Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

мапи, розкладені на столі. — Схоже, що відтоді вони анітрохи не змінилися. Ти чудово впорався, сину, — ми дізналися все, що нам треба.

— Справді? — спитав Адолін і, тримаючи шолома під пахвою, підійшов до стола.

— Так. — Великий князь підвів на нього очі. — Ми знаємо, що хай там як, а на мир вони не погодяться. Моє сумління чисте.

Адолін окинув поглядом розкладені мапи.

— Що це таке? — спитав він, зауваживши символи, якими позначали переміщення військ. Вони щоразу вказували вглиб Розколотих рівнин.

— План наступу, — півголосом відповів батько. — Паршенді не хочуть домовлятися з нами й затівають дещо серйозне — таке, що змінить перебіг війни. Настав час дати генеральний бій і покінчити з цією кампанією — так чи інак.

— Прародителю бур, — видобув княжич. — А що як ми потрапимо в оточення?

— Ми виступимо всіма силами, — промовив Далінар. — Залучимо все наше військо, армії стількох великих князів, скільки їх погодиться долучитися, й Душезаклиначів, щоб забезпечували нас провіантом. Такого величезного з’єднання паршенді не зуміють оточити, а навіть коли й так, — нічого страшного. Ми зможемо вистояти.

— Виступити можна одразу перед Риданням — після останньої великобурі, — сказала Навані, проставляючи на полях мапи якісь цифри. — Нинішній рік — переступний, Світлий: дощити дощитиме, але бурі не налітатимуть тижнями й не застигнуть нас на Рівнинах.

Так-то воно так, але їхні сили опиняться там, відрізані від усього світу, за лічені дні від дати, яка з’являлася на стінах і підлозі… По спині княжича забігали мурашки.

— Нам треба перехопити ініціативу, — тихо сказав Далінар, вивчаючи мапи, — й зірвати їхні плани, доки не закінчиться зворотний відлік. — Князь підвів очі на Адоліна. — Мені потрібно, щоб ти більше бився на дуелях. Здобувай для мене Сколки, сину.

— Завтра в мене поєдинок з Елітом, — оголосив Адолін. — А далі намічена наступна мішень.

— От і добре. Для успіху на Рівнинах знадобляться Сколкозбройні, а також лояльність якомога більшої кількості великих князів, які були б ладні виступити зі мною. Зосередься на дуелях зі Сколкозбройними, які орієнтуються на Садеаса, — громи їх з усією помпою, на яку тільки здатен. А я пройдуся по великих князях, які зберігають нейтралітет, і нагадаю їм про обітницю виконувати Пакт помсти. Якщо ми відберемо Сколки в Садеасових посіпак і за допомогою здобутих трофеїв покладемо край цій війні, то явимо вагомий доказ на користь того, про що я завжди казав: шлях до величі Алеткару лежить через єдність.

Адолін кивнув.

— Буде зроблено.

 

52. В небо

 

Споглядальники істини мали езотеричну натуру, і їхній орден складався виключно з тих, хто ніколи не говорив і не писав про власні діяння, чим дратував сторонніх — непосвячених у таку цілковиту секретність. Його члени були від природи не схильними до пояснень, тож коли говорити про незгоду з Корбероном, їхня мовчанка була свідченням не надлишку зневаги, а надлишку тактовності. «Слова Променистого ордену», розділ 11, с. 6

 

Каладін простував вечірніми Розколотими рівнинами, минаючи пасма сланцекірки й ліани, довкола яких кружляли такі собі порошинки — спрени життя. Після вчорашньої великобурі в низинах досі стояли калюжі, тлусті від крєму — справжній бенкет для рослин. Зліва долинали звуки військових таборів, де кипіла активність. А праворуч була… абсолютна тиша. Лише неозорі плато.

Свого часу, коли він — іще мостонавідником — ішов у цей бік, Садеасові солдати його не спиняли. Адже чого було шукати таким, як він, на Рівнинах? Садеас натомість виставляв вартових на околицях табору й біля мостів, щоб не дати рабам утекти.

