Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Провідати дівчину друга.

Говорить він і якось дивно дивиться на мене, не можу точно зрозуміти, що в цьому погляді більше цікавості, чи то жалоби, чи бажання вбити. Але в мене таке відчуття складається, що він зараз на щось наважується і наче зважує всі за і проти. А може, думає, як краще мене позбутися.

— Ти така мила коли налякана, це так збуджує. Пощастило Альфреду, мила, тендітна, шалено багата дівчинка.

Тут стало прикро, він у мені теж бачить тільки гроші. Мабуть образа відбилася на обличчі.

— Що правда очі колить красуня. Не думала ж ти, що він із тобою заради високих почуттів.

— А чому б і ні. Не всі ж такі як ти, які дивляться на гаманець, а не на людину.

— Такі як ти впевнені, що все можна купити і їм усе зійде з рук.

— Ти по собі судиш? Чи перевірив абсолютно всіх заможних людей, щоб так міркувати?

— Мені достатньо того, що я бачив на нашій планеті, поки ріс, навчався, служу. Ви всі однакові. Варто людині стати багатою, як вона стає зарозумілим снобом, який дивиться на всіх з висока і зневажає.

— З твоїх слів виходить, якщо тобі дати кілька мільйонів, то ти станеш таким самим снобом. Чи не так?

Він трохи сторопів від моєї відповіді.

— Так чи не так?

Хлопець мовчки дивився на мене, обдумуючи відповідь, а потім різко пішов. У душі було розчарування, шкода, що деякі люди так думають. Але всіх не змінити, поки вони самі того не захочуть.

Заплющила очі й здається знову заснула. Трохи сіпнулася від скрипу підлоги поруч із ліжком. Розплющила очі й побачила Аркадія з кинджалом у руках. Здригнулася, але ні чого не встигла зробити і навіть пискнути, як він встромив кинджал у груди.

Наступної миті я розплющила очі й побачила в палаті Антона з Аркадієм і Ріхардом. Ледь не звалилася з ліжка від переляку. Хлопці здивовано втупилися на мене. До того ж у Антона були квіти, а в Ріхарда цукерки і м'яка іграшка, знову заєць.

 — Зай, ти чого злякалася? — запитав Ріхард.

— Кошмар наснився, — сказала я і постаралася заспокоїти серце, що шалено стукає. При цьому невідривно дивлячись на Аркадія.

— Сподіваюся, не за моєї участі, — здогадався хлопець.

— З твоїм.

— Ну дякую! Ось заходь після цього провідати дівчат, я їм потім у кошмарі снюся.

— А ти хіба заходив сам?

— А ти типу не пам'ятаєш?

— Я думала, мені це наснилося...

— Здається, лікарю пора дозу ліків зменшити, — сказав серйозно Антон. — Аркадія покличеш?

— Так. Ти пам'ятаєш, яке мені запитання поставила?

Я невпевнено знизала плечима.

— Вийди, ти її лякаєш, — сказав Ріхард.

Варто було хлопцеві піти, він запитав:

— Альфред натякнув поговорити з тобою про декого. Тож розповідай що там, на заводі сталося. Усе по порядку і дуже докладно.

— Дай кілька хвилин мізки до купи зібрати. І відокремити сон від яви.

Щоправда, перш ніж встигла почати розповідати, зайшов доктор Мелор зі ще одним лікарем.

— Здрастуйте, Ізабело. А скажіть-но номер своєї страховки? — запитав він з посмішкою.

Я трохи сторопіла і здивовано подивилася на свого лікаря. Він мені тільки кивнув.

 — КЙ-917-ІГ-58-66-38-10-0897. З чого таке питання?

— Просто перевіряю, тут у нормальному стані ні хто номер страховки не згадає, а ви після вогнепального напівжива і таке згадали.

— У мене стимул хороший був, — буркнула я.

Мелор одягнув мені на руку медичний браслет, він показав мій пульс і тиск.

— Док, ви їй якісь препарати даєте? А то Ізабелла вже сон із дійсністю плутає.

— Так вона наркоз погано перенесла. Трохи пізніше зайдуть, візьмуть кров на аналізи. І нехай тобі ще води хтось піде купить, пий побільше. А ось цукерки краще їй не давати, — сказав лікар, побачивши їх у хлопців у руках. — Або зовсім небагато.

Лікарі вийшли. Подивилася, що Аркадія не видно за склом і перевела погляд на хлопців.

— Розповідай, що вчора було на заводі.

Я задумалася, я й не помітила, як час минув. Запитала в хлопців.

— Альфред учора заходив чи сьогодні?

— Учора ввечері.

Я кивнула і почала докладну розповідь. Потім знайшла, показала їм інтерв'ю, яке зняли з Германом і Олександром. Розповіла, як упізнала лазутчика на заводі.

— Пощастило що в тебе пам'ять хороша не тільки на цифри, а й на обличчя. І взагалі це дуже сміливо, закрити собою людину, не думаючи про свою безпеку. Правда межує з нерозсудливістю і дурістю.

— А як я мала вчинити? Побачити і ні чого не зробити?

— Я не кажу, що ти мала нічого не робити, — сказав Ріхард, — просто це не твоя так би мовити робота. Ти могла відштовхнути короля або ще щось подібного плану зробити.