армію Тимчасовий уряд зараз не хоче. Але ж хіба вони категорично відмовляють у тому? Аж ніяк! Тільки кажуть, щоб почекати з цим до Установчих зборів. Що ж тут поганого, скажіть, будь ласка, на милість? Адже кожному дурневі ясно, що Установчі збори, де більшовиків буде переважна меншість, ніколи не схвалять безвикупного розподілу землі або націоналізації промисловості. Михайло Сергійович всією душею за Установчі збори! І, будьте певні, Центральна Рада вже постарається, щоб Українські установчі збори схвалили не тільки куцу автономію, але й цілковиту самостійність України!

Нехай вже українізовані частини рушають собі на фронт. Ну нехай не всі п'ятдесят тисяч, а скажімо, двадцять п'ять — тридцять, — можна ж поторгуватись…

А що мало не тридцять українізованих батальйонів потрапили в полон, то це мало тривожило пана Грушевського. Навпаки, коли хочете, саме це й потішало його в цю хвилину найбільше. Адже з митрополитом Шептицьким домовлено точно: всі полонені українці віднині гуртуються австрійцями та німцями в спеціальних таборах, і з них формується українська національна армія: «синьожупанники» — у Німеччині та «сірожупанники» — в Австрії. Це буде зовсім непоганий аргумент для розмов з тим же таки Тимчасовим урядом згодом. В провалі наступу соборна Україна, отже, не втратила армії, а, навпаки, придбала її. Митрополит проїхав–таки до себе в Галичину і зараз, коли австро–німецькі армії ринули в прорив, якраз і опинився по той бік фронту — під егідою Габсбургів та Гогенцоллернів: він вже поклопочеться, можете бути певні.

І Грушевський, вважаючи, що наспів час втрутитися рішуче, поквапився звернутись безпосередньо до господаря хати:

— Високоповажний Миколо Івановичу! Ми з вами — люди одної крові, обидва київські аборигени. Коли екстремісти наших

1 ... 185 186 187 ... 242
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мир хатам, війна палацам», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мир хатам, війна палацам"