Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Звіяні Вітром (том 1) 📚 - Українською

Читати книгу - "Звіяні Вітром (том 1)"

1 195
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Звіяні Вітром (том 1)" автора Маргарет Мітчелл. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 186 187 188 ... 193
Перейти на сторінку:
написав? Люба моя, хіба ж ти не знаєш, як працює тепер пошта? Навіть там, де зв’язок відновлено, пошта діє абияк, ніякої певності нема. А що… а що, як він помер дорогою додому? Але ж, Меллі, котрась жінка-янкі неодмінно написала б про це!.. Жінка- янкі?! Де б пак!.. А чом би й ні, є там і порядні жінки. Є, безперечно є! Бог не попустить, щоб на всю країну не знайшлося жодної порядної жінки! Пам’ятаєш, Скарлет, як ми зустріли раз у Саратозі дуже порядну жінку-янкі… Скарлет, та розкажи ж про неї Мелані!

- Порядну, атож! - озвалася Скарлет.- Вона спитала мене, скільки у нас гончаків цькувати наших негрів! Я згодна з Мелані. Я зроду не бачила жодного порядного янкі - ні чоловіка, ні жінки. Але не плач, Мелані! Ешлі вернеться додому. Це ж далека дорога, і може… Може, у нього немає ніяких чобіт.

Уявивши собі Ешлі босоніж, Скарлет мало не розплакалась. Нехай інші солдати шкандибають додому, обмотавши ноги ганчір’ям - мішковиною чи окрайцем килима,- але тільки не Ешлі. Він мав повернутись верхи на доброму коні, в пристойній уніформі й начищених чоботях, у капелюсі з пером. Скарлет нестерпна була думка, що Ешлі може поневірятись так само, як усі ці солдати.

Якось надвечір у червні, коли всі мешканці Тари зібралися на тильній веранді, зосереджено спостерігаючи, як Порк розрізає першого в цьому сезоні напівдостиглого кавуна, з під’їзної алеї почувся стукіт копит. Пріссі лінькувато подалась до передніх дверей глянути, хто там, а решта зайшла у палку суперечку, чи сховати кавуна, а чи подати на вечерю, коли виявиться, що це під’їхав якийсь солдат.

Меллі й Керрін пошепки висловили думку, що треба почастувати солдата, тоді як Скарлет, знайшовши підтримку з боку Сьюлін і Мамки, нишком наказала Поркові швиденько заховати кавуна.

- Не будьте такі дурні, дівчата! Нам і самим тут ледве стане по скибці, а якщо двоє-троє зголоднілих солдатів допадуться, ми навіть покуштувати його не встигнемо,- заявила Скарлет.

Поки Порк стояв, притискаючи до себе того невеличкого кавунчика, непевний щодо остаточної ухвали, долинули вигуки Пріссі:

- Боже м’стивий! Міс Скарлет! Міс Меллі! Ходіть-но сюди!

- Хто там такий? - скрикнула Скарлет, зриваючись зі сходинок і біжачи з Меллі через хол; за ними поквапилися й інші.

“Ешлі! - промайнуло у Скарлет.- А може…”

- Це дядько Пітер! Дядько Пітер від міс Туп!

Усі вибігли на веранду перед будинком і побачили високу сиву постать старого тітоньчиного можновладця, що злазив з куцохвостої шкапи, покритої замість сідла шматком укривала. Вйраз звичної гідності на його широкому чорному обличчі поволі змінювався виразом радості від зустрічі з давніми приятелями, отож вийшло так, що брови ще лишалися насуплені, а рот, схожий на пащу старого беззубого гончака, розплився усмішкою.

Всі, чорні й білі, дружно збігли сходинками й стали тиснути йому руку та закидати питаннями, але виразніше за всі інші прозвучав голос Меллі:

- А тітонька не хвора, ні?

- Ні, мем. Вона, хвала Богові, сяко-тако тримається,- відказав Пітер, суворо глянувши спершу на Меллі, а тоді на Скарлет, аж ті раптом відчули себе невідь чого винними.- Сяко-тако тримається, але на вас, молоді панночки, таки сердита, а як правду мовити, то я теж сердитий.

- Чому, дядьку Пітере? Що такого…

- І не вдавайте, ніби нічо’ не знаєте. Хіба міс Туй не писала вам раз у раз, аби ви приїхали додому? І хіба я сам не бачив, як вона пише вам, а як одержить вашого листа, то плаче над ним, що у вас, мовляв, забагато роботи на цій старій фермі, й ви не можете приїхати?

- Але ж, дядьку Пітере…

- І як ви могли покинути міс Туп саму, коли вона страх як боїться бути наодинці? Ви не згірш за мене знаєте, що міс Туп ніколи не жила сама-одна, а вже як вернула з Мейкона, то день і ніч дрижить зі страху. І вона веліла мені сказати вам в очі, мовляв, як так ви могли покинути її в скрутну годину?

- Та годі вже! - гостро перепинила його балачку Мамка, якій допекло до живого, коли він обізвав Тару “старою фермою”. Хоча й правда: відкіля міський неук-негр може знати різницю між фермою та плантацією! - А у нас хіба не “скрутна година”? І хіба нам не треба, щоб міс Скарлет і міс Меллі були тут? Ще й як треба! А чого міс Туп не покличе до себе свого брата, як у неї така скрута?

Дядько Пітер кинув на неї нищівний погляд.

- Ми вже стільки літ не маєм діла з місте’ Генрі, і ми вже застарі, аби міняти свої звички.- Він обернувся до Скарлет і Мелані, які силувалися стримати усмішки.- Сором вам, молоді панночки, що полишили міс Туп саму, коли половина її приятельок померла, а половина в Мейконі, а у ‘Тланті повно солдатів-янкі й вільних чорнюків-голо- дранців.

Обидві дівчини скрушно вислухали його догану, але думка про те, що тітонька Туп прислала Пітера сюди насварити їх і відпровадити до Атланти, здалась їм надто вже химерною, і врешті вони приснули сміхом, припавши одна одній до плеча. А Порк, Ділсі й Мамка, звісно, теж розреготалися, тішачись, якої осороми зазнав огудник їхньої рідної Тари. Сьюлін та Керрін і собі захихотіли, і навіть у Джералда на обличчі з’явився проблиск усмішки. Сміялися всі, крім Пітера, що тупцював на місці своїми здоровезними ступнями й переймався дедалі більшим обуренням.

- А нащо ти там, чорнюче? - в’їдливо запитала Мамка.- Чи ти вже так захирів, що й не захистиш своєї пані?

Пітер відчув себе вкрай ображеним.

- Це я захирів! Ні, мем! Я завше можу захистити міс Туп, як і раніш захищав. Хіба не я захищав її, коли ми втікали до Мейкону? І коли янкі прийшли до Мейкону, а вона так перелякалася, що раз за разом мліла? І хіба не я привіз її назад до ‘Тланти й усю дорогу і її саму стеріг, і срібло її батенька? - Виголошуючи цю виправдальну промову, дядько Пітер аж випростався на весь зріст.- Я ж бо не про те, що не можу її захистити. Я про те, як воно збоку виглядатиме.

- Збоку?

- Атож, коли люди побачать, що міс Туп живе сама. Люди всяко говорять про незаміжніх панн, якщо ті живуть самі-одні,- вів далі Пітер, і слухачі збагнули, що для нього Туп і

1 ... 186 187 188 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Звіяні Вітром (том 1)», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Звіяні Вітром (том 1)"