Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Останній пророк 📚 - Українською

Читати книгу - "Останній пророк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Останній пророк" автора Леонід Мосендз. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 187 188 189 ... 203
Перейти на сторінку:
героям; забракло одностайності аж до такої міри, що коли Галілея «вибухла вогневищем спротиву, Самарія й Юдея обмежилися порожніми словами» (такі от регіональні відмінності! Більше — антагонізм між запальною, можна сказати національно свідомою, антиримською Галілеєю, з її волелюбними чабанами й рибалками, та сонними й терплячими або й колаборантськи настроєними Юдеєю й Самарією, — про це в романі згадується не раз, здебільше в окремих репліках персонажів, але, мабуть, не випадково. І викликатиме асоціації в українського читача). Не кажучи вже про давні й непримиренні суперечності між двома найбільшими партіями: садукеями та фарисеями, з облудністю яких ще доведеться стикатися і Єгоханану, як виросте, і Тому, кого він, уже як Предтеча, освятить…

На якийсь час в Ізраїлі вкотре запановують мир і тиша — стабільність. (Тут, між іншим, вичитуємо цікаву й, певно, також невипадкову сентенцію від компетентного автора: «Чим більший одчай і нещастя, тим глибше й забуття». Іншим разом у романі згадується притча: лев лютує, коли на нього падає з гори камінчик, але тікає, коли рушиться брила.) Це — заперечення, хай і ненавмисне, відомого самообманного трюїзму: «Чим більший гніт, тим сильніший спротив». Ні, панове, бувають такий гніт і такі жорстокості, перед абсолютністю яких усе замовкає. Чи не перший сказав про це Тарас Шевченко:


Розказали кобзарі нам Про войни і чвари, Про тяжкеє лихоліття, Про лютії кари, Що ляхи нам завдавали, — Про все розказали. Що ж діялось по шведчині! То й вони злякались! Оніміли з переляку Сліпі небораки. Отак її воєводи, Петрові собаки Рвали, гризли…

І в Ізраїлі на якийсь час усе замовкло. Та не надовго. «Але поки мертві дотлівали, а живі доісновували — нове життя набирало сил під руїнами надій». Теж нам знайоме, теж наше. Серця молодих не миряться з поразкою. Незабаром з ними буде й син Елісеби. Але поки стане він на свою дорогу, романіст звертає увагу на суперечливість імпульсів та спокус, яких життя не шкодує для його незрілої душі, а отже, й на суперечливість бажань. Одне з найсильніших ще юнацьких вражень — Геброном проходить римський вояцький загін: сяйливі шоломи, мідні панцирі, щити, мечі, а попереду владно йде «вождь». Хлопчина вражений, і хочеться йому бути таким грізним і переможним вояком. Він грається «у того міцного, що вів їх». Але водночас в його природі закладене і зовсім інше. Ось ходить прошак, каліка Пасхур — катований римлянами, але вцілілий повстанець. Земляки, особливо заможні, благополучні, сахаються його злиднів і потворного вигляду, та й бояться бути запідозреними у співчутті; тільки єрусалимські ремісники допомагають йому. А малий Єгоханан — єдиний, кого Пасхурове спотворене обличчя не лякає, а весь образ каліки йому промовляє про жорстокість життя і людську приреченість на страждання. Тут зароджується в його душі щось більше за співчуття. І поступово розвинеться в те нове світопочування (і людинопочування), яке допоможе йому вгадати і оприлюднити Месію. Та до цього ще довго йти, оминаючи манівці.

У матері, Елісеби, своє право навернення сина на пророчий шлях. Її непокоїть юнакове захоплення силою і блиском переможців. «Ті, що були панами й гнобителями народу, ті, бачила, ставали й панами синової душі». Тут зачеплено психологічний механізм меншовартості, знаний усім народам і в усі часи: чужа сила може зачаровувати й вабити перспективою виходу в ширші обрії буття. І мати, за порадою старого друга родини Давида, щедро використовує свій арсенал національних спогадів і патріотичних легенд на відомий старозавітний мотив: Господь буде разом з нами воювати проти наших ворогів, «мором ранить їх і спалить їх, як солому! А нас зробить народом великим! (…) Так знайшла Елісеба шлях до душі свого сина».

Хіба справді знайшла? Син наче й цікавиться, та чи все воно лягає йому на душу так, як хотіла мати? Міг би звернути увагу на те, що у звитяжному поході на даровану Богом землю єврейські переселенці виглядають не дуже привабливо, оскільки приходять на чужу квітучу землю («…молоком і медом течуть її ріки…» — зворушено переказує Елісеба) і жорстоко винищують місцевих. Може, вирісши і ставши пророком та ще й готуючись освячувати Ісуса Христа, він задумається над словами (цитую за перекладом Давида Йосифона): «И будет, когда введёт тебя Господь Бог твой в землю, которую Он клялся отцам твоим Аврааму, Ицхаку и Яакову, дать тебе — города большие и хорошие, которых ты не строил, и дома, полные всякого добра, которые ты не наполнял, и колодцы высеченные, которые ты не высекал, виноградники и оливы, которые ты не садил, и будешь есть и насыщаться»(Пять книг Торы. Йырушалаим, 5738 (1978). С. 232).

На все це, можливо, глянеться по-іншому, в передчутті Нового Заповіту. А поки що хлопчину цікавить зовсім інше: чи єврейські богатирі такі ж велетні, як і римські? «Більші!» — запевняє мати. Однак відчуває, що переконати, вивести сина з магнітного поля національної меншовартості на ментальну орбіту покликаності не спромоглася.

Та це сталося

1 ... 187 188 189 ... 203
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Останній пророк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Останній пророк"