То чого було шукати тут таким, як він? Не інакше, порятунку в чистому вигляді, прихованого на дні цих проваль.

Каладін, звернувши, закрокував уздовж прірви. Дорогою він проминав пости охорони — при світлі смолоскипів, що поблимували на вітрі, солдати несли варту біля мостів. Вояки віддавали капітанові честь.

«Це тут», — подумав той, пробираючись знайомим плато. Військові табори ліворуч від нього плямували темряву світлом, і це дозволяло розгледіти, де він є. На крайці плато Каладін дійшов до того місця, де якось увечері, багато тижнів тому, зустрівся з королівським Дотепником. Той вечір став вечором рішень, вечором змін.

Капітан підступив до краю провалля і глянув на схід.

Зміни та рішення. Колишній мостонавідник озирнувся через плече. Пост охорони залишився позаду, і тепер поблизу не було нікого, хто міг щось побачити. З повним чересом капшуків зі сферами Каладін ступив у провалля.

***

Садеасів військовий табір був Шаллан не до вподоби.

Тут навіть пахло інакше, ніж у Себаріаловому — в повітрі висів сморід безнадії.

А хіба безнадія має запах? Шаллан здавалося, що його можна описати. Це був сопух поту, дешевого пійла та неприбраного з вулиць крєму. Всі ці «пахощі» витали над погано освітленими дорогами. В Себаріаловому таборі ходили групами, а тут — пробиралися перебіжками, збившись у зграї.

В Себаріаловому стані пахло прянощами й ремеслами — шкірою-сирицею та інколи худобою. В Далінаровому — дьогтем і мастилом. У Холіна на кожному другому перехресті стояли ті, хто робив щось корисне. Тепер солдатів там лишилося замало, зате мундири всі вони носили так, неначе йшлося про щити від нинішнього хаосу.

А в Садеаса солдати ходили в незастібнутих кітелях і пожмаканих штанях. Шаллан проминала один генделик за іншим, і з кожного лунали ґвалт і гармидер. Подекуди на вході отиралися жінки, і це свідчило, що то були не просто генделики. Борделів, звісно, не бракувало в жодному з таборів, але тут цього ніхто не соромився.

Паршменів дорогою траплялося менше, ніж звично було бачити в Себаріала. Садеас надавав перевагу звичайним рабам і рабиням, які пробігали то туди, то сюди — з таврами на лобі, зігнутою спиною та зсутуленими плечима.

Відверто кажучи, дівчина очікувала, що так буде в кожному з таборів. Вона читала в хроніках про табірне життя — про маркітанток і проблеми з дисципліною. Про спалахи гніву та поведінку чоловіків, навчених убивати. Певне, замість жахатися зі стану Садеаса, вона мала б дивуватися, що й решта не такі самі.

Шаллан поспішала. На ній була личина молодого темноокого, волосся було забране під картуз, а п’ястки покривали цупкі рукавиці. Навіть перевдягнувшись чоловіком, світити захищеною рукою вона не збиралася.

Перше ніж вийти з дому цього вечора, Шаллан про всяк випадок припасла низку портретів. Експерименти показали, що ранковий малюнок придавався і ввечері, але якщо позволікати з добу, образ виходив нечіткий і часом навіть розпливався. Шаллан це нітрохи не дивувало: процес малювання залишав відбиток у свідомості, який зрештою зношувався.

Прототипом її нинішньої личини став збірний образ юнаків-вістових із Садеасового табору. Щоразу як вона проходила повз гурт солдатів, її серце глухо калатало, але ніхто з них не затримував на ній погляду.

Амарам був «Його Високороддя»: він належав до третього дану, на цілий ранг переважаючи її батька й на дві позиції — саму дівчину. Це давало йому право мати власну невеличку резиденцію на території військового табору сюзерена. Над маєтком майорів Амарамів персональний штандарт, а в прилеглих приміщеннях