Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— До речі ким вона там працює? Хоча скоріше за все секретарем, ким їй ще бути на військовому заводі, — Альфред тільки посміхнувся роздумам колишнього друга — Тоді страховку їй на роботі, мабуть, і оплатили.

— Це точно. На роботі в них хороші умови праці з таким начальником.

— Так, я чув, власник заводу змінився. Ніби як корпорація Норіх викупила.

Альфред подумав про себе: "Може не варто мені прізвище змінювати? А то так більше уваги буду до себе і до Ізабелли привертати. Хоча чого це я боюся чи що? На роботі мені прізвище особливо то й не потрібне. Зате воно буде показувати, що ми сім'я і в майбутньому це буде важливо для наших дітей. У батьків має бути одне прізвище."

Аркадій помахав рукою у нього перед очима, Альфред подивився на нього:

— Ти де літаєш?

— Та так задумався.

— Не переживай ти так, усе буде з твоєю красунею гаразд. Ти не знаєш хто в Норіхів зараз за головного, кому компанія перейшла після смерті засновника?

— Так до його доньки.

— У Рангеля Норіха донька? Я був упевнений, що син. Просто поки шукав фотографії, бачив дитячі фота його дитини, на пацана схожа була, худа й непоказна. Якось дорослі фотографії не бачив. Як звуть не знаєш?

— Знаю. Дивно, що ти не знаєш.

— Альфред, я цікавився тільки Ранхелем і як він примудрився сам з нуля сколотити таку корпорацію. Ти знав, що він корінням з Меледіуму? Напевно, я занадто тоді захопився його історією на Меледіумі. Його батьки були з верхівки, щоправда коли Мідеіум спробували захопити якісь бандити, вони загинули. Хлопцеві тоді було близько 20. Він сколотив ополчення і відстояв свою планету та знищив загарбників. Організував сильну оборону і створив щит, який донині захищає Меледіум. А потім узяв і поїхав із планети. Чому, не відомо. Я потім знайшов інформацію, що він перебрався на Фету і відкрив свою корпорацію, одружився. І бачив фотки його дитини. Тільки ніде не знайшов як його або її звуть. А там, де вона підросла, теж складно розібрати хлопець чи дівчина, і обличчя завжди закрите або газетою, або підручником, або банданою, і на голові шолом.

— Цікаво. Ну раз ти поки що не знаєш, який вигляд має дочка Ранхіля, я тобі підказувати не буду.

— Хм, ну і не треба. Так цікавіше. Зараз швидко знайду за прізвищем Норіх.

Через 15 хвилин хлопець здивовано сказав.

— Дивно в мережі немає її фотографій. Хоча постій знайшов. Альфред ось ти жук! Добре влаштувався, гад. Знайшов собі багату дівку.

Альфред скрипнув зубами і міцніше стиснув кермо.

— Хто б міг подумати, що ця бліда міль у палаті і є спадкоємиця багатомільйонного бізнесу. Ще змогла викупити військовий завод і організувати його роботу. Хм, розумна чортівка, розумна. То ти з нею заради грошей?

— Ні.

Аркадій з цікавістю подивився на нього.

— Тільки не кажи, що любиш її?

— А хіба такого не може бути?

— Що ти в ній знайшов? Ці багаті дітки, — сказав він презирливо.

— Вона не така як усі.

— Звісно, не така. Вона багата. Ти можеш навіть не працювати тепер.

— Не можу, я люблю свою роботу.

Його "друг" криво посміхнувся.

— Звісно. Ось одружишся, і вже половина її статків належатиме тобі.

— Аркадію, ти не правий, — сказав Альфред дуже жорстко.

Хлопець одразу знітився, розуміючи, що перейшов межу.

— Вибач. Це, звісно, твоя справа, я просто думав, що ми на одному боці. І ти так само як і я ненавидиш багатих.

— За що мені їх ненавидити?

— Хіба ти забув усі приниження, які нам довелося терпіти в дитинстві, потім в академії?

— Ти маєш рацію, я забув приниження, вони зробили мене не вразливим до думки людей.

Більшу частину часу в палаті я спала, давалася взнаки і втрата крові, і загалом ситуація, що сталася на заводі. Лікар періодично заходив перевіряв, як я. І рекомендував відпочивати. Після чергового його заходу зі словами:

— Відпочивай люба, — я, чесно кажучи, вже не витримала тихо буркнула.

— А що тут ще робити? Мені вже спати набридло і лежати теж.

— Ну подивися фільм на своєму телефоні, тільки спокійний.

Фільмів я не дивилася, а ось новини швидко перегорнула. Про завод і замах на короля ні слова. А ось інтерв'ю Германа і Його Величності з приводу заводу було. Дивно, що про замахи ні слова. Незабаром знову заснула.

— Привіт, — говорив Аркадій, — ти справді не пам'ятаєш, як я тебе з заводу відвіз?

Дивлюся на нього здивовано, а всередині все напружилося. Він схожий на хижака, який загнав жертву. Боюся, голос у мене зараз може здригнутися, тож просто мотнула головою.

— А чого ж ти зараз така напружена? — із задоволеною посмішкою запитує він.

— Навіщо ти прийшов? — тихо запитую.