Читати книгу - "Іліада. Одіссея"

Кину я знов - чи так само, чи навіть, надіюся, й далі.

Спробуйте, вийдіть і в інших ви іграх зі мною змагатись,

205] В чому хто серцем бажає, бо надто ж мене роздражнили.

В гонах, в борні чи в бою навкулачки - ні з ким із феаків

Я не відмовлюсь боротися, крім лише Лаодаманта.

Гість-бо я в нього, а хто ж із господарем б'ється гостинним?

Дурень хіба чи нікчема якийсь викликав би змагатись

210] Саме того, хто виявив щиру до нього гостинність

Поміж чужими людьми, - собі лише цим він пошкодить.

Інших же я не відкину й змагатися не відмовляюсь, -

Виступить я проти кожного згоден і сили помірять.

Тож на змаганнях, відомих мужам, я не зле почуваюсь, -

215] Вмію поводитись я і з добре обточеним луком,

Перший улучу стрілою у постать намічену навіть

Серед загону ворожого, хоч би і ближче до нього

Товариші націлялись численні і влучно стріляли.

Перемагав мене лиш Філоктет, коли біля Трої

220] Всі ми, ахейські мужі, у стрілянні із лука змагались.

Що ж до всіх інших, то, певен я, кращих від мене немає

Нині між смертних, що тут, на землі оцій, хліб споживають.

Проти колишніх мужів не посмів би, проте, я змагатись, -

Проти Геракла чи проти Евріта, вождя Ехалії;

225] Навіть з богами на луках вони свої міряли сили.

Тим-то й загинув великий Евріт, не діждавши своєї

Старості вдома, - убив Аполлон його в гніві страшному.

Він-бо його викликав у стрілянні із лука змагатись.

Далі я списа метну, ніж інший із лука устрелить,

210] Тільки боюся, щоб часом у гонах мене не здолав би

Хтось із феаків, - занадто свої я виснажив сили

В хвилях морських, не всю-бо дорогу сюди я проїхав

На кораблі, і любі ослабли у мене коліна».

Так говорив він, і всі у глибокім сиділи мовчанні.

Тільки один Алкіной у відповідь мовив до нього:

«Гостю, нічого для нас неприємного ти не говориш,

Ти захотів лише доблесть, властиву тобі, показати

В гніві на мужа цього, що образив тебе у зібранні,

Як не посмів би ніхто із людей зневажать твою доблесть,

240] В кого є розум, хто здатний доречне промовити слово.

Тільки й моєї мови послухай, щоб іншим героям

Міг ти усе розказати в той час, як у власному домі

Учту справлятимеш разом з своєю дружиною й дітьми,

Щоб спогадав тоді й доблесті наші, в яких відзначитись

245] Зевс дарував нам не раз ще із батьківських днів стародавніх.

В нас ні борців нема видатних, ні бійців навкулачки,

В гонах ми спритні зате й мореплавці найкращі у світі.

Любимо завжди ми учти з кіфарою, співи і танці,

Теплі купелі, і ложе м'яке, й свіжозмінені шати.

250] Та підійдіть-но, уміння своє покажіть нам, найкращі

Танцівники феакійські, щоб гість наш, додому вернувшись,

Друзям своїм розповів, наскільки за інших ми вищі

І в мореплавстві, і в гонах швидких, і в співах, і в танці.

Та побіжіть-но хто-будь принесіть дзвінкострунну формінгу

255] Для Демодока, - вона десь у нашому домі лишилась».

Так Алкіной боговидий промовив, і зараз окличник

Встав, щоб формінгу дзвінку принести сюди з дому державця.

Дев'ять тоді розпорядників, обраних з-поміж народу,

Теж підвелися, щоб все влаштувать, до змагання належне.

260] Ґрунт урівняли вони і розширили площу навколо.

Швидко окличник вернувся й приніс дзвінкострунну формінгу

Для Демодока. І той на середину вийшов, довкола ж

Юні зібралися хлопці, досвідчені в танцях добірних,

І почали тупотіти на рівній площадці; мелькання

265] Ніг споглядаючи їхніх, в душі Одіссей дивувався.

От під формінгу почав Демодок пречудової пісні

Про Афродіту заквітчану, що із Ареєм кохалась,

Як вони в домі Гефеста уперше з'єднались таємно

В любощах, як їй дарунки приносив Арей, як збезчестив

270] Ложе Гефеста-державця. Цю звістку приніс йому зразу

Гелій: побачив він їх у обіймах палкого кохання.

Щойно Гефестових вух доторкнулась ця звістка болюча,

В кузню свою він пішов, злу думку плекаючи в серці.

І на колоді ковадло поставивши, викував пута

275] Він нерозривні й незламні, щоб кожного міцно тримали.

Хитро зробивши цю вигадку й дуже лихий на Арея,

В спальню свою він пішов, де любе їх ложе стояло,

Путами ніжки його він навколо обвинув старанно.

Потім зі стелі ще сіті тонкі він із сволока звісив,

280] Мов павутиння легке, ніхто їх побачить не міг би,

Навіть безсмертні боги, - так майстерно усе те скував він.

А заснувавши підступно круг ложа усі свої сіті,

Вдав, ніби в Лемнос іде, у прегарно збудоване місто,

Що із усіх йому міст на землі цій було найлюбіше.

285] Був не сліпий, того ждавши, й Арей з золотавим повіддям, -

Щойно із дому Гефест одлучився, митець славнозвісний,

Зразу ж пішов до Гефеста славетного він у домівку,

Спраглий жагою в коханні обнять Кітерею квітчану.

Та ж, вщ Кроніона, батька могутнього, щойно вернувшись,

290] Дома сиділа сама. А він, увійшовши в господу,

Взяв Афродіту за руку, назвав на ім'я і промовив:

«Ляжмо спочить, моя люба, зажиймо розкошів кохання!

Дома ж Гефеста нема, десь, видно, давно він в дорозі,

До сінтіян дикомовних, на Лемнос, напевно, подався».

295] Так він сказав, і радо лягла вона з ним спочивати.

Скоро й заснули на ложі вони. І раптом над ними

Сіті підступні Гефеста премудрого зверху спустились,

Так що ні встати ніяк не могли вони, ні повернутись,

І зрозуміли тоді, що нема уже як їм тікати.

300] Зовсім до них тоді близько кульгавець надходить славетний, -

Перше ніж в Лемнос прибути, назад він з дороги вернувся.

Гелій-бо сам чатував і звістку подав йому вчасно,

То й поспішив він, зажурений серцем, до милого дому.

Вбігши, спинивсь на порозі він, лютим